Під Чорногорою, в селі Дземброня, київська художниця Віталіна Маслова започаткувала так звану «Творчу Криївку» – місце, де проходять реабілітацію учасники АТО та члени їх сімей.

У прес-релізі цього проекту сказано: «Ми постійно чуємо про посттравматичний синдром. Вперше про нього задумались після кривавих подій лютого 2014 року. Саме тоді народилась ідея «Творчої Криївки». Що має на меті цей проект? По-перше, стабілізувати стан людей, які опинилися під кулями в самому серці країни. По-друге, допомогти їм відчути іншу, дружню атмосферу й створити доброзичливе оточення. За березень 2014 року реабілітацію пройшли 27 активістів Майдану. Після цього почала вимальовуватись ідея «Реабілітаційного центру для бійців АТО», що міг би надавати багатоцільову допомогу: коротко-, середньо- та довгострокову (для тих, хто на ротації, виписався з лікарні після поранення, чекає на протезування)».

Першим кроком до створення такого центру і стала «Творча Криївка» в Дземброні. Основні напрямки її діяльності – психологічна, соціальна та біографічна допомога. Психологічна – тому що душевний світ воїнів дуже змінився, й вони повинні мати час та можливість знову відкрити й пізнати себе. Соціальна – тому що після шокуючого досвіду людям треба наново будувати стосунки з навколишніми. А що таке біографічна реабілітація?

«Це новий, придуманий нами термін, що позначає комплекс заходів, спрямованих на те, щоб бійці могли підняти з руїн своє життя та повернутись до соціуму. Біографічна реабілітація – можливість зцілити свою долю, – мовиться у прес-релізі. – Отже, наша програма направлена на соціалізацію учасників бойових дій через спілкування з іншими хлопцями з АТО та дружнім колективом небайдужих людей. Ми створюємо для героїв всі умови – активне дозвілля, кінні прогулянки, відпочинок у сауні, походи у гори, екскурсії, заняття ремеслами та живописом. Тобто все те, що допоможе відчути забутий смак мирного життя та знайти в ньому місце для себе».

Докладніше про «Творчу Криївку» розповіла «Галицькому кореспонденту» авторка проекту Віталіна Маслова.

 

– Як народилась ідея «Творчої Криївки», що стало поштовхом і чому саме в Дземброні? Ти ж, здається, одеситка – чому, скажімо, не на морі?

Я, правду кажучи, не одеситка. Просто прожила там п’ять років, а родом я з Києва. У Дземброню вперше потрапила в липні минулого року, і саме через море. До того я проводила пленери для всіх охочих підлітків та дорослих в Криму. Ми жили в наметах, малювали олійними фарбами кримські пейзажі з натури, потім робили виставки. У минулому році стало неможливо їздити до Криму, тому я почала шукати альтернативу. Завдяки знайомій, яка займається зеленим туризмом, вийшла на базу “Білий Слон” в Дземброні. Там і пройшов мій перший карпатський пленер.

Коли стала очевидною потреба у проведенні реабілітаційних програм для бійців, до досвіду, отриманого після Майдану (я розробила та проводила реабілітаційну програму для учасників Майдану, ми працювали тоді з бойовою травмою), додалася думка про те, що віддалене від цивілізації село з 18-ма хатами, оточене горами з усіх боків, – то є найкраще місце для того, щоб втілити цю ідею.

– Перший заїзд у вас був у березні 2014-го, одразу після Майдану. За яким принципом ви обирали жителів «Творчої Криївки» тоді?

Тоді ми (я та дві мої подруги – одна допомагала мені організаційно, інша куховарила) орендували два невеличких котеджі за 50 км від Києва та проводили короткострокові реабілітаційні програми. Який був принцип? Ми працювали з тими, кого могли заманити. Хлопці, що отримали перший бойовий досвід на барикадах та бойові травми в центрі столиці, не хотіли їхати відпочивати. Кожен з них боявся, що без нього Майдан не встоїть. Людей, які тоді потребували такої реабілітації, було набагато більше, ніж ми могли прийняти. За шість заїздів по чотири дні ми попрацювали з 27-ма учасниками подій на Майдані. Всі вони – з різних куточків України, з багатьма ми спілкуємося до сьогодні.

– Перебування у «Творчій Криївці» й адаптація до цивільного життя проходять за принципами арт-терапії? Розкажи детальніше, що це таке.

Ми не займаємося арт-терапією. Те, що відбувається у «Творчій Криївці», – це творча реабілітація. В чому різниця між творчою реабілітацією та арт-терапією? По-перше, арт-терапією займається психолог, а у нас працюють спеціалісти художнього профілю, які навчалися терапії мистецтвом. Наприклад, я, в першу чергу, художник. А вже потім вивчала використання живопису в терапії.

Творча реабілітація – не тільки терапія різноманітними видами творчості, мистецтва. Це ще й надихання бійців (дуже різних за походженням, культурним та інтелектуальним рівнем) на те, щоб вони ставали творцями. А якщо поглянути на один заїзд, його також можна розглядати як об’єкт мистецтва. Мистецтва, нового для нас сьогодні – соціального.

Соціальний аспект, до речі, проявляється не тільки в роботі з бійцями. Ми активно долучаємо до співпраці місцеве населення. Люди надають нам житло, годують, возять, розповідають про своє життя, знайомлять з традиціями… Кожне село, до якого ми приїжджаємо, своєю мірою долучається до процесу.

Творчість також проявляється і в тому, що ми не підганяємо ситуацію під певну концепцію, ми є гнучкими. Програма змінюється відповідно до умов, людей навколо, ситуації та потреб хлопців, які приїздять до нас.

