Мистецький і музичний світ нашого краю зазнав непоправної втрати — відійшов у вічність Богдан Михайлович Волосянко. 6 червня цього року перестало битися серце видатного митця, диригента, композитора, громадського діяча, доцента ІФНМУ, заслуженого працівника культури України.

Винятково різносторонньо обдарована творча особистість, просвітитель, організатор і загалом світла людина, енергія і харизма якого мала вплив на велике коло людей, що гуртувались навколо нього. Таким був Богдан Волосянко. Не торкаючись професійної сторони його життя як лікаря, педагога, спеціаліста високого рівня, викладача медичної академії, потрібно відзначити  неоціненний вклад Волосянка в мистецтво, зокрема, у розвиток хорової культури нашого краю і України.

На Станиславівщині існувала давня хорова традиція – тут виникали церковні, гімназійні хори, станиславівський і коломийський «Бояни», «Думка», сільські хори при читальнях «Просвіти». Були прекрасні чоловічі хори навіть за часів окупації: польської, німецької, радянської. В селі Радча керівником був Василь Шиптур, у Косові – Анна Когуч, у Печеніжині, Коломиї, Корничі — Мар’ян Степаняк. Чоловічі хори цих диригентів у 1942 році брали участь у Краєвому конкурсі, присвяченому 100-річчю Миколи Лисенка і були відзначені, як кращі.

Великий вплив на поширення хорової культури, а зокрема чоловічих хорів, мав знаменитий диригент Дмитро Котко. Саме у хорі під керуванням Котка починав як хорист Богдан Волосянко, будучи студентом медичного інституту – з 1947  до 1951 року. Згодом керівниками цього хору були Андрій Дувірак, Богдан Катамай. Богдан Роп’яник, а з 1954 року — Богдан Волосянко.

У післявоєнний час він був одним із перших учнів Станіславівського музичного училища. Але одночасно навчатися в медичному інституті було складно, тому Волосянко  зробив вибір: «медицина — хліб насущний, а музика — для душі». Під впливом Дмитра Котка, якого вважав своїм вчителем, він все своє життя пов’язав з чоловічими хорами.

Свій перший хор Богдан Волосянко організував в селі Нові  Кривотули, де він очолював тубдиспансер. А в 1954 році, після призначення його головним лікарем Лисецького району, Василь Шиптур передає йому керування чоловічим хором села Радча. Уже в 1956 році хор під керуванням пана Волосянка завойовує 3 місце у республіканському конкурсі сільської самодіяльності в Києві, отримавши звання «Народна самодіяльна хорова капела». В 1967 році хору присвоюють звання «Заслужена народна самодіяльна капела», а керівникові – звання «Заслужений працівник культури» (в СРСР було всього два народні колективи, які мали звання заслужених).

З незмінним успіхом хор виступав у багатьох містах України і колишнього Радянського Союзу – Москві, Талліні, Каунасі тощо. На конкурсах і фестивалях завойовував призові місця, дипломи, звання лауреата. Був нагороджений почесною грамотою Верховної Ради України.

Це був унікальний хор, в якому були особливі, своєрідні голоси, які прекрасно зливалися, мали темброву однорідність. Чоловічий хор звучав рівно, злагоджено у всіх регістрах. Важко було повірити, що співають непрофесіонали. Більшість хористів працювали в колгоспі і на репетиції збиралися пізніми вечорами. Окремі співаки і керівники хору добиралися колгоспним автобусом з Івано-Франківська. 

У диригента і учасників хору було повне взаєморозуміння. Коли він починав працювати над твором, хористи забували про втому, життєві клопоти. Була тільки музика, оживали музичні образи, розкривався задум композитора і його творче інтерпретування керівником. Богдан Волосянко не тільки розучував з хором обробки народних пісень, хорові твори українських та зарубіжних класиків, він виховував співаків не тільки як хористів-виконавців, а й як патріотів-носіїв високої мистецької культури. Композитор Богдан Шиптур якось відзначив, що його першою музичною школою була участь у чоловічому хорі села Радча.

