Зміна влади, соціально-економічного устрою, війни ламають долі людей. Галичанам ХХ століття принесло багато змін: Австро-Угорщина після Першої світової війни змінилася Другою Річчю Посполитою, ЗУНР зазнала поразки,  прийшли «перші совіти», німецько-фашистські загарбники в часи Другої світової, знову «совіти», і тільки в 90-х роках ХХ ст. Україна здобула незалежність. А початок ІІІ тисячоліття ознаменувався кривавою агресією з боку Росії… Жодне покоління не уникло війни; про долі простих людей можна писати книжки, найчастіше – трагічного змісту.

«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» в рамках проекту «Нереабілітована пам’ять» розповідає про долі прикарпатців, які були засуджені радянською владою і досі не реабілітовані. Таких справ – 6785, більша їх частина стосується членів ОУН та УПА, тих, хто допомагав українським повстанцям. Але є й справи громадян, які служили у німецькій поліції та були сільськими старостами в час Другої світової війни.

Ось переді мною архівна кримінальна справа №53, розпочата 14 березня 1946 року на двох мешканців с. Балинці Снятинського району, яких вироком військового трибуналу 7 липня 1946 року було засуджено до вислання на каторжні роботи на різний термін, з поразкою в правах та конфіскацією майна.

Один із засуджених – селянин Колтик Іван, 1912 р.н., проживав у с. Балинці, безпартійний, одружений, батько двох дітей, мав 7-класну освіту (як на теперішню мірку – повну середню). Був звинувачений в тому, що дезертирував з Червоної армії; в період окупації вступив на службу в німецьку поліцію с. Балинці поліцаєм, де працював з серпня до жовтня 1941 р.; проводив арешти й обшуки громадян, брав участь у допитах і побитті затриманих; з жовтня 1941 р. до березня 1944 р. в кооперації займався заготівлею продуктів харчування для німецької армії.

Згідно з протоколом допиту, Іван Колтик в червні 1941 р. був призваний в Червону армію, деякий час перебував [у військовій частині?] в Коломиї, а в останніх числах липня отримав наказ разом з іншими солдатами переправитися через р. Дністер. Проте, як пояснив громадянин Колтик Іван, прибувши до Дністра, він зрозумів, що переправа погана, військовослужбовців багато, тому й повернувся додому. 

У поліції селянин пропрацював два тижні в серпні-вересні 1941р., а потім працював завідувачем сільського кооперативу. Працювати в поліцію пішов добровільно, що сам і підтвердив. Мотиви такого вчинку не пояснював. Те, що він бив затриманих односельчан – радянських активістів, заперечував, але при побитті арештованих іншими поліцаями був присутній.

За час роботи в кооперації протягом жовтня 1941 р. – березня 1944 р. Іван Колтик заготовляв для німецької армії яйця, домашню птицю, пеньку, кінське волосся. Після визволення від фашистів, в травні 1944 р., знову був призваний в Червону армію, а після повернення додому був затриманий працівниками НКВС.

Вироком військового трибуналу від 7 червня 1946 року Колтик Іван був засуджений до вислання на каторжні роботи на 20 років з поразкою в правах на 5 років з конфіскацією особистого майна. Вирок у справі переглядався та змінювався. Ухвалою Військового трибуналу Прикарпатського військового округу від 23 березня 1955 року дії Колтик Івана були перекваліфіковані і призначена міра покарання 9 років позбавлення волі у виправному трудовому таборі з поразкою в правах на 3 роки. Засуджений був звільнений 14 квітня 1955 року.

Виявилося, що участь Івана Колтика в побиттях не доведена і свідчив проти нього односелець, який перед тим був засуджений на три місяці за крадіжку у нього курей. До того ж і Колтик був поліцієм лише 2-3 тижні. Однак Військова прокуратура Західного регіону України, ознайомившись з архівною кримінальною справою №53, 16 жовтня 1995 року зробила висновок, що громадянин засуджений обґрунтовано і реабілітації не підлягає.

Інший мешканець с. Балинці Пашник Юрій, 1914 р.н., безпартійний, одружений, батько однієї дитини, освіта – 7 класів, займався торгівлею, також був затриманий працівниками правоохоронних органів Гвіздецького району 14 березня 1946 р. Його звинуватили у тому, що, проживаючи на тимчасово окупованій німецькими загарбниками території, добровільно вступив на службу в поліцію на посаду секретаря та брав участь у допитах арештованих.

Проте матеріали протоколу допиту Пашника Юрія не підтверджують таких фактів. Протягом окупації він займався торгівлею – мав магазин в Гвіздці. Селянин згадує єдиний випадок, коли його викликали в поліцію і змусили писати трохи не під диктовку протокол допиту двох затриманих як радянських активістів. Затримані показів не давали і протокол не підписали. Оце й весь «злочин»!

Але це не завадило Військовому трибуналу засудити Пашника Юрія до 15 років каторжних робіт з поразкою в правах на 5 років. Ухвалою трибуналу Прикарпатського військового округу від 23 березня 1955 року вирок було змінено на 5 років позбавлення волі у виправному трудовому таборі з конфіскацією особистого майна. Юрій Пашник був звільнений 28 квітня 1955 року.

Військовою прокуратурою Західного регіону України 16 жовтня 1995 року зроблено висновок про те, що з матеріалів справи не видно, що Пашник Ю.О. був на службі в поліції і брав участь у побиттях радянських громадян. Таким чином, в матеріалах справи не було сукупності доказів, які б підтверджували вину Пашника Юрія в інкримінованих йому злочинах, і він згідно зі ст. 1 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» був реабілітований.

 

Проте Юрій  Пашник не дожив до визнання його невинуватості. Довідка про реабілітацію була відправлена його дружині.

 

Читайте також:

Нереабілітована пам’ять: Як сільський вчитель розізлив НКВС