Юрій ГУРЖИ: «Мені цікаво спостерігати, як музиканти працюють зі складовими національної ідентичності»

 

Юрій Гуржи – музикант з Харкова, який з 1995 р. живе в Берліні. 2003-го він заснував інтернаціональний колектив «Emigrantski Ragamuffin RotFront», понад 16 років був співорганізатором культової дискотеки «Russendisko» в Берліні, починаючи з 2003 р. видав до десятка дисків-збірок.

Фронтмен «RotFront» та ді-джей Russendisko нещодавно видав збірку новітньої української музики, яка, на думку Юрія, однозначно має зацікавити Європу своїми актуальними і нешароварними ідеями та підходами.

«Born in UA» – новий проект легендарного Юрія Гуржи, який розпочався 16 лютого ц. р., набирає обертів і (неозброєним оком помітно) займає належне місце в клубному житті не лише Берліна.

«Галицький кореспондент» розмовляє з Юрієм.

 13072308_10153709039748337_316152951_o

– Як народилася ідея «Born in UA», що послужило мотивом, поштовхом?

Я з 1999-го проводив вечірки зі східноєвропейським музконтентом, з початку 2000-х випускав відповідні збірники. Мене цікавила музика з постсоцблоку, я її збирав і крутив. На першому ж нашому збірнику сформульований формат – там поруч з пітерськими бандами українські, білоруські, амстердамський клезмер і каліфорнійський рокабіллі російською. У 2009-му ми, готуючи чергову збірку, виявили несподівано, що найбільше нас розпирає від українських новинок. Це і стало темою компіляції «Ukraine Do Amerika». Події останніх двох років мене настільки зачепили, що я вирішив непрямо відреагувати на них по-діджейськи – почав крутити музику, практично виключно зроблену українцями як в Україні, так і в діаспорі. Останньою прийшла, власне, назва.

– Як в Німеччині реагують на сучасну українську музику, публіка і експерти?

Відмінно реагують і дуже неупереджено. У ній є пристрасть і свіжість – це важливо.

– Зараз вийшла твоя компіляція-збірник українських груп «Borsh Division» з підзаголовком «Future Sound of Ukraine». Якими підходами і принципами ти користувався при відборі?

Перш за все я довіряю своєму смаку. Це десята компіляція, яку я зібрав, я дуже відповідально ставлюся до свого завдання. Мені було важливо, з одного боку, продемонструвати різноманітність, з другого – хотілося, щоб ці дуже різні пісні гармонійно одна одну доповнювали, добре слухалися разом. І, крім того, мені здається, що я бачу певні тенденції в музичному розвитку України, і їх хотілося відобразити, тому «Future Sound».

– Можна докладніше про тенденції від людини, яка давно живе в західній культурі, є активним учасником процесів і бачить ситуацію збоку?

Мені цікаво спостерігати, як музиканти працюють зі складовими національної ідентичності – використовують класичну поезію, елементи музичного фольклору, поєднуючи їх з сучасними поп-елементами, які прийшли з англо-американської або ямайської культури. Скажімо, реггей-прочитання народної пісні, якій кілька сотень років, – ось барвистий приклад.

– Зараз в Україні йде війна. Яка реакція росіян у Німеччині на твої українські ді-джей сети?

Росіян на моїх сетах ніколи не було багато, тому що я ніколи не орієнтувався на російськомовну публіку. Тому зараз їх, природно, ще менше, і далеко не всі діляться враженнями зі мною. З тих, що приходять і залишаються, – багато, як і німці, радіють новому для себе саунду.

– Як думаєш, наскільки допоможе твоя компіляція просуванню актуальних українських артистів у Німеччині? Є якась реакція промоутерів, музкритиків?

Реакцію промоутерів помітять, швидше, українські гурти, які тут грають. А критики в більшості своїй відреагували дуже позитивно. Я зараз побачив промо-звіт про перші тижні ротацій – приємно, що збірник активно крутять.

– 20 років як ти живеш в Німеччині, ви разом з Володимиром Камінером організували культовий лейбл «Russendisko», дали дуже важливий поштовх східноєвропейській музиці і частково балкан-біту. Яка динаміка вторгнення східноєвропейської музики на Захід? Бо подейкують, що хвиля балкан-біту сходить потихеньку нанівець.

Цікавість, мабуть, пішла. Залишилася любов у тих, у кого вона виникла. Елементи цієї музики активно перемелюються місцевими жорнами. Це природний хід музичного розвитку – все гідне стає частиною мейнстріму. Елвіс переспівував неаполітанські балади, «Бітлз» використовували босса-нову, не кажучи вже про індійські впливи. Схожа історія і зі східноєвропейською музикою зараз.

– Дивовижна історія: на початку травня ти їдеш зі своїми ді-джей сетами в Японію, в країну зовсім іншої культури. Як японці реагують на нашу музику?

У мене є там віддані фани, наскільки мені відомо. Не думаю, що численні. Але це мій перший візит, так що скоро все побачу своїми очима. У будь-якому випадку в організатора моїх гастролей є рекорд-лейбл, і він через пару тижнів випускає на ньому пластинку з моєю участю. Значить, є на це попит у Країні Вранішнього Сонця.

– А як справи з твоєю безпосередньою діяльністю як музиканта зараз? Пам’ятається, ти говорив про певне заморожування «РотФронту».