– Як гуцули сприйняли цю ідею, наскільки допомагають?

Гуцулам дуже сподобалася ідея. Кожного разу, коли ми приходимо до хати на обід або вечерю, стіл заставлений стравами, люди дуже стараються. Гуцул – людина практична. Вибираючи між тим, віддавати гроші на абстрактну допомогу чи нагодувати конкретного бійця АТО, він, звісно, вибере другий варіант. Гуцули гонорові: якщо сусід вже приймав нас, то і йому також треба запросити нас у гості. Гуцули релігійні, вони отримують від участі в нашому проекті справжнє моральне задоволення.

Ми вдячні місцевим людям, без них “Творча Криївка” не мала б такого ефекту. Я кажу завжди, що ми робимо лише третину роботи. Ще одну третину робить природа, і одну – гуцули. Принципи «Творчої Криївки» можна описати трьома словами: творчість, спілкування, природа.

– Опиши життя мешканців «Криївки», як проходить їх день?

Як я вже говорила, варто розглядати кожен заїзд як витвір мистецтва. Кожен день заїзду відіграє свою роль, як нота в мелодії. Кожен заїзд має внутрішню логіку розвитку та дихання. Дні, в які ми отримуємо враження від зовнішнього світу, чергуються з днями роботи над собою. Дні першого типу – це прогулянки в гори, у віддалені присілки у верхах, екскурсії. Дні другого типу включають в себе роботу з художнім терапевтом, бесіди з психологом, тілесну терапію (масаж, енерготерапію, рефлексотерапію чи евритмію – залежно від того, який спеціаліст у той час з нами).

– Зараз у вас перебувають учасники АТО та їхні близькі. Різні люди – різні долі… Що тебе вразило?

До сьогодні у нас побувало 86 осіб. Про кожного можна було б написати новелу чи зняти повнометражний фільм. Але найбільш вражаючим є навіть не це. Мабуть, найбільш вражаючим є те, як всі часточки складаються докупи: одне до одного, випадковість до випадковості. Мене вражає, наскільки у нас в проекті працює доля.

– Чи не було ідеї зробити мережу таких закладів по Карпатах, адже охочих допомогти, мабуть, чимало?

Ідея є. Ми бачимо мережу не тільки по Карпатах, а й по всій Україні. У нас, окрім Карпат, дуже багато терапевтичних місць, де природа лікує душу людини. Нас стримує лише одне. І це не брак коштів, бо проект соціальний, люди вкладаються в нього не так грошима, як власним ресурсом: житлом, працею… Нам  бракує волонтерів, які були б готові вчитися, творити, кинути своє домашнє життя та працювати в таких закладах. Ми плануємо серію навчальних семінарів, зокрема у Франківську. У вашому місті він пройде в рамках виставки робіт хлопців з 7-го та 8-го заїздів (це Красник та Ільці).

– З якими проблемами ви зіткнулись? Що не вдалося чи не вдається? Наскільки допомагає влада?

Найбільша проблема – це проблема нерозуміння того, що ми робимо. Люди не мають бажання уважніше роздивитися, їхній погляд ковзає по поверхні. Друга проблема – брак волонтерів, які готові вчитися у нас та працювати з нами. Третя –  нестача сил колективу “Творчої Криївки” для роботи з громадськістю.

Щодо допомоги влади, скажу так. Ми співпрацюємо з тими, хто є творцем. Наприклад, приватний підприємець сам створив свою садибу, господиня готує обід сама. Тобто ми маємо контакт з тими, хто сам собі господар. Наша влада, за невеликими винятками, – це люди, які нічого не створюють, а просто керують іншими. Тому нам нема сенсу з ними співпрацювати.

От, наприклад, ми неодноразово зверталися до адміністрації Верховинського району з проханням нагородити хоча б грамотами господарів першої приватної садиби, яка нас приймала. Мова про Василя та Оксану Волинюків з Нижньої Дземброні. Але вони, на жаль, і досі не отримали нічого. У Криворівні з нами активно співпрацював сільський голова Василь Зеленчук та священник Іван Рибарук. Але це скоріше їхня ініціатива не як представників влади чи церкви, а як представників людства.

– Оскільки благе діло робите, маєте можливість і площадку «Галицького кореспондента», щоб звернутися за допомогою. Що вам ще потрібно?

Запрошуємо всіх, кому цікаво було б стати волонтером проекту, до співпраці. Психологів, масажистів, рефлексотерапевтів, митців, соціальних працівників. Сконтактувати з нами найпростіше через сторінку на «Фейсбуці», шукайте «Творчу Криївку» там.

Позавчора ми нарешті зареєстрували Благодійний фонд «Творча Криївка». До того, як відкриються рахунки, бажаючі можуть допомогти нам внеском на картки Приватбанку (дещо нам все-таки доводиться купувати): 5168 7572 8483 4605; 5168 7556 1054 0243 (Віталіна Маслова).

– На скільки часу розрахований цей проект?

Ми готові працювати доти, доки в цьому буде потреба. У нас великі плани: розширення мережі криївок для бійців, робота в тих містах, де є госпіталі (поки що ми ведемо її лише в Києві), робота з родинами бійців (проект “Гостина у родині”: сім’ї бійців АТО приїздять до мальовничих місць у гості, куди їх запрошує інша сім’я), робота з сім’ями, які втратили на війні тата…

А коли всім хлопцям та родинам бійців стане непотрібною наша робота, займемося чимось іншим. Дуже хочеться, щоб цей момент настав якнайскоріше!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