Втеча від «совка»

Двадцять років тому в аеропорту Івано-Франківська сталася спроба викрадення літака «АН-24» із 48 пасажирами на борту. Повітряний терорист вимагав змінити курс на Швецію.

Тепер, коли поза межами України на самих тільки заробітках перебуває близько п’яти  мільйонів українців, важко повірити, що ще якихось двадцять років тому виїхати за кордон було майже неможливо. Конституція Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) право на свободу пересування і вибору місця проживання навіть не передбачала. Виїзд за межі «совка», особливо в країни поза так званим соцтабором, регулювався переліком відомчих документів, який абсолютно забороняв мандрівки на Захід певним категоріям осіб. Та що там казати, навіть сам Івано-Франківськ у ті часи, як прикордонна зона і центр області, густо нашпигованої різними секретними військовими об’єктами, був закритим містом для відвідин іноземців.
Лазівкою за кордон були туристичні поїздки, але навіть мандрівка до братньої Югославії чи Угорщини була важко доступною для рядових громадян. Кожну радянську тургрупу за кордоном зазвичай супроводжував не тільки гід туристичного агентства, але й співробітник органів держбезпеки. Зарубіжні гастролі допускалися насамперед для лояльних артистів.
Попри те, радянські люди прагнули вирватися із «совкової» клітки. Окремі відчайдухи наважувалися на надзвичайний спосіб виїхати за кордон: викрадали повітряні судна,   змушуючи пілотів міняти курс і робити посадку в якійсь із європейських чи азіатських країн. 
21 січня 1989 року хвиля повітряного піратства, яка особливо бурхливо здійнялася в Радянському Союзі саме наприкінці вісімдесятих, докотилася і до Івано-Франківська. Близько сьомої години ранку в івано-франківському аеропорту пасажирський літак “АН-24” ще тільки вирулював на злітну смугу, коли зі свого місця в салоні підвівся молодий чоловік і, підкликавши до себе бортпровідницю, співробітницю “Аерофлоту” Тетяну Янцеловську, заявив: “Перекажіть пілотам, що це угон літака. Будемо летіти на Швецію”. У руці повітряний терорист тримав модну в ті часи валізку-”дипломат”, в якій, за його словами, була вибухівка…
“Я збирався на роботу, коли черговий управління внутрішніх справ передав інформацію про угон літака, – пригадував у розмові з репортером “ГК”  колишній начальник відділу карного розшуку обласного УВС Владислав Левинець. – Помчав в аеропорт, по тривозі тоді підняли ледь не половину управління. Під’їжджаю до летовища і бачу – літак повертається на стоянку, подають трап і з судна виводять пом’ятого, побитого горе-угонщика”.
Як виявилося, нейтралізувати повітряного терориста вдалося самим пасажирам та бортпровідниці. Молодий чоловік не зовсім  вдало для реалізації свого задуму вибрав рейс, підсівши до вахтового літака, яким у той час регулярно літали прикарпатські нафтовики в сибірське місто Нефтеюганськ. Пропозиція летіти в Швецію замість Сибіру  вахтовиків чомусь зовсім не втішила…
“Тоді такі рейси були майже щодоби, вахтовики з’їжджалися до Івано-Франківська з цілого західного регіону, – пригадував Владислав Левинець. – Клопотів з ними було чимало, сідали в літак вони, як правило, напідпитку, тому їх намагалися чимшвидше “завантажити”, щоб не зірвати рейс. Скориставшись таким гармидером в аеропорту, той чоловік зі своїм “дипломатом”, оминувши контроль, пройшов до літака і зайняв місце в салоні”.
Згодом з’ясувалося, що повітряний пірат, 32-річний Сергій Земсков, прибув до Івано-Франківська заздалегідь і мав час підготувати реалізацію свого наміру. Він приїхав 19 січня з міста Копейська Челябінської області. Уже перебуваючи у Франківську, в магазині “1000 дрібниць” накупив балончиків з газом для запальничок, новорічних хлопавок і склав усе до валізки для імітації вибухового пристрою.
Треба сказати, що продемонструвати далеко не святковий феєрверк зловмиснику таки вдалося. Коли, почувши про угон літака, на нього накинулися обурені і розлючені пасажири вахтового рейсу, “дипломат” терориста у цій колотнечі впав на підлогу, спрацювала хлопавка, вибухнув розлитий на килимку газ, спалахнуло полум’я. “Стюардеса, молодець, не розгубилася, – розповідав Владислав Левинець. – Вона зняла з себе пальто і, накинувши його на палаючу валізку, загасила вогонь. Тоді вже повітряного пірата скрутили, літак повернули на стоянку”.
Як пригадував Владислав Левинець, уже тоді спецпідрозділи УВС навчалися проводити спецоперацію зі звільнення заручників, яка мала кодову назву “Набат”. На щастя, в бойових умовах застосовувати навики так і не довелося. Хоча був в івано-франківському аеропорту ще один випадок, який підняв на ноги міліцію та інші силові структури.
Наприкінці вісімдесятих було сутужно з продуктами, тому через екіпажі літаків з Москви, Ленінграда, інших великих міст часто передавали клунки із “дефіцитом”. Якось командир літака, який виконував таку функцію авіапошти, на підльоті до Івано-Франківська  скомандував диспетчеру в аеропорт: “Групу захвата к правому борту!”. Пілот мав на увазі, щоб ті, хто мав прийти за посилкою, підійшли до літака з правого боку.
“Льотчик не врахував, що переговори повітряних суден в прикордонній смузі чітко фіксуються і контролюються, – розповідав Владислав Левинець. – Його фраза спричинила великий переполох. Перепитувати пілота про обставини на повітряному судні не стали, вважаючи, що він викрикнув в ефір прохання про допомогу від нападу терористів. Аеродром оточили. Коли ж стало зрозуміло, що ніякого викрадення не було, всі з полегшенням зітхнули. Командир літака, зрозуміло, за таку витівку поплатився посадою”.
…32-річного мешканця Челябінської області Сергія Максимовича Земскова, затриманого пасажирами нафтового рейсу “АН-24”, в івано-франківському аеропорту передали в руки правоохоронців. Спершу проти нього було порушено кримінальну справу, але згодом психіатрична експертиза визнала його неосудним. Такий медичний діагноз в радянський час часто заміняв повітряним терористам суворий судовий вирок. У радянському карному кодексі не було окремої статті про викрадення літака, і дії викрадача могли кваліфікувати як терористичний акт і навіть як зраду вітчизні – злочини, які в СРСР каралися смертю. Тож викрадачі літаків, перетворюючись на пацієнтів закритих психіатричних клінік, могли вважати, що їм ще пощастило.
Невідомо, як далі склалася доля терориста Сергія Земскова, бортпровідниці Тетяни Янцеловської, нафтовиків-пасажирів. Але вже через якихось два-три роки наглухо закриті західні кордони колишньої радянської імперії відкрилися. До Польщі та Югославії поїхали перші українські “човники”, будівельники та різнороби поїхали до Чехії та Португалії, прибиральниці та посудомийки відкрили для себе Грецію та Італію. Вони за інерцією покидали територію Радянського Союзу, вони продовжують утікати від “совка”  дотепер, і ніхто їх не назве божевільними.

