Минулого тижня в Івано-Франківську презентували історичний документальний фільм «Історія Станиславівської фортеці». Кіно унікальне, бо поки що єдине, у якому  розповідається про історію фортеці від початку її заснування і до сьогодні. Не лише розповідається, але й показується – спеціально для фільму було створено кілька 3D моделей фортеці, а візуалізація сьогодні для вивчення історії – річ першочергова. Коли бачиш, до прикладу, що на місці фортечних ровів постали сучасні вулиці Новгородська, Лесі Українки, Дністровська та Грушевського, фортеця перестає бути неживою сторінкою історії.

 

 

Презентація фільму відбувалася у фортечній галереї «Бастіон». Це 12-хвилинна короткометражка. Стрічку розпочали з того, що відновлений бастіон, у якому сьогодні розташовуються крамниці та кав’ярні, є частиною правдивих фортечних укріплень старого Станиславова. Сама назва “Бастіон” засвідчує певну гордість, яку мали б мати франківчани за свою колишню твердиню.

Станиславівська фортеця, збудована у 17-му столітті, відповідала найсучаснішим на той період вимогам фортифікації. У Європі тоді панувала бастіонна система, і щойно збудована Станиславівська фортеця завдяки наявності бастіонів одразу ж випередила інші українські фортеці, які бастіонів не мали. Стіни старих фортець були тонкими і високими, оскільки розраховувалися для відбивання піших атак. Вони легко пробивалися “сучасними” гарматами того часу. Бастіонна система натомість дозволяла успішно тримати оборону за допомогою артилерії.

Бастіон — це відкрита п’ятикутна довготривала фортечна споруда. Такий собі виступ-додаток до самої фортеці. Бастіонів у Станиславівській фортеці, в останньому її варіанті, було вісім. “Бастіони разом із куртиною (стіною між бастіонами — ред.) утворювали так званий “бастіонний фронт”. Завдяки вдалому геометричному плануванню бастіонний фронт не мав «мертвих зон» і тому ворогу не було де сховатися від влучних пострілів захисників фортеці. Словом, бастіонна система орієнтувалась не на висоту стін, а на вогневу потужність фортечної артилерії. Ну і, звичайно, на героїзм захисників”, – розповідає історик Іван Бондарєв, автор сценарію фільму.

У фільмі коротко оповідається історія заснування фортеці: “У 1662 році магнат Андрій Потоцький видав локаційний привілей, в якому вказувалося: «Замислив я Станиславів власним коштом фортифікувати, валами зміцнити, мурами оточити і вправними брамами закрити…». Одночасно із виданням привілею розпочались активні будівельні роботи. «Батьком» міста-фортеці Станиславова є французький військовий інженер італійського походження підполковник Франсуа Корассіні.

Спочатку фортеця мала вигляд шестикутника.  Ось так її описував мандрівник Ульріх фон Вердум у 1672 році: «…Фортифікації складаються з шести правильних земляних бастіонів, нижче яких частокіл з поставлених сторч цілих дубів. Воєвода ще збирався викласти рови й забезпечити їх зовнішніми укріпленнями. Головна лінія бастіонів має 150 стоп довжини…»

Впродовж 1679-82 років наступний архітектор Карл Беное розширив фортецю у північно-західному напрямі, із прибудовою магнатської резиденції. Новозбудований палац прикривали два нових бастіони, в результаті чого фортеця набула восьмикутної форми і збільшила свою територію майже на третину. Під керівництвом Беное вали укріпили кам’яними блоками. У 90-х роках 17-го століття фортечні стіни викладають цеглою. Тоді фортеця набула завершеного вигляду, який зберігала до кінця свого існування”.

Є у стрічці й цікаві факти, яких не прочитаєш у жодному підручнику з історії. Йдеться про містичне значення структури фортеці. Автори фільму розповідають про те, що під час будівництва фортеці Андрій Потоцький неодноразово відвідував мудреця Ребе Еліяху, який мешкав у печері на Вовчинецьких горах. Мудрець навчав Потоцького кабалі – містичному вченню, яке завдяки розшифруванню Тори намагається знайти відповіді на найважливіші питання життя. Під впливом нових ідей, зауважує сучасний окультист і метафізик Олег Головенський, Потоцький використав деякі кабалістичні принципи у містобудуванні.

Олег Головенський вважає, що Станиславівська фортеця у плані дуже нагадує кабалістичне Дерево Сефірот (Дерево Життя). Зокрема, усі кути бастіону, а також найважливіші споруди міста ідеально відповідають 12-ти центрам класичного Дерева Сефірот. Так, Палац Потоцьких відповідає найвищому “духовному” центру, а ратуша є “серцем” Дерева (див. фото на сайті “Галицького кореспондента”). Можливо, саме тому, припускає метафізик, наше місто динамічно розвивалось і зараз є одним із найкомфортніших для проживання в Україні. Цією теорією можна також пояснити виникнення у місті “станиславівського феномена”, адже спроектоване принципом Дерева Сефірот місто вважається гармонізованим, інакше кажучи, збудованим “по фен-шую”, що певною мірою передбачає особливу вдачу його мешканців.

На підтвердження цієї гіпотези режисер фільму Денис Овчар віднайшов в Інтернеті план розбудови сучасного Лондона. Як відомо, у 17-му столітті знаменитий архітектор Крістофер Рен свідомо відбудував центр Лондона, знищений пожежею, використовуючи  структуру Дерева Сефірот. Центр сучасного Вашингтона також спроектований за цим принципом. Невідомо, як історики відгукнуться на цю теорію, але вона може спровокувати цікаву дискусію і привернути ще більший інтерес до дослідження  історії Станиславова.

Історія фортеці завершується ганебно. Коли Галичина відійшла під владу Австрії, німці не були зацікавлені у підтриманні фортифікацій. Фортеця поступово занепадала. Останній бій проти польської кавалерії вона прийняла у 1809 році. Через кілька років почалося масове нищення фортечних стін і бастіонів. Мешканці Станиславова попросту розібрали фортецю на цеглу, яку використовували для будівництва новобудов, а камінь з неї – для мощення вулиць.

У кінофільмі розповідається також про засновників та власників Станиславова, напади турків та неодноразове захоплення міста російськими військами, про почесних гостей і мешканців міста. Текстова частина стрічки дуже вдало поєднується з візуальною, що дає змогу не лише уявити собі первісний вигляд фортеці і самого міста всередині неї, а й відчути дух героїчно відбитих турецьких атак. Прискіпливі дослідники знайдуть у фільмі певні недоліки, а отже, буде стимул до створення нових, ще кращих фільмів. Стрічку “Історія Станиславівської фортеці” наразі можна переглядати у галереї “Бастіон” та в Інтернеті.

 Наталка ГОЛОМІДОВА