Андрій Антоновський: «Україна і Каталонія – близнючки»

Андрій Антоновський з Барселони – не лише поет, перекладач з каталонської на українську і навпаки, а й талановитий художник і перформер. Називає себе українським неофутуристом.

Уродженець Хмельницького, Андрій з 2001 року мешкає та працює в Барселоні, де став активним учасником мистецького і літературного процесу Каталонії – автономної області Іспанії. Він регулярно публікується у каталонській періодиці, бере участь у багатьох поетичних та полідисциплінарних фестивалях.

З 2002 року разом зі своєю дружиною, американсько-каталонською перекладачкою Каталіною Джіроною переклав каталонською мовою класиків і сучасних українських авторів – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Павла Тичину, Богдана-Ігоря Антонича, Ліну Костенко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана та інших.

Сучасна українська культура, на думку Андрія Антоновського, надмірно вариться у власному соку, тому міжкультурні контакти вкрай необхідні. Своєрідним містком між українською і каталонською літературами в Барселоні стала кнайпа «Летрафіріт», що в перекладі означає «хворі на літери». Там Андрій з Каталіною влаштували вечір української поезії.

– Андрію, якось пізно вночі в Барселоні я пив «Бакарді» на площі Бакарді, і в той момент я збагнув, що в таких місцях, де площі називають іменами людей, які придумали всесвітньовідомі напої, має бути все в порядку з поетами і поезією. Як би ти описав того поетичного бога, який ширяє над Каталонією?

Каталонці кажуть: в нас поетів – під кожним камінчиком. Така неймовірна кількість творчих особистостей, гадаю, пов’язана, як ти влучно помітив, з напоями, а в першу чергу, з вином, і тому той бог, очевидно, сам Діоніс. Взагалі, каталонці, на мою думку, справжні діонісійці… Звісно, що Діоніс, як і будь-який бог, втілюється так, як йому заманеться, отже, говорити про якийсь конкретний візуальний образ бога-натхненника мені складно, але сподіваюся, що вигляд в нього захопливий.

– Ти через вино поїхав до Барселони? Що тебе спонукало виїхати десять років тому?

Насправді, Барселона не була моєю метою, до якої я цілеспрямовано намагався дістатись. Думаю, що до цієї “перлини біля моря” мене завів звичайнісінький блуд. Було бажання поїхати кудись – світ за очі. Якийсь такий романтичний потяг до мандрів і, як це не звучатиме банально, – бажання побачити світ, адже просто виїзд з рідного Проскурова десь до Києва чи до того ж Львова не змінив би, за великим рахунком, майже нічого. Я поблукав “європами”, де тільки мене не носило, куди тільки не заводило… Про це можна оповідати довго, але врешті я опинився тут… Виходить так, що блуд часом буває навіть корисним.

– Чому ти взявся саме за перекладацьку діяльність, адже ти сам себе називаєш перекладачем-аматором, а це нелегкий труд?

Як і багато інших речей в моєму житті – я сам дивуюся з того – це сталося несподівано… У якийсь певний момент, після багатьох років мешкання у Каталонії, прийшло усвідомлення, що в Україні ми взагалі майже нічого не знаємо ані про Каталонію, ані про її мову, ані про її літературу. Я не кажу про фахівців, але й серед вченого люду спеціалістів з каталонської катма. Почав цікавитись, чи щось перекладали, хто і коли – і результат виявився невтішним: десяток оповідань та віршів – як на літературу з тисячолітньою історією, замало. А про велич та багатство каталонської літератури свідчить такий факт, що навіть сам великий Сервантес надихався творами каталонського письменника Жоана Мартореля, автора видатного твору Середньовіччя “Тірант Білий”, що вважається прообразом сучасного роману…

Почалось з малого: разом з перекладачкою Каталіною Джіроною ми переклали декілька віршів сучасного каталонського поета Енріка Казасеса, потім вірші поетки Естер Шарґай… І пішло, і поїхало… Зрозуміло, що й про українську літературу в Каталонії знають обмаль. Ми почали перекладати українських поетів каталонською. Ось таким робом я став перекладачем, і тепер ця справа займає увесь мій робочий час, хоча це мене прогодувати не може. Де ви бачили багатих поетів, а тим паче перекладачів? Я займаюсь цим на голому ентузіазмі, адже не можна лишати такі величезні літератури неперекладеними. Я впевнений, що настане час і в Україні відкриють для себе каталонську літературу, а в Каталонії – українську. Але про ці речі можна розповідати дуже довго, важко втиснути в три рядки п’ятирічний досвід… Забагато всього відбулося за цей час. Подорожі з каталонськими поетами до України, запрошення українських до Каталонії, фестивалі, презентації збірок тощо.