Богдан СКАВРОН

Коментар

Інформація про угон літака оперативно з’явилася у місцевій пресі. Уже 23 січня 1989 року на першій сторінці обласної газети “Прикарпатська правда” було вміщено допис інструктора прес-служби УВС Ігоря Голинського. “Це вже був час “перестройки” і “гласності”, тому цей випадок не стали замовчувати, – пригадував Ігор Голинський. –  Хоча ще за три роки до того, коли я тільки почав працювати на цій посаді, було цілком заборонено називати якісь цифри, вказувати на справжні події, виписки з оперативних зведень робилися в спеціальний прошнурований зошит, який, коли він закінчувався, потрібно було знищити на спеціальній подріблювальній машинці. Рівень злочинності в Радянському Союзі вважався великою таємницею. Радянська пропаганда продовжувала тоді ще працювати, тому викрадачів літаків здебільшого називали божевільними: мовляв, психічно здоровій людині не спаде на думку втікати з такої прекрасної країни, як СРСР”.

Анекдот в тему

До кабіни літака вдирається терорист з пістолетом в руці: “Командир, летимо в Швецію!”.
Пілот: “Ні, ми летимо в Зачепилівку”. Терорист (демонструючи пістолет): “Я ж сказав, у Швецію!”. Пілот (незворушно): “Та ні, в Зачепилівку”. Терорист (збентежено): “А чому в Зачепилівку?”. Пілот: “Не знаю, спитай у бабусі з гранатометом у кінці салону”.

Хроніка повітряного піратства

15 жовтня 1970 року. Літак “АН-24” рейсом Батумі-Краснодар змусили повернути до Туреччини батько та син Бранзінскаси. Убито бортпровідницю, поранено трьох членів екіпажу.
25 травня 1977 року. Захоплено і викрадено в Швецію літак “АН-24” рейсом Рига-Даугавпліс. Викрадач — В.Сосновський, засуджений у Швеції до 4 років позбавлення волі.
10 липня 1978 року. Повітряні терористи Шелудько та Загірняк змінили курс літака “ТУ-134” рейсом Петрозаводськ-Ленінград до Фінляндії. Викрадачі затримані в аеропорту Хельсінкі й екстрадовані в СРСР.
8 липня 1982 року. Пасажир літака “ТУ-134” (рейс Мурманськ-Ленінград) громадянин Бурдук передав бортпровідницею записку з вимогою змінити курс на Норвегію. Затриманий в аеропорту.
18 листопада 1983 року. Семеро повітряних піратів захопили літак “ТУ-134” рейсом Тбілісі-Ленінград і вимагали летіти в Туреччину. В аеропорту Тбілісі під час операції визволення літака убито двох терористів та п’ятьох заручників. Решту викрадачів засуджено до вищої міри покарання — розстрілу.
27 травня 1987 року. Пасажир літака “ТУ-134” (рейс Мінськ-Ростов), художник Р.Хацкевич, погрожуючи вибухом, вимагав змінити курс на Париж. Затриманий в аеропорту, визнаний психіатричною експертизою неосудним.
8 березня 1988 року. Сім’я Овечкіних (11 осіб) захопила літак  “ТУ-154” рейсом Іркутськ-Ленінград, пронісши вибухівку та зброю в футлярі контрабаса. Під час спецоперації “Набат” загинули троє пасажирів, п’ятеро терористів і бортпровідниця.
20 січня 1989 року звільнений з військово-повітряних сил  громадянин Коцюбан вимагав змінити курс літака “ТУ-134” рейсом Архангельськ-Одеса і летіти в Румунію. Був затриманий в аеропорту, психіатричною експертизою визнаний неосудним.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!