Натовп дружно видихнув, коли над злітною смугою аеродрому догори шасі на бриючому польоті пройшов ЯК-52. І так само дружно вдихнув, коли літак, що демонстрував фігури вищого пілотажу, виконав переворот через крило і став у «свічку»… На свято малої авіації до Коломиї прибули більше десяти легких і надлегких бортів, керовані своїми власниками.

Почувши, що серед атракцій дня є повітряні екскурсії над Коломиєю, публіка впала в ажіотаж і створила черги у списках. Три машини дві години поспіль піднімали охочих побувати в небі. «Через сім-десять років українці пересядуть з авто в літаки, – зауважив один із пілотів. – Це світова тенденція…»

Коломийсько-косівський вектор

Тенденція розвитку приватного аеротранспорту набирає обертів в останніх 20 років. У США наразі літає мільйон малих літаків, ліцензії пілотів мають 10 млн. людей. У Польщі приватний авіапарк складає близько тисячі «крил». Україна, за різними даними, має 350-400 приватних літаків. Значна частина – дво-чотиримісні машини, які базуються на 12-ох приватних летовищах та в ангарах аероклубів. Ними керують або олігархи, або ентузіасти.

Власне ентузіасти зробили Прикарпаття частиною авіасвіту. У 2000 році косівський підприємець Олександр Яворський створив на базі місцевого аеропорту приватний аероклуб «Явсон». Майстер вищого пілотажу, президент Федерації літакового спорту України, пан Яворський зібрав команду льотчиків-спортсменів. У 2003-му вони вибороли друге місце у змаганнях аероклубів України. Наразі «Явсон» має близько десяти літаків, переважно розробки конструкторського бюро Яковлєва. Щороку приймає на своїй смузі зліт прихильників малої авіації.

Цьогоріч косівський аеродром був у розпорядженні авіаторів цілий тиждень. Один день зльоту – минулу суботу – вони віддали Коломиї. Товаришів-пілотів приймала Прикарпатська дитячо-юнацька спортивна асоціація малої авіації. Зустріч льотчиків зробили святом для глядачів. Авіашоу проходило на колишньому цивільному аеродромі. Виставку літаків, вищий пілотаж від шестикратної чемпіонки світу, учасниці команди «Явсон» одеситки Ірини Адабаш та польоти для всіх охочих підтримали показовими виступами авіамоделісти та спортсмени-картингісти. Ці коломийські клуби мають визнання на всеукраїнському рівні.

На аеродром зійшлися родинами. Поки чоловіки оглядали літаки і дискутували з їх власниками про можливості техніки, жінки й діти досліджували її безпосередньо – за штурвалами. «Коломия має потяг до неба. Можливо, тому, що тут живуть колишні військові льотчики, – припустив співзасновник асоціації малої авіації Михайло Бережницький. – У радянські часи на території коломийського військового аеродрому базувалися МіГи, СУ-шки, діяв окремий розвідувальний авіаполк». Зрештою, керівник асоціації Ігор Табанюк також військовик – підполковник у відставці, колишній льотчик-винищувач.

Сила місцевого авторитету

Певно, суворий військовий гарт допоміг пану Табанюку та його колегам відвоювати злітно-посадкову смугу цивільного аеродрому для малої авіації. Кілька років тому міська влада Коломиї вирішила роздати 36 га території аеропорту під приватну забудову. Неофіційні джерела розповіли, що сторона, зацікавлена у зведенні котеджного містечка, не шкодувала грошей для створення лобі свого проекту. В «гарячій» рубанині аеропорт відстояли. Тепер це – мале підприємство, яке приймає літаки АН-2, вертольоти МІ-2 й МІ-8 та патронує авіаклуб. А віднедавна опікується ще й авіамоделістами.

«У Коломиї закрили Будинок технічної творчості, тож ми прийняли клуб моделістів, – пояснив Михайло Бережницький. – Наше завдання – пропагувати авіаспорт. Діти можуть починати з моделювання. Пізніше познайомляться з авіацією: вивчать літак, основи пілотування, специфіку служби польотів. Сьогодні треба вчити дітей. Українські пілоти-інструктори мають поважний вік – 50-55 років. А молодих не виховали, втратили покоління. Треба спішити, щоби передати знання…» За виховання майбутніх пілотів у Коломиї взявся Ігор Табанюк.

«Ви знаєте нашого Ігоря Петровича?» – із захопленням у голосі і вогнем в очах допитувалися молоді люди, причетні до авіаклубу. Вчитися у пана Табанюка готові і малі, і дорослі. Він – особистість легендарна, тому й авторитетна.

В активі Ігоря Табанюка майже дві тисячі льотних годин. (На пенсію військові льотчики виходять із вислугою 200 годин польотів.) Коли демобілізувався, відкрив у Коломиї власну справу. З любові до неба створив клуб парапланеристів. З ним подорожував світом, брав участь у міжнародних змаганнях. Під час чемпіонату з парапланеризму в Індії у 2009 році зазнав аварії. Вимушено приземлився в горах на висоті три тисячі метрів. Наступних шість днів намагався вибратися з пастки. Негода перешкоджала і йому, і рятувальникам. Зняв чоловіка зі скелі гелікоптер приватної делійської фірми. Її послуги оплатили рідні пілота. Тоді про відважного і мужнього українського льотчика говорив увесь світ.