– Як сьогодні виглядає українська поезія порівняно з іншими?

Українська поезія і література взагалі є рівною серед рівних між, так би мовити, “великими” літературами, а власне українська поезія є універсальною, всеохопною, нема таких тем, яких би вона не торкалася… Можна скаржитися, мовляв, тривалий час гнобили її, вона здала позиції, стала нецікавою, неживою і таке інше, але це абсолютна неправда.

Українська поезія нам просто невідома, ми не знаємо наших поетів і не віддаємо їм належної шани. Наприклад, Павло Тичина. Досі багато хто його уявляє як одіозного партійного поета, а згадаймо “Замість сонетів і октав”. Такого більше ніхто в українській поезії написати не зміг, це справжній шедевр, хоч призабутий і знехтуваний… Це про минуле, але і сучасна поезія не відстає, вона повна дуже цікавих авторів. Мене, скажімо, приємно вразила поезія Ірини Шувалової, я з задоволенням читаю твори Василя Махна, а також наших живих класиків Голобородька та Григоріва. І список може бути занадто довгим.

– Відомо, що в Каталонії популярні ідеї сепаратизму, окремого від Іспанії життя й розвитку. Чи не міг би ти пояснити, в чому причина нелюбові Барселони і Мадрида? Це варіант Україна-Росія чи український Захід-Схід?

Слово «сепаратизм» несе в собі забагато ідеологічних штампів, я би назвав це явище правом на самовизначення, рухом до незалежності, бо стосунки Барселони з Мадридом (читай Каталонії з Іспанією) дуже подібні на стосунки України з Росією. Я б сказав, що Україна і Каталонія – близнючки. 300 років тому Королівство Араґон (конфедерація Каталонії та Араґону з столицею у Барселоні) після жорстокого протистояння з Кастилією під час Війни за Іспанський спадок втратило свою незалежність і було остаточно інкорпоровано до складу новітньої Іспанії, наслідком чого стало придушення каталонської мови, культури, науки тощо. Іспанським Бурбонам каталонська ідентичність була, як кістка в горлі, закони подібні валуєвському циркуляру були видані одразу після завоювання Каталонії вже у 1715 році. На початку ХХ ст. в Каталонії зародився рух за самовизначення та відокремлення від Іспанської корони, але Громадянська війна 1936-1939 років перекреслила ці починання з приходом до влади Франко зі старими-новими методами репресій всього каталонського. Гаслом франкістського режиму було “Єдина, велика та вільна Іспанія”, в якій іншим мовам та культурам, крім іспанської, місця не було. А треба зазначити, що Іспанія є багатонаціональною країною, всупереч усталеному баченню її як одномовної та монокультурної, адже її населяють баски, каталонці, окситанці, галісійці, астурійці і ще багато інших народів з власними мовами і культурами. Мадрид виконує роль імперського центру, який усіма можливими силами намагається уніфікувати країну, іспанізуючи всі народи, але зрозуміло, що деякі з цих народів зовсім не згодні з такою ситуацією. Якщо говорити про басків – це збройна боротьба, про каталонців – політична.

– Як тобі живеться там? Наскільки каталонці подібні до нас, що таке взагалі каталонський характер?

Як на довгій ниві… Життя скрізь складне, але я знайшов себе тут. Знайшов свою другу половину і по-простому, по-людськи щасливий і нещасний водночас… Це складно описати… Зрозуміло, що Україна мене вабить і тягне до себе, але й Каталонія мені вже стала рідною, я насправді причарований і закоханий у цю землю і людей. Може бути, що каталонці в чомусь подібні до нас, щось у їхньому характері нагадує мені рідне, українське. Нарід, який перебуває в ситуації, дуже подібній до нашої – я маю на увазі й історичний, і культурний, і мовний аспекти – мусить мати спільні риси, точки дотику. Описуючи характер каталонців, я би сказав це двома словами – “здоровий пофіґізм”. Це чудове вміння не звертати уваги на безліч дрібничок і одночасно знати, що і до чого. Каталонці прагматичні, але при цьому і запальні, що в принципі схоже на українців. Каталонці співають сумних пісень, але ж вміють врізати і жваву “жоту” (це такий танок), каталонці гарні господарі і щедрі амфітріони… Хіба не так і в Україні? Однак і вад своїх вистачає… Але про це не будемо.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!