Юлія КУШНІР: «Я за те, щоб медіа, окрім розповідати, ставило ще й питання»

Юля Кушнір родом з Дрогобича. Навчалася у Прикарпатському університеті (політологія), у Варшавському університеті (політичні науки), в університеті Любліна (програма по медіа) та в Школі журналістики Українського католицького університету. Стажувалася в «Українській правді» і в «Газеті Виборчій» у Ґданську. Займалася літературою, це була її профільна сфера. Має блог: juliakushnir.com. Зараз – координатор Urban Space Radio.

 

– Ми все більше поринаємо в цифрову епоху, інтернет-радіо – одна із ознак. В той же час «цифра» все більше породжує відчуження в соціумі, люди перебираються у віртуальний простір. Тобі як людині, що любить самотність, це гріє душу?

Самотність – це стан, в якому ти можеш перебувати, навіть будучи серед людей. Тобто для мене це не так про перебування поміж людей, як про стан глибокого заглиблення у себе. Зазвичай людина почувається самотньо, коли її щось хвилює, непокоїть, від нерозуміння себе і світу. Наявність соцмереж тільки загострює цей стан. Бо ти наче поміж думок, інформації, яку поширюють живі люди, але й самотній у цьому потоці.

– Ти займаєшся літературою, останнім часом зізналася, що тобі не пишеться, з чим це пов’язано? Певне спустошення чи цю емоцію поглинуло радіо, яким ти зараз займаєшся?

Я – людина, яка цілком і повністю поринає в процес. Бо керуюся правилом: робити треба добре або ніяк. А «добре» потребує системного і комплексного підходу. Тому в потоці радійних процесів не стало часу на писання.

По-друге, писання для мене – це спосіб пояснення світу. Я писала, бо намагалася пояснити світ навколо себе, відрефлексувати його. Зараз у мене стало більше питань, аніж відповідей. Тому й пояснювати стало складніше. Запит до себе і світу вищий. І єдиний спосіб зараз знаходити відповіді на нього – не в писанні, а в прочитанні інших текстів.

– UrbanSpaceRadio. Назви п’ять твоїх характеристик його і дай їм пояснення.

Радіо про міста. Дуже важливою складовою для мене є простір навколо. Тому я працюю на радіо, яке розповідає про міста.

Радіо про питання. Бо ми намагаємося ставити питання і разом шукати відповіді.

Радіо про людей. Бо люди – це вагома частина цього проекту. Як ті, що працюють, так і ті, що слухають, пишуть, взаємодіють.

Радіо про сміливість. Сміливість пробувати. І сміливість визнавати помилки.

Радіо про справжність.

– Як ти ставишся до провокацій?

Як на мене, однією з найсильніших зброй є спокій.

– А що для тебе є табу?

Зрада.

– Яким був найважчий ефір і чому?

Перший епізод радіомарафону «Ну як тобі сказати». Мабуть, тому, що це був новий формат. Зразків в Україні я не бачила і не чула.

– Чи думала ти, навчаючись на журналістиці, де профілем у тебе була література, що коли-небудь зв’яжеш своє життя з радіо?

Так, думала. Були два випадки, пов’язані з радіо ще до моменту роботи на ньому.

Якось на занятті з радіожурналістики викладачка дала завдання зробити інформаційний випуск. Зібрати всі важливі новини за тиждень і начитати. Наступне заняття вона почала зі слів: «Зараз я ввімкну запис людини, яка вже готова працювати у відділі новин на радіо». І ввімкнула мій. Це був хвилюючий момент для мене. Навіть пригадуючи зараз, я ніяковію.

Інший викладач, також із курсу радіожурналістики, якось підійшов до мене і промовив: «У тебе потужна енергія. Її не можна втрачати». Але в цілому література у всій цій історії – моя віддушина. У житті повинні бути захоплення кардинально інші від того, чим ти займаєшся на постійній основі. Це допомагає розвантажити мозок.

– Що головне на радіо: харизма, голос, гумор, винахідливість?

Медіа – це динамічний процес. Воно не стоїть на місці. А тому класичне розуміння необхідності певних рис, які повинен мати ведучий, постійно змінюється. Наприклад, основною умовою вже не є «красивий» тембр голосу. Якось на лекції  Тамара Бабакова, одна із найпотужніших, як на мене, медіаменеджерів цієї країни, сказала: «Якщо ви хочете бути цікавими, у вашій голові повинно відбуватися щось цікаве». І я погоджуюся з нею.

Інша жінка – Валеррі Ґеллер, президент Geller Media International, яка консультує 500 радіостанцій у 27 країнах світу, у своїй книзі «Створи креативне радіо» написала: «Ніколи не будь нудним. Якщо ти нудний, то і твоя аудиторія буде нудною».

