Про феномен добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», який уже два роки функціонує в складі Української добровольчої армії (УДА), говорять давно. Рівень виживання поранених при первинній евакуації у них такий самий високий, як в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова – майже 100%. До того ж, від початку створення батальйону жоден «госпітальєр» не загинув на передовій!

Як вдалося досягнути такого результату і хто може стати частиною команди «Госпітальєрів», а також про проблеми добровольців і складнощі медичного забезпечення на фронті розмовляємо з командиром і засновницею батальйону, 21-літньою Яною Зінкевич.

– Як виглядають будні «госпітальєрів»?

Найперше, це евакуація та робота безпосередньо у гарячих точках АТО, медичний супровід евакуйованих добровольців – від перебування в госпіталі до одужання, проведення похоронів і транспортування загиблих, інформаційне висвітлення реальних подій на передовій.

Окрім цього, на базі «Госпітальєрів», що в Павлограді Дніпровської області, діє навчальний центр, де регулярно відбуваються тижневі вишколи. Також проводимо вишколи бійців безпосередньо на передовій. Саме завдяки висококласній підготовці наших медиків і парамедиків «Госпітальєри» працюють так ефективно.

– Що потрібно, аби потрапити на вишкіл і на кого він взагалі орієнтований?

Вишкіл – це навчальний курс із мінімального виживання у зоні бойових дій, тактичної поведінки, медичної і домедичної допомоги, правильного проведення евакуації, фізичні тренування, реалістичні симуляції. Також заняття з психології бою, психології пораненого. Після закінчення – іспит і отримання сертифіката.

Зголоситися пройти вишкіл може будь-яка особа, яка впевнена в своїй фізичній і психічній витривалості, умінню адекватно та швидко реагувати в стресових ситуаціях і працювати в команді. Медична освіта не обов’язкова, але бажана.

Вишкіл платний – 1500 грн. Ці кошти спрямовують на утримання самого вишколу: харчування, навчальне обладнання та інструменти, паливо й організаційні моменти. Є безкоштовні і частково платні місця. Перші надаються добровольцям, які нині воюють у добровольчих підрозділах. А частково платні місця (50% вартості) – військовослужбовцям, які наразі служать в АТО, волонтерам і капеланам.

Цьогоріч перший «госпітальєрський» вишкіл стартує 6 березня. Для запису телефонуйте: (068) 772 71 48.

Під час навчання забезпечують триразовим харчуванням. Проживання – в чотирикімнатних будинках. У кімнаті – двоповерхові ліжка. Кімнати обігріваються, але для комфорту рекомендуємо брати спальники. Є душ у приміщенні, туалет, пральна машина. На базі діє сухий закон.

– Які ще обмеження чи покарання існують у навчальному центрі?

До нас приходять вмотивовані люди. Ми провели вже 12 вишколів, і за цей час трапилася лиш одна бійка. Для «госпітальєрів» передбачені покарання тільки за якісь незначні дисциплінарні порушення. Порушники прибирають територію. Якщо ж наш доброволець утнув щось геть неймовірне, то його одразу ж виключають. Кілька разів мали такий досвід: «госпітальєр» плів інтриги в колективі, а один узагалі намагався у цивільному житті дискредитувати батальйон. Про такі випадки ми одразу повідомляли на нашій офіційній сторінці.

– Проходження вишколу означає автоматичне зарахування до «Госпітальєрів»?

Ні. Після вишколу інструктори дають кожному курсанту свої рекомендації: хто до чого найбільше придатний чи взагалі не придатний, наприклад, ненадійний, у гострій ситуації буде боятися тощо. Для зарахування до батальйону необхідно також пройти співбесіду зі мною та успішно пройти стажування спочатку на базі, а опісля – на передовій як парамедик у парі з досвідченим «госпітальєром»-лікарем (у ролі його асистента).

– Ви також надаєте велике значення психологічному фактору, чи не так?

Так, попри чудові знання і вміння, важлива здатність комунікувати і взаємодіяти в команді, що складається з медика, парамедика і водія. Треба розуміти одне одного без слів, швидко реагувати. Максимально швидко. Тому значну роль відіграє психологічний фактор. Якщо людина стає деструктивом у колективі, порушує сприятливий психологічний мікроклімат, вона не може стати частиною «Госпітальєрів». Потрібні дуже якісні люди.

– Якщо курсант не потрапив до батальйону чи взагалі не має такого бажання, як він може використати навики, здобуті під час вишколу?

Людина зможе допомогти і врятувати себе та інших не лише в зоні бойових дій, але й за різних обставин у цивільному житті, наприклад, якісно надати першу домедичну допомогу при аварії, укусах комах, у разі анафілактичного шоку тощо. Був навіть випадок, коли після завершення вишколу ми відвезли курсантів на вокзал, і їм довелося там надавати допомогу чоловікові, якому стало зле просто на пероні.

– Скільки людей сьогодні перебуває у вашому підпорядкуванні?

В основному підпорядкуванні – 65 людей (на кожній позиції має бути в середньому по чотири людини, близько 15 – на основній базі), ще біля півсотні – резерв. Це ті, хто приїжджає у зону АТО рідко, наприклад, через зайнятість на роботі, а відпустку можуть брати лиш раз на півроку. В батальйоні є чимало демобілізованих вояків, багато жінок. Якщо кількість людей зростатиме, то я збільшуватиму число позицій.

– Скільки позицій зараз забезпечують «Госпітальєри»?

Три: Мар’їнка, Красногорівка, Широкине. З лютого «Госпітальєри» працюють на ще одному напрямку – Авдіївка. Там розташовані наші медпункти, які повністю забезпечуються харчуванням, побутовими речами, пальним, в деяких місцях навіть електрику оплачуємо, бо мало не цілий будинок орендуємо. «Госпітальєри», що на позиціях, також докуповують ліки для поранених бійців. Послугами медпункту користуються всі: добровольці, бійці ЗСУ, поліцейські, місцеве населення. Навіть якщо бачимо, що це проросійська особа, все одно надаємо допомогу – така місія батальйону. Звісно, потім повідомляємо СБУ про цю людину, але спершу – медична підтримка.

– Які середньомісячні витрати на утримання «Госпітальєрів»?

Можу лише сказати, що це більше ста тисяч гривень. Левову частку витрат покриває провідник УДА Дмитро Ярош, решта – волонтери. На жаль, останнім часом підтримка стає все меншою. Допомога з-за кордону теж почала надходити значно рідше. Люди втомилися від війни. І це дуже важко, особливо взимку, коли рахунки за опалення вдвічі зросли.

– Що вважаєте найбільшим досягненням батальйону?

Мабуть, кількісний показник. За весь час роботи – близько двох тисяч транспортованих поранених, з яких померли не більше десяти.

– Правда, що вояки ЗСУ частіше звертаються по допомогу до «Госпітальєрів», ніж до свого керівництва?

Звісно. Часто, аби отримати допомогу в медпункті ЗСУ, треба добряче вичекатися – поки бійця запишуть, зареєструють, кудись заведуть, посваряться з командиром і ще купа інших безглуздих тяганин. На банальний рентген потрапити складно. Нерідко ще й не мають чим надати допомогу. Забезпечення медикаментами від держави й далі в жалюгідному стані.

Коли треба вивозити поранених, у них часто відсутні нормальні машини – самі лише «ВАЗики».

– Як відрізняються методи роботи «Госпітальєрів» від медиків ЗСУ?

Медики ЗСУ змушені миритися з багатьма обмеженнями. У багатьох із них нема відповідного бажання виконувати свою місію на фронті. Вони йдуть на контракт, бо треба гроші заробляти. Часто трапляється, що медиками призначають, наприклад, електриків чи сантехніків.

На жаль, досі не створили продуманої системи для лікарів, які хочуть допомагати в зоні АТО, але періодично. Наприклад, місяць побув – і додому. Через деякий час – знову так само. Лиш недавно почали розробляти схему, яка дозволятиме медику офіційно від лікарні, де він працює, вирушати на місяць у фронтовий госпіталь. За три роки війни лиш тепер додумалися таке впровадити. Щоправда, не знаю, коли ця система нарешті запрацює.

– У «Госпітальєрів» виникають складнощі з владними структурами стосовно свого перебування в зоні АТО?

Періодично трапляється. Але ті претензії стосуються взагалі всіх добровольців, не лише медичного батальйону. Як правило, все вирішуємо на місцях. Бо ж самі бійці зацікавлені в нашій допомозі. Якби наш батальйон бігав зі зброєю, тоді було б значно більше питань. А «Госпітальєри» є демілітаризованим батальйоном, тут не використовують зброю.

– Ситуація на фронті зараз і справді загострена?

По всіх позиціях станом на 6 лютого ведуться обстріли, але вже не такі масовані. Найгарячіше було в Широкиному. Бригада медиків ранок зустрічала в бомбсховищі. Авдіївка повідомляє про відносну тишину, спокійно продовжують роботу. Щодо загальної ситуації в Авдіївці, то гуманітарної катастрофи немає. Працюють пункти обігріву, польові кухні, вчора у місті поремонтували електромережу, тож тепер все місто має, окрім централізованого отоплення, ще й світло. Окрім окремих домівок, які пошкоджені ворожими обстрілами. Красногорівка і Мар’їнка теж звітує про успішне несення служби. Постійна “стрілкотня”, бойовики застосовують міномети.

– З чим пов’язане таке посилення обстрілів?

Війна перетворилася на суцільні «договорняки». Територія трансформується в «сіру зону», де все так і триватиме ще хтозна скільки часу.

Наталя МОСТОВА

 

 

До теми

Офіційні реквізити рахунків Приватбанку для охочих допомогти добровольчому медичному батальйону «Госпітальєри»: отримувач – Зінкевич Яна Вадимівна. Гривня: 4149 6258 1082 5933. Долар США: 5168 7572 7664 1950. Євро: 4149 4978 2041 3195.