Якщо дивитися на Дору (мікрорайон у Яремче) з гори Маковиця, то ріки в урочищах Боярське й Кам’янка разом із Прутом утворюють водний хрест. На цій Богом даній землі вже кілька століть духовність щедро плодоносить. Саме звідси завдяки активній праці місцевого духовенства вийшло понад 20 “косилівців” – отців підпільної УГКЦ. А нещодавно відбулося висвячення третього єпископа, уродженця Дори, о. Теодора (Тараса) Мартинюка. Його попередники, владика Василь Семенюк та Василь Івасюк, очолюють Тернопільсько-Зборівську та Коломийсько-Чернівецьку єпархії УГКЦ.

Історія мікрорайону Дора дуже давня. Християнство сюди прийшло через торговельний Бурштиновий шлях, який проходив із Гданська (Польща) через Дору й вів до Верховини, а звідти починався Вірменський шлях. Сусідній Делятин тоді постачав сіль на Балкани. Дора тюркською мовою означає “двері в гори”. Якщо дивитися з Делятина на Маливо, то, дійсно, на місці Дори можна побачити прохід, хвіртку, двері. Дора має свій герб та печатку.

Дора

Дору, а особливо урочище Кам’янка, місцеві жителі називають філіалом Львова. Тут перебували художник Олекса Новаківський і оперний співак Михайло Голинський, а польська інтелігенція мала в Дорі вілли. Пізніше тут відпочивали письменниця Ірина Вільде та подружжя Чорноволів… Це місце, де митці творили високе мистецтво. Інтелігенція, яка відпочивала у віліях (оселях) дорян, брала на навчання до Львова місцевих дітей, які здобували там вищу освіту. Церква Преображення Господнього у Львові була місцем зустрічей дорян та львівської інтелігенції.

У всі часи найважливішим для місцевих жителів було духовне життя. Церква мала свої землі й майно. У Дорі є чотири цвинтарі, на одному з них похована тільки інтелігенція. Наприклад, перший міністр транспорту ЗУНР Іван Мирон. Представники від Дори засідали в сеймі.

У 30-х рр. минулого століття у Дорі з’явились отці студити. Паралельно з провадженням духовного життя отці навчали місцевих людей ремісничих професій, мали школи кравців, шевців, столярів. У Дорі ніколи не було протиріч між студитським монастирем і центральною церквою.

Каплиця отців студитів

Новий сплеск духовності відбувся завдяки о. Ярославу Свищуку, який деякий час жив у Сполучених Штатах. Він збудував у Дорі реколекційний центр, який ще називають третім монастирем. Сюди за прикладом Європи приїздять діти й молодь на реколекції, щоб пройти духовні практики.

 

Хрест на віки

Про дорівську церкву Чуда св. Архистратига Михаїла є спогади в архівах за 1735-1740 рр. Уже тоді відбувалися візитації парохії. Правив у той час о. Андрій. Храм був невеликий, у ньому зберігались олив’яні чаша і кадильниця, рукописне Євангеліє, дві фани. У 1744 р. добудували заднє захристіє і передню частину з хорами. Збереглися церковні книги шлюбів, хрещень німецькою, польською, латинською мовами за період із 1834 по 1890 рр. На жаль, не збереглися церковні книги з 1900 по 1945 рр. Тільки є книга хрещень за 1933 р. у місцевому загсі, але її не хочуть передати храмові.

Церква Чуда св. Архистратига Михаїла 

У Дорі діяло товариство “Просвіта” та Братство тверезості. До 1946 р. церква була греко-католицькою, потім православною. Ще кілька років після Львівського псевдособору літургії служилися в греко-католицькому обряді завдяки о.Антонію Казновському. Довгий час ще згадували на Службі Божій Святішого Отця. З 1990 р. церква знову повернулася в лоно УГКЦ.

У серпні 2015 р. виповниться 25 років, як у дорівській церкві служить о. Іван Лейб’юк. Завдяки йому діють молодіжні спільноти і хор, різні згромадження. За останні сім років церковця повністю відновлена. В останню неділю квітня владика Василь Івасюк освятив новий престол…

“Неможливо нічого створити, коли немає генетичної пам’яті, паростків духовності, душі. А в Дорі ця пам’ять є! – вважає Ігор Яківчук, мешканець Дори. – Мій син із п’ятьма друзями постійно відвідував монастир студитів. Отці прищеплювали їм любов до священства і чернецтва. По завершенні навчання монахи сказали моєму Тарасу: “Ти – єдиний син у батьків, тому тобі не можна йти у монахи”. А всім решта вони рекомендували йти, і всі стали монахами. А ось тепер о. Теодор Мартинюк, його друг, буде єпископом”.

“Отець Порфирій Чучман у радянські часи нам казав: “Хлопці, щось мусите робити, треба рятувати державу, – продовжує розповідь пан Яківчук. – І ми в 90-х роках поклали хрест на горі Маковиця. Ставили вночі, використовуючи компас, повернувши зі сходу на захід. Із великої рури, міцно зварений він стоятиме там віки. Нас не стане, а хрест стоятиме. Той хрест – символ оборони нашого краю, Карпат. Тепер уже є хрести на Хом’яку, Синяку, Говерлі та інших вершинах Карпат”.