Тобто в наш час, щоб бути радіоведучим, не так потрібно володіти навичками, як бути цікавою, різносторонньою людиною. А всього іншого можна навчитися.

– Чи важко потрапити на радіо? Як стають «зірками»?

Не знаю, як на інших онлайн-радіо, але в нас дуже проста схема: ти пишеш нам на сторінку, ми зв’язуємося, зустрічаємося, якщо ідея перегукується з нашими фокусами, цінностями, то починається робота над концепцією програми. Ми завжди відкриті для цікавих пропозицій і, що найважливіше, для експериментів.

Не знаю, як стають «зірками». Я для себе вирізняю два поняття у цьому контексті: «зірки» і відомі люди. Перші – це про готовність до крайніх дій для завоювання прихильності аудиторії. Інші – про готовність до складного шляху і про важку, наполегливу роботу.

– До чого потрібно бути готовим, ведучи прямий ефір?

Що ти ніколи не зможеш розповісти в ефірі все, що хотів.

– У тебе є кумири? Наприклад, Ларрі Кінг або Говард Стерн?

Ні, але є люди, на яких я рівняюся у роботі. Тобто певні аспекти їх роботи мені близькі. Це вже вищезгадана Тамара Бабакова – одна із найструктурніших жінок, яких я мала можливість слухати. Це Лодигін – засновник радіо «Аристократи».

В цілому кожна людина, яку ми зустрічаємо на своєму шляху, не є випадковістю. Я намагаюся вчитися навіть у тих людей, які, на перший погляд, є для мене чужими в ціннісних категоріях.

– Чи доводилося спілкуватися з відомими людьми? Хто найбільше запам’ятався?

Два роки я навчалася у Школі журналістики УКУ. А це місце, де ти не тільки покращуєш практичні навички у журналістській сфері, а й зустрічаєш відомих журналістів, політиків, фотографів, письменників, дипломатів. Одна із зустрічей, яка мені чи не найбільше запам’яталася, – з фотографом Рейґана (в останній рік його правління) та Буша-старшого – С’юзен Біддл. Старша, але енергійна жінка, в якої було стільки простоти до зовнішнього світу. Це одна з тих рис, якими я дуже захоплююся – простота.

– Можеш назвати плюси та мінуси твоєї роботи?

Найцінніше для мене у всьому цьому процесі – люди. Бо з ними я стаю кращою, переосмислюю себе. А найскладніше те, що ти у цьому процесі постійно. Тобто навіть тоді, коли начебто маєш час на відпочинок, твій мозок не виключається з процесу думання про роботу. Мені б хотілося вміти контролювати цей процес, знаходити кнопку вмикання і вимикання.

– У чому бачиш призначення радіо-шоу: розважати, просто будити або навіть розумово розвивати?

Якось Тарас Прохасько сказав дуже цінні для мене слова: «Не до кінця розумію, чому радіо повинно постійно розважати. А, може, мені хочеться прокинутися зранку і почути: «Так, сьогодні поганий, похмурий день. Дайте собі можливість посумувати». І це перегукується в мені. Радіо – це не тільки про «все добре». Якщо за процесом стоять живі люди, то вони відображають живі емоції: сум, ненависть, щастя, віру, сподівання. Дайте собі можливість посумувати – це, здається, хороший слоган для наступного сезону.

– Наскільки інтернет-радіо зараз є потужною альтернативою FM-станціям? За чим майбутнє?

FMки не зникнуть. За статистикою, люди найбільше слухають радіо в автомобілях. Це один з основних інструментів цього ринку. Чи зможуть онлайн-радіостанції стати рівноцінними конкурентами? Складно сказати. Бо зараз цей ринок переживає не найкращі часи. І тут комплексне пояснення: від зміни алгоритму у Фейсбуці, який був одним з основних каналів, до підвищення рамки контенту.

– За що любиш радіо зараз?

За те, що є можливість бути живим, справжнім. Мені дуже близьке те, що кожен наш автор – це про іншу емоцію. Мох – це про різкість, але глибину думки, Іздрик – це меланхолія і спокій, Аня Шийчук – це про живість і надію. Радіо – це живий організм емоцій. І для мене дуже цінно, що я – один з його імпульсів.

– Зараз радіо не таке розвинене в Україні, як телебачення чи інтернет-видання. Що з цього приводу думаєш?

Частково погоджуюся. За статистикою, люди в США слухають подкасти 6-7 годин на день. В Україні цей показник на позначці 2-3 години. Тобто різниця вагома. Але, разом з тим, з’являється культура слухання. Це процес кількох років. Мені не вистачає експериментів з формами.

На американському радіо існувала програма: двоє чоловіків, які працювали автомеханіками, раз на тиждень виходили в прямий ефір. Люди мали можливість телефонувати їм, ставлячи питання про поломку автомобіля. І, здавалося б, як просто, але яка геніальна змістова і форма подачі!

