Один з організаторів першої в Україні резиденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен» Віля Чупак скаржився на Назарія Заноза, травневого гостя 2014 року, що не може застати його не у сні. Віля казав Назарові: «Ти так проспиш всю резиденцію». І справді, коли б Віля не заходив до хостелу, Назар спав.

Та коли ми вже готували до друку альманах з колонками гостей 2013-2014 рр., то виявилося, що саме Назарій Заноз написав найбільше. Просто він вночі працював, а вдень відсипався. І це дуже гарно ілюструє суть і можливості нашої резиденції – бути, як хочеш.

Все лишилося в далеких чи не дуже місцях, але дистанція до них не на відстані руки. Всі турботи, клопоти тощо десь оддалік. Тому це просто фантастична можливість бути лише письменником. Тобто для того, щоб місяць безтурботно і з покриттям всіх матеріальних витрат жити у Франківську, достатньо бути молодим україномовним автором.

Здається, цією нагодою найкраще скористався колега Заноза по тому заїзду Роман Чихарівський. Після перебування у Франківську його вигнали з університету.

Можливо, Роман просто не надто старанно вчився. Але талант письменника полягає не лише в писанні хороших творів, а й у творенні міфів. Роман зумів все так обставити, що його вигнали нібито через прогули, які сталися через участь у резиденції. Він пожертвував формальною освітою, щоб жити в хостелі, гуляти довкола міського озера, спілкуватися з місцевими письменниками й самому бути письменником.

І справді, вже на осінь його роман вийшов книжкою.

Ще один момент, пов’язаний з цими хлопцями: вони обидва не лише з Тернопільщини, а й з Теребовлянського району. Заноз із самого райцентру, а Чихарівський із села Вишнівчик.

У резиденції ще є така умова-намагання, щоб гості були з якнайширшої географії, в тому числі й із-за кордону. Цей випадок дещо вибивався із загальної ідеї. Але ми визначаємо гостей найперше за їхні твори. За потенціал, який крізь них проглядається. Тому аргумент журі перед самим собою був такий: якщо ці хлопці справді талановиті, то хіба вони винні, що обидва з Тернопільщини?

А Заноз навіть написав есе «Хостел як модель життя». Цей текст із кількох частин майже науково пояснює користь життя у такому закладі для молодого письменника. Те, що може запропонувати резиденція, якнайкраще збігається з тим, що було би цікаво молодому автору.

І окрім усього, у Франківську є той ресурс, який ні за які гроші не купити. Саме місто й ті письменники, які в ньому живуть. Яких щодня можна зустріти на вулицях. Тобто «станіславський феномен». І гори, які зовсім поруч. Які є, може, ще загадковішим явищем, ніж саме місто. Але Франківськ, як і хостел «Феномен», – це база, де можна зупинитися, роздивитися й рушати в різні сторони, повертаючись і рушаючи знову.

«Це справді є феноменом, що така резиденція діє в Івано-Франківську і вже так довго, як на українські мірки, може протриматися завдяки людям, які самі роблять такі речі. Це є, якщо вжити новомодний сленг, виразний вияв громадянського суспільства. Такі речі дають можливість людям, які пишуть, створити образ своєї країни, змістити точку зору, побачити країну ширше», – зауважив Тарас Прохасько на прес-конференції, коли представили резидентів липня 2015 р.

У цьому випадку феномен творчості групи митців у кінці 1980-х – на початку 1990-х рр. перетворився у феномен, умовно кажучи, літературного менеджменту. Адже у великій прекрасній Україні з десятками прекрасних великих міст подібного проекту, на жаль, ще нема. А невеликий Франківськ може це зробити. Тобто хоче. Навіть не місто, а кілька людей. Але саме через окремих виявляється загальне. І ще гарно, що митці, які колись були одним «станіславським феноменом», а нині є окремими творчими величинами, різною мірою долучилися до організації резиденції. І не лише вони. Тобто нині резиденція інфікує талановитих авторів з-поза меж нашої області нашою областю. Й наділі ці люди вже люблять Прикарпаття і мають теплі спогади про нього. Вони відчувають ностальгію і хочуть повертатися.

Впродовж цих років різною мірою розвивали резиденцію уже згаданий Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, Галина Петросаняк, Володимир Єшкілєв, Степан Процюк, Ольга Деркачова, Олег Соловей…

А першими в липні 2013 р. були поетка з Києва Олена Герасим’юк і прозаїк з Миколаєва Євген Мехеда. Після резиденції Олена виграла конкурс видавництва «Смолоскип», де їй видали книжку. Нині вона одна з найвідоміших молодих авторів, а також волонтерка й громадська діячка.

Євген Мехеда – професійний спортсмен. Принаймні, таким був на час резиденції. Стрибав у висоту. Без жердини. На цьому він завжди наголошував. Але в час Євромайдану його погляди не зійшлися з поглядами тренера, який не підтримував революцію, і Євген залишив заняття. Тобто вийшло міфологізування, як у Чихарівського з університетом.

Не виключено, що перебування на резиденції якось вплинуло на пізніший вчинок Євгена. Може, не на політичну позицію, а на те, що Євген уже знав – у нього є література.

У липні 2014 року гостями були Ірина Роік з Кривого Рогу й Роман Повзик із Полтави. Вони не лише виконували своє призначення – робити, що хочеш, і бути письменником, а й активно поширювали у ЗМІ інформацію про себе й резиденцію.

Есе, які, відповідно до попередньої умови, слід щотижнево писати і які публікуються у партнерських виданнях, Ірина та Роман розмістили також у кількох виданнях своїх міст і взагалі створювали інформаційну подію з будь-якого свого кроку, робили інтерв’ю одне з одним і продемонстрували взірець медійних авторів, які готові працювати й не загубитися у сучасному літпроцесі.

Гості жовтня 2014 року – троє дівчат. Двоє з них – Наталя Єрьоменко з Чернівців та Анжела Богаченко з Києва – вибрані за традиційним принципом. А от Юлія Кручак з Житомира – переможниця фестивалю молодих поетів «МРП», який проходить у рамках «Форуму видавців у Львові». Минулого року ми спільно проводили цей фестиваль. Відповідно, переможець ставав нашим гостем.

Завжди є різні особисті моменти. Комусь інколи треба на кілька днів відлучитися, до когось приїжджають друзі та знайомі, і все це резиденція толерує, оскільки так сповідується принцип волі. Робити, що хочеш.

З самого початку планувався один резидент. Але так склалося, що ще в 2013 році визначити одного не могли, тому довелося запрошувати двох. А далі стало видно, що саме так найкраще. Коли ж приїхало троє дівчат, то стало ще цікавіше.

Хостел – це таке місце, де завжди є цікаві люди. Тут можна й підтягнути іноземну мову, і навчитися куховарити, і написати книжку…

Найсвіжіші гості «Станіславського феномена» – Маргарита Сурженко з Луганська та Сергій Шкабара з Вінниччини (нині обоє мешкають у столиці). Прозаїк і поет, які вже мають перші видані книжки. Вони такі ж юні, як і всі попередні гості, такі ж талановиті. Повні добра й життєрадісності.

Так само майже щоразу у мене були сумніви щодо організації резиденції. Тобто чи зможемо ще раз все зробити. Але цього року стало спокійно, коли Віля зателефонував і сказав, що треба робити оголошення про прийом заявок на черговий заїзд. Це вже традиція. Це те, що має бути в нашому місті.

 

Василь КАРП’ЮК, співорганізатор першої в Україні резиденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен»