Через три роки після Революції гідності ми так і не знаємо персоналій, винних у масових жертвах на Майдані. Зате помалу дізнаємося, чому учасники тих революційних подій вмирають тепер. Одна з найбільш замаскованих причин – легеневі отруєння токсичними газами. Довести це надзвичайно складно. Та вода камінь точить…

Схожі діагнози – не випадковість

Рік тому ми побували у селі Красна Надвірнянського району в 57-літнього Дмитра Улащука, який упродовж 73-х днів брав активну участь у народному спротиві на Майдані взимку 2013-2014 років. У лютому ж 2016-го йому нічого не залишилося, як привернути увагу преси до свого вже критичного стану здоров’я, щоб активізувати збір коштів на операцію. А через півроку Дмитра не стало.

Його побратими кажуть, що забрав Улащука страшний канцероген – «помаранчевий порошок» (6-валентний хром), який без очевидних проявів виїдає організм зсередини. Ця обставина й дозволяє частині медиків вважати, що помирають майданівці від загострення загальних захворювань. Якщо ж ретельно розібратися, що саме провокує смертельні загострення, то важко обійти вплив токсичних газів.

А звідки вони взялися на Майдані, країна знала уже з перших результатів розслідування злочинів під час Революції гідності. Зокрема, 3 квітня 2014 р. тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко оприлюднив інформацію про те, що у «20-х числах січня в аеропортах «Гостомиль» та «Жуляни» приземлилося два військово-транспортних літаки зі Чкаловська (РФ). Вони привезли для організації та безпосереднього знищення протестуючих 5100 кг вибухівки, спецзасобів та зброї».

І ще один факт: тодішній голова тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради Геннадій Москаль на своїй прес-конференції зазначив, що на Майдані проти мирних мітингувальників застосовувалися вибухівка та боєприпаси, які у більшості країн світу заборонені до використання навіть під час бойових дій. Причому пан Москаль наголосив, що достовірні дані про незаконне їх застосування є в матеріалах ТСК.

А вже цього року заступник начальника Головного слідчого управління – начальник управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк підтвердив і таке: у ніч на 19 лютого 2014 р. спецпідрозділу МВС «Беркут» було роздано спеціальні засоби посиленої дії зі шкідливими речовинами, що надійшли з Росії.

«Я якраз був тоді на Майдані, на Інститутській. Пам’ятаю, що відчував подразнення гортані, було важко дихати. Майже те саме повторилося через деякий час у Маріїнському парку, де гуртувалися регіонали та їх «тітушки», – розповідає майданівець з Делятина Юрій Косован. – Тепер, маючи вже цілий букет захворювань, постійно маю справу з медициною. Так ось, фахівці з токсикології кажуть, що якщо людина постраждала від 6-валентного хрому (серед наших хлопців він називається «хромпік»), але не одразу звернулася до доброго фахівця, то з часом вже може бути пізно. «Хромпік» вражає слизову дихальних шляхів, легені, стравохід, шлунок, щитовидну залозу. При цьому провокує ентероколіти, панкреатити, реактивні гепатити, рак. Від останньої хвороби померло щонайменше 30 майданівців. Зокрема, мешканець села Красне Дмитро Улащук пішов з життя від низки невиліковних хвороб: у нього одночасно діагностували цироз печінки, туберкульоз, рак легень та шлунку, кілька недоброякісних пухлин на тілі… До слова, як засвідчують результати обстежень, учасники подій на Майдані часто мають схожі патології. В тому числі різні жировики, поліпи, кісти тощо. І, звичайно ж, підвищений вміст важких металів у організмі».

 Що сказала б Саксонія про нашу тяганину?

Свою розповідь Юрій вважає одкровенням, здатним сколихнути вчорашніх майданівців, які, поглинуті буденними справами та проблемами, не звертають уваги на стан свого здоров’я або навіть при помітно негативних проявах не квапляться до лікарів. І таким чином втрачають можливість запобігти найгіршим наслідкам ураження токсичними газами. Щоб не було пізно, Косован радить усім не зволікати! Особливо, якщо організм подає тривожні сигнали. На думку Косована, треба брати з собою довідки, отримані три роки тому в шпиталі Майдану, йти до фахівців, домагатися детальних обстежень та проведення аналізів на вміст важких металів. У разі відхилень від норми – наполягати на визнанні (чи аргументованому запереченні) токсичних отруєнь.

На жаль, це нелегкий шлях. По-перше, в Україні немає державної клініки чи іншого медзакладу, який міг би цілеспрямовано доводити факти отруєння невідомими речовинами. По-друге, майданівцям здається, що фахівці загальної медицини не хочуть шукати «хімічний» слід у поганому стані здоров’я учасників тих революційних подій (можливо, отримали звідкись жорсткі вказівки не робити цього, щоб держава не витрачалася ще й на «отруєну категорію» постраждалих учасників Революції гідності).

Та щоб все ж таки привернути до себе увагу, вже понад 500 учасників акцій громадської непокори у період з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. об’єдналися у «Фейсбуці» у групі Сергія Кириченка «1914-2014 рр. Хімічні токсикологічні розваги» і шляхом взаємодії, крок за кроком домагаються свого. Інформаційну підтримку надають їм лікарі та науковці, які не дуже хочуть «світитися», але вважають своїм моральним та фаховим обов’язком бодай інформаційно та методологічно допомагати учасникам Революції гідності. Тож підказують їм, куди і до кого звертатися, які дослідження проводити і на які показники зважати у першу чергу.

Тим часом свій самостійний шлях боротьби за істину вибрала Аліна Тріщ – мати вже відомого нашим читачам майданівця Олександра Тріща з Долини («ГК», 10 березня 2014 р.), якого, по суті, врятували німецькі лікарі в одній із клінік Саксонії.

При цьому Сашкова родина не має жодних претензій до спеціалістів  Долинської районної лікарні, а також до Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, куди Сашка доправили майже у безнадійному стані після тижня лікування у рідному райцентрі. Просто наслідки газових атак на Майдані виявилися надто агресивними, щоб українська регіональна медицина могла оперативно їх подолати.

Тут принагідно варто повернутися до вже наведених фактів про доставку заборонених спецзасобів з Росії до Києва у січні 2014 р., бо Сашко Тріщ був на Майдані саме з 25 січня по 1 лютого. Спочатку відчув легке нездужання, далі почав сильно кашляти, а коли зміряв температуру, було до 40 градусів. Хлопець мусив сісти на маршрутний автобус і поїхати в Долину. Кілька днів лікувався амбулаторно – вперто не хотів йти до лікарні. Та 12 лютого зрозумів, що іншого виходу немає. Він, по суті, помирав. У ЦРЛ йому діагностували гострий бактеріальний абсцес (гнійне розплавлення тканин) нижньої долі правої легені, інфекційну деструкцію легень, інтоксикаційний синдром…

Через тиждень уже обласні лікарі, дещо стабілізувавши стан хворого, тим не менше, визнали його важким, констатуючи ураження лівої легені бактеріально не уточненою групою збудника. До того ж, діагностували сепсис селезінки. Поставало питання про видалення уражених органів. У Німеччині ж цьому запобігли.

Там Сашко довго лежав у окремому боксі, проходив курс інтенсивної терапії. На певному етапі за нього вболівала чи не вся Саксонія, остільки 13 березня 2014 р. хлопець потрапив на шпальти газети «Donnerstag» як українець, який поплатився здоров’ям за європейські цінності.

У своїх подальших висновках, окрім проблем з легенями, селезінкою та серцем, німецькі лікарі зазначили наявність у бронхіальному секреті хворого негативної палички, резистентної до чотирьох антибіотиків. Та за півроку лікування здоров’я Олександра покращилося. Але не настільки, щоб він міг активно працювати, як раніше, і добре заробляти на життя.

«У липні 2014 р. я подав клопотання про надання мені державної підтримки. І відкрив… невтішну правову реальність: соціальний захист передбачено для тих громадян, які отримали  тілесні ушкодження під час участі у масових акціях громадського протесту в період з 21 листопада 2013 по 21 лютого 2014 року. А так як у мене саме таких ушкоджень не встановлено, то з часом дали мені робочу групу інвалідності, за якою – мізерні виплати», – розповідає Тріщ.

До слова, як зазначає голова Івано-Франківської обласної спілки поранених майданівців Юрій Довжанський, на даний час 57 активістів з Прикарпаття через Генпрокуратуру довели факти своїх тілесних ушкоджень під час Революції гідності і мають право на пільги, законодавчо встановлені для інвалідів війни. Зазначимо, що 13 з них мали важкі ушкодження, 13 – середньої важкості, 31 був легко поранений.

Коли не все пропало

Окремого правового документа щодо осіб, отруєних газами під час тих же подій, не існує. Але мати Олександра Тріща, яка заради доведення синової справи до логічного кінця (встановлення інвалідності ІІ групи) покинула роботу, не впадає у відчай. Вона має чітку мету: встановити причинно-наслідковий зв’язок між станом здоров’я Олександра та його отруєнням токсичними речовинами під час Революції гідності. І її не стримує те, що експерт ГПУ у травні 2015 р. такого зв’язку не бачив, а один лікар, виписуючи Олександрові направлення на судово-медичну експертизу написав: «бронхіт, спричинений вдиханням хімічних речовин, газів, димів».

«Чим далі, тим більше підчищаються діагнози, тим частіше ігноруються важливі медичні висновки щодо стану синового здоров’я, – розповідає Аліна Тріщ, перебираючи купу офіційних паперів. – Маємо й таке: з пакета документів, який у лютому 2015 р. Долинська міжрайонна прокуратура через Івано-Франківську обласну прокуратуру спрямовувала до Шевченківського райвідділу міліції м. Києва, зникли чи не ключові медичні докази на магнітних дисках та рентгенівських плівках, в т.ч. з Німеччини. За неофіційними даними, подібних випадків з майданівцями вже біля 400. У нашому ж випадку теперішня київська поліція каже, що зазначені матеріали загубилися у Головному слідчому управлінні ГПУ, а Генпрокуратура вважає, що у колишній міліції. Шукають. Бо бачать, що я не з тих, у кого «все пропало». Двічі зверталася до президента України, двічі – до генеральних прокурорів, крім того – у Комітет з прав людини, на урядову «гарячу лінію», не кажучи вже про різні офіційні органи в Івано-Франківській області».

Нарешті, у січні 2015 р. Олександру Тріщу (після дзвінка на згадану «гарячу лінію») було призначено комісійне проведення судово-медичної експертизи (СМЕ), результати якої вважаються основою для того, щоб постраждалий учасник Майдану набув офіційного статусу з подальшим призначенням йому відповідної державної підтримки. Та адміністрація Івано-Франківського обласного бюро СМЕ надіслала Тріщам відмову. Мотивація була такою: під час стаціонарного лікування, обстеження та консультування пацієнта у лікувальних закладах області участь у цій роботі брали провідні спеціалісти департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА, у т.ч. з професорсько-викладацького складу Івано-Франківського національного університету, тому вони вже не можуть бути залучені як експерти до проведення комісійної СМЕ. Але цю експертизу можна зробити в іншій області України.

Не будемо вдаватися у подальший, доволі не зрозумілий Тріщам перебіг пояснень та подій. Але наприкінці 2016 р. виявилося, що СМЕ все ж таки проведуть у Івано-Франківську, причому з дотриманням терміну – впродовж місяця. Однак з моменту подання документів до бюро СМЕ минуло вже чотири місяці, а судово-медичне дослідження так і не здійснено. Щоправда, коли цей матеріал готувався до друку, Аліна Тріщ повідомила, що їй зателефонували з Івано-Франківська і сказали, що СМЕ призначено на 29 березня.

Жінка дуже хоче в це вірити, хоча багато у чому зневірилася. Тому має навіть сумнів щодо об’єктивності результатів аналізів, які робить сертифіковане за міжнародними стандартами  ТОВ «Медична лабораторія «Діла». «Беруть 800-900 гривень за аналіз на визначення рівня  важких металів в організмі. Обіцяють результат за два тижні. Але ми здали аналіз у п’ятницю, а вже у вівторок нам сказали, що все майже у нормі».

Не показали значних відхилень і результати аналізів Юрія Косована. Але він не припиняє боротьби за своє здоров’я. І не останню роль відіграв у цьому один токсиколог, який сказав, що незначне збільшення чи зменшення в організмі талію, кадмію, нікелю, міді, цинку, молібдену, селену, барію, залишків формальдегіду чи зарину тощо – річ дуже погана, а тому, мовляв, «маєте з 10 років до рослинного стану».

Та останнім часом Юркові імпонує інша думка. Вона про те, що до смерті веде ігнорування того, що ти був у газовій пастці просто київського неба. А ось виявлення отрути, її виведення з клітин є рухом до якісного життя, маючи яке, вдасться довести злочин тих, хто не мав сумніву, що вбивства силою газів ніхто не розкриє.

Марія ПАЛЮГА