В цілому, починаючи радійний проект, потрібно задуматися, чим і чому ти можеш бути цікавим. Чому люди повинні витратити свій час на слухання цього радіо.

– Можеш взагалі розповісти, як працює ваше радіо?

Є дві складові: музична і програмна. Технічно нас забезпечує львівська компанія MJoy. Вони також формують наш плейліст. Щодо програмної сітки, то ми працюємо посезонно: осінь і весна. Літо і зима – це міжсезоння. Це не означає, що в цей період ми нічого не робимо, але контент зменшується.

Програми будуються внаслідок аналізу аудиторії. Щоб побудувати сітку, потрібно розуміти, для кого ми її будуємо. Тому нам важливо все: що читають наші слухачі, як вони розважаються, коли прокидаються. Але це не означає, що ми формуємо наші програми виключно з даних. Окрім того, що кожна програма проходить три рівні – концепція, тест, фокус-група, ми намагаємося пропонувати в плані контенту щось свіже. Чи форму, чи теми. Як, наприклад, радіомарафон «Ну як тобі сказати», який має на меті порушувати теми, на які незручно, соромно, боляче говорити. Перший радіомарафон був про секс, другий – про смерть. Це в цілому проект-ризик. Бо виходити вночі в прямий ефір за нашими цифрами було великим експериментом. І, як виявилося, нам вдалося.

– Останнім часом у вас з’явилися нові програми. Як саме змінився ваш контент?

Як я говорила, ми намагаємося пропонувати те, що є близьким нашій аудиторії, але також намагаємося завжди експериментувати чи порушувати в програмах нетипові питання. В цілому мені дуже імпонує, що люди, з якими я працюю, дуже відкриті для експериментів. Ми збираємося і можемо годинами обговорювати, а що можна запропонувати таке, після чого людина задумається над способом чи діями. Я за те, щоб медіа, окрім того, щоб розповідало, ставило ще й питання. Це ми й стараємося робити.

– Як відомо, зараз над проектом працює всього декілька людей. Які стратегії у своїй роботі ви використовуєте, щоб все встигнути і зберегти якість контенту?

Намагаємося керуватися принципом структурності у своїй роботі. Тому кожен процес повинен бути наладжений і з чіткими термінами. Це допомагає кожному з нас мати час і на відпочинок. І звукорежисеру, і програмному редактору, і музичним редакторам, і дизайнерам.

– Які прийоми ти використовуєш, щоб залучити аудиторію?

Ми завжди за симбіоз, а тому колаборації з медіа є важливою складовою для збільшення аудиторії. У нас склалася хороша співпраця із TheUkrainians, які публікували розмови Моха та його гостей. Також – офлайнові події, монетизація продукту, вихід на інші канали комунікації. Але я б не хотіла вживати слово «залучати», я б вживала «пропонувати».

– Ви позиціонуєте себе як радіо на межі масової культури та андеграунду. Чому саме так?

Цікаве питання. Ми намагаємося давати альтернативу погляду. Як в музиці, так і в програмах.

– Можеш пригадати найбільш провальний момент, пов’язаний з радіо?

Складно відповісти. Мені здається, що ми ніколи з командою не позиціонували невдачі як провали. Це просто точка, де потрібно зупинитися, проаналізувати і зробити висновок.

– Як зробити радіо популярним, не втрачаючи своїх принципів?

Бути собою.

– Не обмину стандартного питання: чого очікувати в новому осінньому сезоні?

10 липня у нас стартує новий літній сезон. Сітка складатиметься з музичних програм. Такий оркестр відпустки. Це будуть різні стилі і різні форми. Тому про осінній сезон ще складно говорити, ми наразі у музичному міжсезонні.

– Насамкінець декілька запитань про смаки. 1) Улюблені книги?

Не маю улюблених книг. Але ось книги, до яких я повертаюся, – «Друга стать» Сімони де Бовуар, «Цинамонові крамниці» Бруно Шульца, «Історія західної філософії» Бертрана Расселла.

– 2) Кіно?

Всі кінострічки Вуді Алена.

­– 3) Музика?

Через роботу – меломан.

– 4) Страхи?

Змії і страх незнання.

– 5) Мрії?

Намагаюся не мріяти, а ставити ціль. Якщо говорити не про щось прикладне, то мені б дуже хотілося знайти себе і не втратити.

– 6) Чоловіки: що недопустиме в них, а що має бути обов’язково присутнім?

Сила, але й ніжність. Віра, але й об’єктивність. Що недопустиме, не знаю, але намагання продемонструвати себе – це не для мене.

7) Що не прощаєш?

Плітки, брехню, лицемірство.

8) Що може підкупити?

Простота.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!