«RotFront» був у довгій відпустці, зараз повільно з неї повертається. Я закінчую альбом з «Disorientalists» і почав записувати свій власний, сольний.

13052697_10153709039743337_1467289062_o

– За книгою Камінера про становлення «Russendisko» німецькі кіношники навіть фільм зняли. Як їм вдалося передати дух книги і ваших пригод, на твою думку?

Книга Камінера історично достовірна тільки частково. Адже це література, причому вона далеко не тільки про дискотеку. А якщо відповісти на твоє питання про кіно – то… ніяк.

– ОК, давай тоді про цей міф поговоримо, я про «Russendisko», адже це реально була культова дискотека в Берліні. Розкажи детальніше, як це було, що незвичайного траплялося, який головний досвід ти виніс з цієї історії?

Ну, це була дискотека, яку ми абсолютно спонтанно придумали з Володею Камінером, який в той же час починав писати і публікуватися по-німецьки. Коли вийшла його книга, майже випадково отримала назву «Russendisko», до нас пішли низкою журналісти. Їх зацікавив феномен письменника-діджея, російськомовного єврея з СРСР, який активно інтегрувався в німецьке суспільство. Це було свіжо, пікантно, яскраво.

Я був відповідальний за музичну складову, ми провели тоді (початок 2000-х) масу заходів по Німеччині і не тільки, часто вони починалися з читання, а закінчувалися дискотекою. З дискотекою ми об’їздили всю Європу, здається, дісталися до Штатів та Ізраїлю. Найбільш дикі танцюристи були, якщо правильно пам’ятаю, в Загребі, а найбільш чокнуті організатори, як це не дивно, в Німеччині.

Тверезим працювати доводилося рідко, тому спогади часто туманні. Але не забуду, наприклад, як нам запропонували виплатити гонорар кокаїном. Або дискотеку в Швейцарії, по ходу якої, варто було мені на хвилину відвернутися, як п’яний танцюрист хвацько залив горілкою CD-плеєр, і вибило електрику в усьому клубі, і бідний технік Гомез, який викурив перед цим два смачних косяки чистої швейцарської ганджі, повинен був повернутися в наш нудний темний світ і спробувати оперативно врятувати становище.

Пам’ятаю першу вечірку з Шантелем, тоді ще не коронованим королем балкан-попу. Прийшло 5000 осіб, і коли вечірка була в розпалі, організатори мимохідь проговорилися, що так і не змогли отримати дозвіл на проведення заходу. Це означало, що в будь-яку мить могла приїхати поліція і довелося б згорнутися. Напружений був момент…

Тоді була велика цікавість. Володя писав лаконічні і часто дуже анекдотичні тексти, публіці це подобалося, вона із задоволенням їх слухала, а потім розслаблялася під музику, яка була для неї в міру екзотичною. Ми вдосконалювали нашу майстерність, в якийсь момент вийшла перша збірка, у неї був дуже потужний резонанс, до сих пір я чую про неї відгуки з усього світу. Коротше кажучи, збіглася маса факторів. Думаю, важлива була кожна зі складових.

– Ти буваєш в Україні з концертами. Що тобі ріже око і вухо тут у порівнянні з концертами в Європі?

В принципі, немає нічого такого, що різко б контрастувало з концертами в Європі. Може, тому, що їжджу нечасто. В основі все те ж: площадка, її обслуговуючий персонал, готель, більш-менш доброзичливі люди, більш-менш смачна їжа – як пощастить. Бувало, доводилося стикатися з безпрецедентною дикістю в німецькій глибинці і мати справу з дуже компетентним молодим звукотехніком з Харкова, настроювати бездоганний звук у берлінському Бургер-клубі, київському «Центрумі» і харківському гламурному стрип-клубі. Так що все дуже відносно і необачно списувати все на «совок».

– У тебе великий досвід підготовки релізів. Не виникало ідеї самому зайнятися промотуванням такої музики на Заході? Чи криза в шоу-бізнесі дістала і Німеччину?

Я займаюся просуванням східноєвропейської музики тією мірою, якою мені цього хочеться. Музику люблю з дитинства пристрасно, прагну нею поділитися. Раніше – на радіо, тепер у форматі ді-джей сету. Інші варіанти – не для мене.

– Можеш дати пораду досвідченого музиканта тим, хто хоче прорватися в Європу, п’ять умовних пунктів?

  1. Треба запастися терпінням і приготуватися до того, що як мінімум перший етап відчутного успіху не принесе.
  2. Добре, коли твій альбом продається в магазинах, а у випускового лейблу є відділення, що займається промоцією своєї продукції, або бюджет, щоб найняти відповідне агентство. Тоді є шанс, що на концерт прийдуть люди зацікавлені і підготовлені, а не тільки випадкові.
  3. Якщо твій альбом випущений, у тебе є концертний агент і менеджер – вдало, коли всіма цими аспектами займаються різні люди. Бо коли за все відповідальний один і той же чоловік – набагато більше шансів провалитися відразу за всіма пунктами.
  4. Концерти для діаспори можуть на початковому етапі принести відчутніші результати (дохід), але це замкнуте коло, ніякої можливості для зростання. Гетто залишиться гетто.
  5. Подумай взагалі, чи потрібно тобі все це? (сміється)

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!