Всі знають цей куточок, що в лісі серед гір, Оселя українська стоїть там з давніх пір… (Левко Дурко, «Союзівка»)

Союзівка – це Український культурний центр і популярна відпочинкова база української громади Північної Америки. Розташована Союзівка поблизу містечка Кергонксон (штат Нью-Йорк) в Кетскільських горах приблизно в двох годинах їзди від Нью-Йорк Сіті. Шукаючи у всесвітній мережі довідкову інформацію щодо Союзівки натрапила на пісню Левка Дурка «Союзівка», слова з якої і винесені в заголовок J. Цьогоріч Союзівці виповнилось 60 років – у 1952 році цю місцевість придбав Український народний союз (звідси і назва).

Ось вже кілька років поспіль всередині липня на Союзівці відбувається Український фестиваль. Цьогоріч побувала на цьому фестивалі і я. Загалом фестиваль тривав три дні, але ми приїхали тільки на суботу. Під’їжджаючи все ближче до місця призначення, я почала розуміти, чому саме це місце було обране для розташування українського культурного центру: ліси і гірська місцевість дуууже нагадують рідні Карпати. І навіть назви навколо були знайомі: «Полонина», «Золота осінь»! Якби не написи латинкою, взагалі б подумала, що вдома!

При в’їзді на базу – великий тризуб, а через дорогу – красива будівля української греко-католицької церкви Пресвятої Трійці. Для того, щоб потрапити на територію бази і, власне, на фестиваль, довелось заплатити по 25$ з людини. Запаркувавши авто і пройшовши кілька десятків метрів ми опинились на українській території J!

Перше враження: я потрапила на турбазу у Ворохті або Яремче середини 90-х років… Ніби і гарно все, чистенько, природа неймовірна, всюди чути українську мову, але… Якось не дуже затишно… Будиночки у карпатському стилі. Названі будиночки як деякі міста – Одеса, Ужгород, Ворохта. Івано-Франківська, на жаль, немає. Загалом склалось враження, що і будиночки, і територія потребують ремонту, відновлення і, як у нас кажуть, «газди»! Пізніше, вже під час концерту, дізналась з розповіді одного з керівників Союзівки, що минулого року під час встановлення нової опалювальної системи стався витік пального. Ліквідація наслідків цієї аварії у відпочинковій зоні коштувала Союзівці майже мільйон доларів, які планувалось використати на ремонт будівель, оновлення й модернізацію інтер’єру. Звичайно, прохання про допомогу ігнорувати не можна! Бо такий чарівний куточок необхідно зберегти! Але якось із сумом подумалось, що ремонту і оновлення територія Союзівки потребує вже довший час, а не тільки впродовж останнього року… І якщо кошти на ліквідацію екологічного лиха були оплачені, значить вони на рахунках були, але чомусь у попередні роки цього оновлення не робилось…

Ми прогулялись територією бази, зазирнули до основної будівлі Союзівки, де розташований візит-центр, сувенірна крамничка (на одному зі стелажів я навіть помітила постер із портретом Віктора Ющенка) та їдальня. Завітали на майданчик, де продавали сувеніри, диски з українською музикою, україномовні книжки та вишивані сорочки. Потім піднялись трошкі вгору На жаль, гірський струмочок майже пересох (літо цього річ доволі спекотне…). А скелясті береги так нагадали скелі біля водоспаду у Яремче!

Нагулявши апетит, ми пішли обідати. Столики були розташовані у такій собі «палатці», схожій на таку, в яких у нас весілля гуляють. В меню були зазначені наступні українські страви: борщ – 2$, пироги, тобто вареники з картоплею (8 шт) – 6$, голубці з квасної капусти (2шт) – 6$, ковбаски з тушеною квашеною капустою – 8$. Все було дуже смачно! А пиво я пила вже в американському барі. Бармен, такий типовий американець, у відповідь на моє «Thank you», чемно відповів українською мовою «Прошу», а за залишені чайові сказав «Дякую, аж підскакую» і справді підстрибнув!

Отож, маючи силу, щоб дивитись і слухати концерт, ми попрямували до концертного майданчику. До початку вечірнього розважального дійства було ще хвилин 30-40, тож я мала можливість пороздивлятись навкола. Ще вдень помітила, що на передніх рядах на стільцях лежали панамки, блайзери або кофтинки. Це нагадало мені ситуацію, коли наші співвітчизники на турецьких курортах займають заздалегідь лежаки J. А поруч почула цікавий діалог:

          Добридень! Прошу пана, вас тут скільки буде сидіти?

          Троє.

          І нас четверо. Значить, я правильно сумку поклав!

Ну справді, наче з дому і не їхала J. Так непомітно і концерт розпочався! Виступав дуже гарний танцювальний колектив відомої не тільки у Нью-Йорку Танцювальної школи імені Роми Прийми-Богачевської, чоловічий хор «Прометей», американський бард Пітер Яров і наша землячка Ірина Лончина. Та всі з нетерпінням чекали на Руслану, яка приїхала на фестиваль вже не вперше. Треба віддати їй належне – Руслана вміє «заводити» публіку! Під час її виступів на стільцях вже ніхто не сидів – всі підспівували та підтанцьовували!

Загалом атмосфера на фестивалі була дуже теплою і приязною. Просто стало трішечки сумно і так захотілось додому, до рідного Франківська…

 

По дорозі на Союзівку. “Американські Карпати” – Кетскільські гори

Українська католицька церква Пресвятої Трійці

 

 

 

Будиночок “Одеса”

 

Основна будівля Союзівки

Будиночок “Ворохта”

Будиночок “Ужгород”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!