Юлія ЛОРД: “Я не вірю у розрахунок, лише у відкриті розум і серце”

В українській поп-музиці існує велика проблема з відчуттям стилю. По-справжньому стильних артисток можна перерахувати на пальцях рук, і це, як правило, не ті, хто на вершинах хіт-парадів. Це стосується як творчості, так і зовнішності. Стильність є свідченням або породи, або виховання. На жаль, у топах хіт-парадів зазвичай переважають співачки з зовнішністю або стриптизерок, або ще гірше – клієнток київської об’їзної, у яких рот для співу пристосований чи не в останню чергу…

Одним із рідкісних винятків на вітчизняній поп-сцені є Юлія Лорд (справжнє ім’я – Юлія Лордкіпанідзе). Вперше співачка заявила про себе 1997 року, ставши лауреатом фестивалю “Червона рута”. Після цього вона увійшла до концертної бригади мистецької майстерні Тараса Петриненка, перемогла у номінації “Відкриття року-98”, а в 1999-му стала лауреатом премій “Nova Records Awards”: “Найкращий відеокліп”, “Свобода творчості” і “Прорив року”. На межі 2000-х Юлія Лорд співпрацювала з групою “Скрябін” (її голос чути у низці альбомів Кузьми і Ко), долучилася до спільного музичного проекту “Еутерпа”. Сольну кар’єру співачка відновила у 2008 році.

 

– Зараз артистка Uлія Лорd дещо відійшла в тінь, з чим це пов’язано, які відчуття і чого чекати?

Світло – тінь. Люблю і те, й інше у своєму житті. В тіні пишу пісні, вирощую троянди. На це все внутрішнього світла вистачає. Наразі шукаю аранжувальника і музикантів. Хочу зробити нову програму.

– Ти одна з перших, хто робив музику в жанрі тріп-хоп, музику з досить містичним присмаком. Чим для тебе є цей стиль?

Дехто з музикантів, хто зараз робить модний тріп-хоп, щиро дивуються пісням, які ми з Дімою Прикордонним робили у 98-му. Рух спіралі зайшов у площину тенденцій того часу. Це музика, в якій бачиш людину, добре пристосовану до ритму міста, добре реалізовану, проте у звичному стані перевтоми. Містику зі мною пов’язують інші люди, і кожен її бачить по-своєму. Поняття не маю, чому так сталося. Можливо, тому (хоча це ближче до фаталізму) що я гостро відчуваю, що життя коротке. І фейків у ньому уникаю.

– Кого з митців ти вважаєш визначальними для свого становлення як музиканта? Із зарубіжних і з вітчизняних, якщо такі є.

Концептуальний ідеал – синергія шаленої оригінальності Девіда Боуї та мелодійність Івасюка. Надзвичайно притягують David Bowie, Bjork, Kurt Cobain. Кожен – абсолютно особливе явище. Слухаю багато різної музики. Деяку навіть вмикати не треба, вона живе в русі крові. Часом хочеться послухати тишу, а потім пригадати, як грати Баха і Моцарта.

– Комерція, слава та можливість проявити себе як творчу одиницю. Можеш розставити ці три поняття за внутрішнім пріоритетом?

Претензія у творчості загрожує драмою непорозуміння. Оскільки все у світі – взаємодія, то величезний кайф знати це. Я не вірю у розрахунок, лише – у відкриті розум і серце. Через імпульс необхідності щось сказати до тебе приходить музика, аби летіти далі. Прекрасно, коли творчість є справою життя, приносить гідну винагороду, робить тебе щасливим. Для того, хто розвивається у своїй справі, слава – не проблема. Навпаки, вона є потужним інструментом для реалізації, скажімо, гуманістичних проектів. Наприклад, при наявності вже досить великої кількості притулків для тварин існує стільки людей, викинутих на вулицю.

– Що можеш порадити молодим талановитим виконавцям? На що потрібно звертати увагу в першу чергу?

