Зупинений час: Гуцулія на світлинах

  • Світлини міжвоєнного періоду на Яремчанщині

     

    Відома дослідниця фотомистецтва Сьюзен Зонтаг зауважила, що фотографічні свідчення – це каталог утрат, минущості життя і водночас відчуження від нього людей. Реєстрація причетності участі, доручення. Фіксація «тут і тепер». Знаковість.

    Саме це дивне поєднання відчуття причетності і водночас відчуження, втрати чогось важливого і знакового дають нам старі світлини Гуцульщини відомих фотомайстрів Яремчанщини міжвоєнного періоду – Романа Ясельського, Василя Салиги, Юрія Вінцковського, Адольфа Блажа, Ангеліни Глинської. За кожним із них стоїть непересічний талант, одержимість, творчий пошук і поважний мистецький доробок, який, попри відомі катаклізми ХХ ст., дійшов до наших днів.

    У лагідних променях сонця річка Прут, білопінні водоспади, високі полонини, засніжена Говерла, зелені смереки, гостинні поселення Ворохта, Яблуниця, Микуличин, Татарів, Яремче, Дора, хрещаті дерев’яні церкви, кам’яні залізничні мости, скелі Довбуша, камінь Кратера, розкішна гуцульська ноша, звичаї і обряди, шляхетні постави й обличчя гуцулів – усе це прийшло до нас, наче кадри чудової документальної стрічки, завдяки таланту цих митців. До такого виду мистецтва не пасує ні слово «фотографія», ні слово «знимка», а тільки «світлина», образ світла і радості, здатність бачити непроминуще в короткій миті.

    Вже в 1902 році Станіславський фотограф Артиховський у своїх двох віллах в Яремче відкрив фотосалони. Тут також продавалися світлини з видами Яремче. У міжвоєнний період відпочивальники в Яремче мали змогу придбати серію листівок, видану Романом Ясельським – книгарня “Станіслав-Яремче”.

    Верхня долина Пруту в 30-х роках ХХ ст. стала відомою далеко за межами Галичини низькогірним курортом з чудовими санаторіями, пансіонатами, віллами. Їх рекламують путівники, газети, листівки. Олександр Жарівський, власник кооперативної крамниці «Говерля» в містечку Делятині з філіями в Яремчі та Микуличині, видає серію з п’ятдесяти краєзнавчих листівок з текстами українською і польською мовами, на яких зафіксовані довоєнні види Делятина, Яремчі, Микуличина, Татарова, а також побутові сцени гуцульського життя. Напевне, найбільш відома з цієї серії поштівка з зображенням бару-ресторану Францішека Гануса з вже неіснуючою верандою з боку привокзального майдану – будинок сьогоднішнього виконкому Яремчанської міської ради.

    Інтенсивно ведеться пропаганда курорту “Ворохта”. Тут вже накладом Г. Кернера в Ворохті виходить серія поштівок « Uzdrowisko Worоchta», найбільш впізнаваним об’єктом якої є «Заклад Каси Хорих» – сьогоднішній санаторій «Гірське повітря».

    Юрій Андрухович у своїй книзі «Таємниця» написав, що його бабуся Ірина Карлівна Скочдополь в 30-х рр. ХХ ст. проживала в селі Яблуниця тоді Надвірнянського повіту і в неділю пішки через горби вибиралася з Яблуниці до Ворохти у фотосалон А. Блажа, «святково вбираючись то гуцульською господинею, то варшавською панею…Її портрети міжвоєнних років можна вміщувати до всіх можливих альбомів, це абсолютно ідеальний типаж – це вже навіть не фото, це німе кіно, Чикаго, Нью-Йорк і Париж, разом узяті, це епоха».

    На світлині, знайденій у Вороненці, зафіксовано будівлю фотосалону «FOTOBLAZ» у Ворохті  з трьома гуцульськими дітьми в кептариках, запасках, постоликах. Всі значні події, які відбувалися в цьому курортному селищі, – відкриття Народного дому, нової споруди гміни, храмові свята, змагання зі стрибків з трампліна, день української книги, театральні вистави, свято проскурки – всі світлини мають зворотній штамп «Фото Адольфа Блажа». Дуже багато фотодокументів цього автора, зокрема «Гуцульська гражда», «Гуцул, коні і бочки бринзи», «Інтер’єр хати Мочерняка в Ворохті», зберігаються в Етнографічному музеї імені Северина Юдзелі в Кракові (Польща). Про долю самого фотографа нічого не відомо. У виданні «Реабілітовані історією. Івано-Франківська область» подана інформація про те, що дружина фотомитця Блаж Владислава-Степанія Теодорівна, 1897 р.н., та син Блаж Рішард Адольфович, 1919 р.н., були арештовані в 1940 році у Ворохті за надуманим звинуваченням і засуджені військовим трибуналом 12-ї армії Київського ОВО, реабілітовані в 1997 році.