Останній тріумфальний виступ хору відбувся у 1993 році на Другому Всеукраїнському конкурсі хорових колективів ім. Миколи Леонтовича, де завоював 3 місце.

Значний внесок у творче становлення капели вклали солісти (світлої пам’яті) Богдан Дебенко та Михайло Турянський. Вони були однодумцями диригента, помічниками, друзями, які поділяли його любов до хорового мистецтва, до прекрасного, до України. Незабутніми у виконанні Богдана Дебенка були сольні номери: арія Андрія із опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і соло «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського. Михайло Турянський з великим успіхом виконував пісні «Ой, не пугай, пугаченьку» М. Лисенка, «Казав мені батько», «Ой, чого ти, дубе», заспівував «Чуєш, брате мій» та «Ой, зійшла зоря».

Завдяки жертовній і безкорисливій праці «диригента від Бога», як називали Богдана  Волосянка, було продовжено традицію чоловічих хорів у медичному інституті. Хор цього навчального закладу існував у 1963-1975 роках, але потім занепав. У 1989 році хор був відновлений і з 1997 року дістав назву «Сурма». Учасниками капели є професори, доценти, асистенти, лікарі, студенти.

Свого часу в хорі співали і колишній ректор медакадемії професор Є. Нейко, і професори М. Шевчук, І. Лановий, С. Геник, доценти М. Дебенко, М. Довжинський, М. Дрінь, Є. Бойчук. Ветеранами хору є доценти В. Ткач, Д. Александрук, Б. Зубик, С. Криницький, В. Перцович, Б. Яворський. Б. Дебенко, М. Турянський, В. Кващук, котрі були солістами Радчанського хору, разом з диригентом перейшли в «Сурму», а з ними також і хорист М. Мельник.

На даний час у репертуарі капели понад 100 творів світової та української класики, стрілецькі, повстанські пісні, з них – 20 творів в обробці та аранжуванні Б. Волосянка.

В репертуарі багато досить складних хорових творів української та зарубіжної класики, обробок народних пісень, які можуть бути під силу професіоналам, проте медики прекрасно справлялися з ними.

Капела «Сурма» займала призові місця на Всеукраїнських конкурсах ім. М. Леонтовича, П. Демуцького, одержала гран-прі на ХІІ Міжнародному гуцульському фестивалі. З успіхом виступали в Польщі на «Лемківській ватрі»,  Каневі, Києві, Львові, Тернополі, Дрогобичі, Бережанах, Чорткові. Виступи незмінно супроводжувалися  схвальною критикою журі, музикантів-професіоналів.

…13 березня цього року у приміщенні обласної філармонії відбувся тріумфальний концерт капели «Сурма», присвячений пам’яті Тараса Шевченка.  Тут прозвучали два великі оригінальні твори композитора Б. Волосянка на слова Т. Шевченка «Розрита могила» та «Мені однаково». Ці твори написані високопрофесійно, в них знайшли уособлення і особисті почуття автора музики, викликані роздумами над долею України. Виконання їх капелою «Сурма» було гаряче сприйняте вдячними слухачами. Коронним номером цього концерту теж стало унікальне виконання чотирьохчастинного хорового циклу «Гамалія» М. Лисенка на слова поеми Тараса Шевченка із декламацією Михайла Турянського.

Ректор ІФНМУ професор М. Рожко, подякувавши диригентові і хористам за великий внесок в українську хорову культуру, низько вклонився Богдану Михайловичу. Вщент заповнений зал вітав виконавців бурхливими оплесками і вигуками «Браво!»

Це був останній концерт незабутнього керівника і організатора чоловічих хорів Богдана Волосянка і його соліста Михайла Турянського. 21 травня «сурмачі» під орудою свого улюбленого диригента відспівали панахиду своєму товаришеві Турянському, а через 20 днів, осиротівши, в глибокій скорботі провели на вічний спочинок свого «орударя» Богдана Михайловича Волосянка.

Вічна йому пам’ять!

                                        

Олександра ТУРЯНСЬКА, музикознавець