Помітила, що коли люди звертають увагу на те, чи живим є інтерес до того, чим займаєшся, та контролюють настрій, щоби це було з легкістю і відкритістю до нового, це збільшує шанси бути почутими. А взагалі, коли ти вчишся і добре знаєш, чого ти хочеш, тебе не так легко збити з курсу порадами. Дуже тішить, як розвивається сучасна українська музика. Ці всі прекрасні “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ”, “PATSYKI Z FRANEKA”, “Letay”, “Morphom”, “Люм’єр”, “О” і ще багато інших – це фантастичне свято.

– Велика сцена і мала зала: що більше до душі?

Мені було комфортно на будь-яких майданчиках. Росте популярність – збільшується аудиторія. Більш інтимне звучання доречніше у невеликому залі, та й більше чіпляє. На великій сцені хочеться драйву.

– Три речі, які ти не в силах ігнорувати?

Любов, любов, любов…

Мені, в принципі, важко щось ігнорувати, багато беру близько до серця. Вчуся дистанціюватися і спостерігати, а не відразу переживати. Як-от, несправедливість. Вона вибиває. Нечесність – тут простіше. Коли ти не тупий, принаймні можеш просікти. А що робити з тим – інша справа.

– Певна, як на мене, закритість в іміджі – це концепт чи природне? Чи повинен артист розривати себе вщент на сцені, чи все-таки важливіша естетика, на твою думку?

Performing introvert. Закритість певною мірою мені властива. Під час виступу внутрішнє із зовнішнім працюють синхронно. Круто, коли є динаміка до кульмінаційного драйвового злету, але не вщент – на то жодного здоров’я не вистачить.

– Що ти відчуваєш під час пікових моментів у виступі, можеш описати емоцію?

Емоційне та фізичне легке запаморочення. Прекрасно, що нічого не можна ідентично повторити, що це все кожного разу інакше.

– Чим ваше покоління музикантів відрізняється від теперішніх, які прийшли на сцену?

У прагненні створити щось гарне в нас більше спільного, ніж різного. Так само потрібно наважитись, мати сміливість ризикнути.

– Патріотизм – це данина чи подарунок, податок чи прояв любові?

Важко розмірковувати про патріотизм в умовах кон’юнктури, коли експансія – це “гуд”, а спроба протистояти – прояв фашизму. Цей прояв колективної гордині, який нав’язує нам сусідня країна, не всі розуміють. Так само не всі розуміють, як і чому це все сталося. Лише освітні програми врятують нас. Тоді патріотизм для більшості буде проявом любові.

– Як ставишся до монетизації музики? Де є межі бізнесу і світлої енергії? Де може бути перебір?

Бізнес заради накопичення бабла не має сенсу. Трохи раніше я говорила, що апогей кар’єри артиста – славу – можна використати зі всім світлом енергії і зробити купу прекрасних і корисних речей. Тому що людині для комфортного життя потрібно не так вже й багато – саме в цьому світло. І десь тут межа.

– Якби в тебе була машина часу,  які роки у музиці ти хотіла би повернути в моду?

Зараз мені навіть не потрібна машина часу. Останні тенденції подарували трохи 90-х, чому я добре пораділа.

– Чи відчуваєш ти присутність вищих сил у тому, що робиш? Де в музиці кордон між чистою математикою і містичним?

Чим краще ти знаєш математику (музичну), тим краще ти відтвориш те, що чуєш – що приходить десь звідти, звисока.

– Що для артиста є найстрашнішим?

Той, хто легкий, для нього страх – не межа, можливо, перешкода, але яку долаєш. Мені здається не страшним, а сумним, коли людина кохається у своїй персоні. Бо це межа! І трапитись це може не лише з артистом.

– І насамкінець: хто вони, творчі особистості, і чим відрізняються від решти?

Диваки, з якими цікаво.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