    В сусідньому селі Микуличині в міжвоєнному часі функціонували фотосалони Василя Салиги та Юрія Вінцковського, останній був активним діячем товариства «Просвіти». В 1936 році театрально-аматорський гурток в Микуличині складався з 34 осіб. Його керівником і став фотограф Юрій Вінцковський, колишній член капели Олександра Кошиця. Під його опікою в перший же рік було поставлено п’ять вистав: «Десятник Люлька», «Невольник», «Турецькі ворота», «Три горби», «Чудодійний лікар», а також балет. Ю. Вінцковський мав віллу в урочищі Країщі. Фотосалон в Микуличині працював у будинку Я. Шорра, де розмістилася крамниця і зал, тут же відбувалися віча «Просвіти».

    Вражає вміння Ю. Вінцковського передавати вічні істини у візуальних образах та символах, його блискуче володіння законами композиції та знання людської психології.

    В 30-х роках ХХ ст. накладом Експозитури Курортів Станіславського відділу, «Газетою ранковою» і «Газетою вечірньою», які виходили в курортний сезон у Яремче, було видано путівник « Letnisko Dora», ілюстрований світлинами Ярослава Самолевича та Казимира Качоровського. Тут рекламувалося шість пансіонатів, кількадесят гостинних дворів, гуцульські хати та підкреслювалося, що в Дорі зведена вілла відомого політика, науковця, прем’єр-міністра Польщі Казимира Бартля. В путівнику цілу сторінку відведено для реклами Артистичного закладу фотографічного «Fiolek» в Делятині, який працював у літньому сезоні в Дорі з 8 години ранку до 8 години вечора. “Фіолек-Фіалковська” – так називали невсипущого фотографа Ангеліну Станіславівну Глинську (1891-1979). Для неї фотографія була не розвагою, не забавкою, а пошуком краси у всіх її природних проявах.

    Не можна оминути увагою творчий доробок знаменитого фотомитця Миколи Сеньковського. Він сходив пішки не одне село – бував у Жаб’ю, Ворохті, Яремчі, Дорі, Микуличині, Косові. Митець постійно шукав нових образів, нових форм, щоб збагнути і передати найпотаємніший, найглибший смисл життя. Скільки величі в образах гуцулів, скільки гордості за свій край, скільки самоповаги і вроди! Врода, на жаль, спливає з роками, юність переходить у зрілість, а вже потім у старість… Що ж залишається? Залишається фотографія.

    Микола Сеньковський був учасником першої виставки української фотографіки у Львові. Зберігся каталог цієї виставки. У розділі «Заводова фотографія» (тобто так позначався тоді професійний твір) є шість робіт митця. Це світлини «Гуцулка», «Зимовий краєвид», «Весілля», «Гуцульська церква», «Школа», «Трембітають». Творчий доробок М. Сеньковського експонувався на престижних європейських виставках (отримав звання лауреата у 1931 році в Парижі), публікувався в українських та зарубіжних часописах. Високохудожні твори М. Сеньковського завжди привертали увагу фахівців, колег, художників. Знана художниця Юзефа Кратохвиля-Відимська створила серію офортів і гравюр «Гуцульські мотиви», де в кольорових монотипах використала світлини М. Сеньковського, зокрема, «Гуцул із Ворохти» та «Стара гуцулка».

    У 30-х рр. ХХ ст. багато подорожував Карпатами і бував у Микуличині, Яремчі, Ворохті фотомитець, архітектор, вояк УПА Олександр Пежанський. Його захоплювали гірські краєвиди, річки, старовинні церкви, каплички, придорожні хрести і, звичайно, самі гуцули. Львівське видавництво «Світло й тінь» видало фотоальбом О. Пежанського «Ностальгія», де зібрано справжні перлини фотомистецтва. Перед нами різного віку люди, діти, побутові сценки, господарські роботи, ярмарки, весілля, релігійні свята і, звичайно, Карпати у всій своїй величі і казковій красі. О. Пежанський творив не світлини-одноденки, а справжні мистецькі шедеври, яким жити в історії української фотодокументалістики ще довго.

    Наш краянин, письменник Дмитро Павличко запитував: “Фотографія – що вона може? Що вона дає?” І відповідав: «Вона дає образ людини в історії, а тому здатна бути і документом, і мистецтвом, і філософією, і насолодою». А ще старовинні світлини подібні до світла давно згаслих зірок – вони, як і колись, несуть нам своє вже не існуюче, але чарівне мерехтливе сяйво.

    Світла ФЛИС, старший науковий працівник Музею етнографії та екології 

    Карпатського краю, Яремче

       

       

     

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!