Екстрім із крилом не змінив коломиянина. Літати, то літати! За американськими кресленнями Ігор Табанюк склав надлегкий літак. За кордоном такий борт коштує 65 тис. доларів. Ігор зумів обмежити витрати до 16 тис. доларів. Ще трохи завзятості – і є аеродром та спортивна асоціація малої авіації. Кожних вихідних літак Табанюка піднімається в небо.

«Ульотний» ринок

Останніх п’ять років українська приватна авіація – на підйомі. В областях створюються аероклуби, незалежні від державних структур. Найбільш потужні, зважаючи на льотний парк і потенціал, – в Одесі, Житомирі, в селі Бузівка (під Києвом) та Нетишин (Рівненщина). Йдеться передовсім про легкі і надлегкі літаки. Ці невеликі за розміром, переважно одномоторні машини піднімають від 2-ох до 6-ти пасажирів і здійснюють без дозаправки короткі перельоти – до трьох годин. Їх використовують як для ділових перельотів, так і в аматорському авіаспорті.

«Cessna», «Piper», «Aquila», «Jet Fox» – найбільш популярні в Україні легкі літаки-іномарки. Коштують вони, як нові автомобілі середнього класу, – від 50 до 250 тис. доларів. Навчання та отримання ліцензії пілота – ще 10-30 тис. дол., залежно від моделі. Одні з найдешевших в опануванні – спортивно-пілотажні ЯК-52. Найдорожчі – гелікоптери (до 50 тис. дол.). Як і приватні автомобілі, приватні літаки є постійною статтею витрат. Заправка, стоянка, утримання технічної служби… Володіння «крилами» передбачає до 100 тис. дол. видатків щороку. Відтак власники літаків – доволі заможні люди.

Серед них, як і серед автовласників, є прихильники дорогих представницьких машин – бізнес-джетів, оригінальної давньої техніки – олд-таймерів. А є й такі, що надають перевагу в небі «скутерам». Так «серйозні» пілоти називають auto-gyro – гіроплани. «Гіроплани, вони ж гірокоптери чи автожири – це літаки без крил, – розтлумачив Михайло Бляшин, пілот з Ужгорода, власник німецького Autogyro MTOSport. – Дарують насолоду від польоту у відкритій кабіні. Не мають турбулентності. Злітають при мінімальному розбігу – від 10 до 70 м. Розвивають швидкість від 30 до 200 км/год. При цьому їх вартість становить лише 30% від вартості гвинтокрила. А функціональні можливості сягають до 90% можливостей гелікоптера». За словами пана Бляшина, такі машини користуються популярністю у дітей і дружин олігархів.

Ескадрилья власників

«Літають передовсім бізнесмени, нардепи, політики, – каже Анатолій Семенов, пілот із Житомира, власник українського літака «Аеропракт», співвласник приватного аеродрому і співзасновник тамтешнього аероклубу. – Ці люди є ініціаторами приватизації аеропортів і створення аероклубів – так зручніше й дешевше утримувати свій борт чи літальний парк. Адже реєструють літаки в Україні не на фізичних осіб, а на організації. Сертифікат льотної придатності, який обов’язково видається на кожну машину, може бути виданий тільки авіакомпанії. Тому всі приватні борти зареєстровані або на наявні, або на спеціально створені авіакомпанії, які експлуатують літаки. Типово українська ситуація: багаті люди мають літаки, аеропорти, комплекс льотних служб, а довкола цього всього гуртуються любителі – спортсмени-ентузіасти, колишні льотчики, які працюють інструкторами, аматори, які хочуть літати».

Сам Анатолій Семенов починав з опанування дельтаплана. Десять років по тому підприємець заробив на власний літак. «Зараз у клуби приходить молодь 25-28-річного віку, – продовжує він. – Вчаться літати на мотодельтапланах, бо можуть собі дозволити їх придбати. Це – початковий рівень. За кілька років фінансово піднімаються і пересідають на літаки». Наразі в Житомирському аероклубі «Авіатік» 10 мотодельтапланів, 8 літаків і гелікоптер. Вся техніка – приватна. Злітна смуга та ангари – власність клубу. Про престиж і потуги організації свідчить рівень щорічного авіаційного зльоту ім. Корольова, який відбувається в Житомирі у 20-их числах червня. Цього року на клубний аеродром «Смоковка» злетілися майже 60 літаків, вертольотів, автожирів та мотодельтапланів. Прибули пілоти з Росії, Білорусі, Польщі та Німеччини. Впродовж трьох днів польоти проводилися з 9-ої ранку до 9-ої вечора.

Масово пересідати з авто у легкі літаки і самостійно їх пілотувати – хіт транспортної моди в Європі та США. Уряди країн цих регіонів фінансово підтримують проекти, скеровані на влаштування інфраструктури для підкорювачів повітряного простору. Приватна мала авіація вважається більш екологічною, ніж автотранспорт, зручнішою і менш травматичною. Відтак за нею – майбутнє. Це, очевидно, враховують і франківські бізнес-структури, які заповзялися створити в обласному центрі аероклуб з виходом на приватне летовище. За попередніми даними, проект – комерційний. Злітна смуга мала би приймати приватний авіатранспорт для Буковелю й інших туркомплексів Прикарпаття. А також виконувати роботи для держструктур – моніторити з повітря санепідеміологічний стан територій та пожежний стан лісів, надавати рятувальні послуги при паводках, доставляти вантажі тощо. Кажуть, що йдеться про використання колишнього військового комплексу в Ценжеві.

Наталія КУШНІРЕНКО