 

Наука отця Лейб’юка

“Я виховувався у підпільній семінарії в о. Михайла Косила разом із іншими хлопцями, – розповідає о. Іван Лейб’юк. – А зараз найважливішою в своїй праці вважаю роботу з дітьми та молоддю. У школі веду гурток релігії. Старшокласники у мене здають екзамен, отримують посвідчення. Вони добровільно залишаються після занять. Купую їм молитовники, катехизми, Біблії, вервички. Голодними діти сидіти не будуть, а після шостого уроку вже всі хочуть їсти. Тому купую їм свіжий хліб, печений на дровах, сир, мандарини, цукерки, заварюю чай. Заохочую призами. Веду музичні гуртки, маю власну апаратуру. Діти співають та грають на різних духовних заходах. Часто їжджу з ними по різних парафіях, ставимо вертепи під звуки скрипки, акордеона, сопілки, баяна. Молодь перевдягається в гуцульські та бандерівські строї, пише свої сценарії, пісні. Закінчується коляда – починаються хресні дороги, які проводяться щодня. Проводимо співані хресні дороги по сусідніх парафіях. Наприклад, у Страсну п’ятницю відвідуємо плащаниці в багатьох навколишніх храмах. Щороку міняємо напрям, уже молилися біля плащаниць Коломийщини, Косівщини, Надвірнянщини…” 

У новозбудованій школі є величезна каплиця, в якій правляться Богослужіння. Із церкви для шкільної каплиці дали престол, кивот, метрове розп’яття. Там особливо людно в час свят або перед екзаменами.

“Щороку вожу дітей у храми Львова, Києва, – додає священик. – Цьогоріч поїдемо на місце Майдану, бо там наша історія. Тих, хто найкраще працював цілий рік, влітку везу на море. Раніше були в Криму, Херсоні. Щодня відправляю там Службу Божу. Між дітьми розподілені обов’язки: хто що робить упродовж дня. Їжу готують на вогні. Дівчата відповідають за кухню, хлопці – за дрова. Зустрічаємось із о. Августином у с. Лазурне, разом служимо. Перебираю від нього 10-річний досвід. Він на березі моря спорудив каплицю”.

Нова церква отців студитів

 

 

Три єпископи з Дори

Правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Василь Івасюк народився 21 січня 1960 р. у Дорі. 28 вересня 2003 р., у 15-ту неділю після зіслання Святого Духа, відбулася архієрейська хіротонія.

Владика Василь вважає, що кожна область, особливо на сході і півдні України, повинна мати хоча б одного єпископа. “Скажімо, в Одеській області щонайменше 10 тисяч вірних греко-католиків. Це за офіційними даними. За Сталіна туди вивезли людей із 55 сіл Західної України. Там є наші студенти, військові, люди, які взагалі не ходять до церкви. Тож надзвичайно багато праці. Дай Боже, аби наша Церква призначила хоча б по одному єпископу в кожній області”.

На думку владики Василя, єпископські призначення завжди важливі. “Адже там, де є єпископ, –  підкреслює він, – збираються люди, гуртується народ, проповідується Слово Боже. На мій погляд, призначення нових єпископів – успіх!”

Із 19 жовтня 2006 р. уродженець Дори Василь Семенюк – правлячий архієрей Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ.

Владика-номінат Теодор Мартинюк народився 1 лютого 1974 р. у мікрорайоні Дора. Із 2001 р. по 2005 р. о. Теодор виконував різні служіння в Унівській лаврі та монастирі Святого Михаїла у Львові. Упродовж наступних п’яти років навчався в Римі, захистивши 2010 р. докторат із канонічного права в Папському східному інституті. Того ж року його обрали ігуменом Унівської лаври.

“Я з дитинства був пов’язаний зі студійським чернецтвом. Народився в селі Дора, де був підпільний монастир. Моя перша сповідь, моє перше Святе Причастя були в підпільній церкві, у моїх бабусі й діда вдома. На моє релігійне виховання мав вплив ієромонах Порфирій Чучман, який двічі був ув’язнений, бо не хотів підписати декларацію про перехід у православ’я… І в мене з дитинства сформувалося прагнення монашого життя. Для мене бути ченцем – означає цілковито присвятити своє життя Христові. Іти туди, куди Він мене посилає. І робити те, що Він від мене хоче. Іти за Христом –мій девіз. А вже куди Він поведе, в який спосіб – це треба просто прийняти”, – розповів владика-номінат.

Високопреподобного отця Теодора Мартинюка, досі ігумена Свято-Успенської Унівської лаври, номіновано на єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ. 22 травня в селі Зарваниця у соборі Зарваницької Матері Божої відбулася його архієрейська хіротонія. Отець Теодор допомагатиме правити на Тернопільщині іншому уродженцю Дори, правлячому архієрею Тернопільсько-Зборівської архієпархії Владиці Василеві Семенюку.

        

 

Юлія БОЄЧКО