Юрій ШАЦЬКИЙ: «Музикант має грати!»

Юрій Шацький – один з найактивніших музикантів у Франику, ініціатор багатьох проектів різного стилю, серед яких відомі «КоляСКА», «Bingo», діджей-проект «KIPPY», ансамбль стріт-музики «Фазенда» і багато інших. Високий професійний рівень, креативність і добрий характер привели його врешті-решт у найвідомішу франківську культову групу «Familia Perkalaba».

 – Музичних проектів, які ти запускав у життя, вже на пальцях однієї руки не перечислити. Це пошуки чогось ідеального чи набування досвіду в різних жанрах? Розкажи детальніше про групи, в яких ти грав, і як вони пов’язані з періодами твого життя.

Навряд чи це пошуки чогось нового, швидше – бажання грати музику різних жанрів. Мабуть, у кожному стилі музики я можу відшукати щось для себе. Подобається різна музика, і коли слухання вже не вставляє, хочеться її грати. Або буває таке, що починаєш грати щось наближене до того чи іншого стилю і потім тільки вникаєш у всі його тонкощі та нюанси.

Починалося все в гімназії. Гітара «урального» типу «Galaxіs» плюс мастхев будь-якого починаючого рок-музиканта BossDS-2. Перегравали відомі пісеньки «Скрябіна», «Другої ріки», «ОЕ»… Мої «одногрупники» (люди, котрі грали в групі) не дуже хотіли творити бажаний мною хардкор. Група називалася «Отрута». В її активі – один концерт у їдальні для учнів та педагогічного колективу. Далі був зичений бас «Jolana» і група, яка намагалася грати ще не поширений на теренах Франківська стиль емо. В її активі – поп-панк пісенька про зелену коробку, друга – про серцебиття і мрії про виступ на озері. Цю мрію втілила в життя група «Апатія» на фестивалі «Едельвейс».

Потім настала ера групи «Кіпіш»: панк у традиціях «Exploited» та «Sex Pistols». В активі –нашумілі виступи на двох «Червоних рутах», байк-фесті в Коломиї, РБК Калуша та на «Едельвейсі». Потім був «Стан афекту» – прожект невизначеного стилю з гітарами, скрипкою. Вдоста поїздив по байкерських зльотах та залюбки брав участь у місцевих концертах. Далі з радістю та позитивом їхала реггі-ска-панк група «КоляСКА». Тут навіть труба з тромбоном були. Багато концертів, виїзди по Західній Україні, «Західфест-2011». Тут було, мабуть, найбільше однодумців щодо стилю музики, котрий ми плекали.

Потім – рок-н-рол з відхиленнями «BINGO». Тут розвернулася душа. Фотки, відео, концерти, фестивалі, корпоративи, весілля, хендмейд-альбом, тур – одним словом, двіжуха! Паралельно – ванменбенд-проект «KIPPY», діджейство. Один час робили з Федотом щось типу даб-реггі з електронікою «TheBuhnai», в активі якого один виступ.

Тепер закликали у «FamiliaPerkalaba», паралельно ще дихає «BINGO» і є новостворена вулична формація «Fazenda». З двома найновішими прибув закордонний концертний досвід. Підсумок: дві руки треба. Час іде, міняюся я, міняються погляди, міняються групи. Та й таке…

– Уже півроку, як ти у складі культової «Familia Perkalaba». Чим є для тебе цей крок і що ти зрозумів про цю банду, ставши її частиною? Який досвід отримуєш?

Нарешті я роблю те, що має робити музикант у групі. Музикант має грати!!! І все! Концерти, райдери, бабло, афіші, афтепаті – вся оця організація не відволікає музиканта. Можна спокійно творити. За це окрема подяка Мохови. Пацикам вдячний за те, що не маю придумувати їм партії, не треба вчити грати. Розслабуха, карочє. Прийшов на репетицію – пограв, поспівав, кайфонув, приїхав на концерт – пограв, поспівав, кайфонув. Менінгіту набагато менше. Відповідно, якість вихідного продукту поліпшується набагато швидше.

Музика. Дай Боже тобі здоров’я, Даня! Найпрошареніший чоловік у музичному плані, причому в тому плані, в якому треба. Однодумець на всі сто відсотків, скашний побратим. Завжди кажу, що скотч і стяжки врятують світ, то до цих двох геніальних винаходів людства ще треба додати духачів. Духові дають мощщщььь! А такої, як пацики видумують, і поготів.

Прийняли в сім’ю без проблем і якихось непорозумінь. Швиденько за два тижні відлабали програму, і вйо. Перші два концерти в Польщі – перший закордонний концертний досвід. Прикольно.

Нова грамотна музика, спів, а не «гоп-гей балаган», в який раніше це перетворив Юрців. Коли кликали, казав, що не йду, бо не буду з ним грати, бо не його оце «фронтменство», а тим паче – спів. Але, слава Богу, його колектив уже на той час покинув, то я погодився.

– Ще один цікавий проект, в якому ти береш участь, – група вуличних музик «Фазенда». Ви подорожуєте Європою, граючи на вулицях Польщі, Німеччини «на шапку». Розкажи детальніше про ці подорожі: як люди реагують, в якій країні щедріші, а в якій скупіші, якісь цікаві історії з подорожей… Що би ти порадив стосовно такого заняття і від чого б застеріг?

Про це найкраще розказав би Саша Сенді, наш «прораб». Хороший музикант із широченною душею, до ніг якого також не припали «акули» хоча б українського шоу-бізнесу. Поїхав Саша до Кракова програмувати. Жив собі в режимі дім-робота-дім-робота-Франківськ-робота-дім… Але Саша хоче грати! Прожив він у такому режимі рік. Кликав усіх в гості, скучав хлопець. І тут одного разу до нього приїхали далеко не останні люди з когорти франківських митців – брати Петро і Тарас Сенчуки. Петро захопив із собою сакс. Тут і понеслось. Пограли вони надворі, і Саша ожив. Купив комбік з акумулятором і почав грати на вулицях славнозвісного Кракова.

Згодом приїхав я до нього в гості і показав йому… укулеле. Спочатку він не дуже до нього пристрастився, але потім пізнав його магію і поріднився навіки. Ми пограли кілька разів. Весело! А ще Саша, так само, як і я, любить генерувати геніальні ідеї. От ми й зібралися обоє рябоє. Найближча мрія була пограти вчотирьох, але, на жаль, у кожного є своя зайнятість. І так ми їздили: то я до Саші, то Тарас, то Петро, то я з Тарасом, то Петро з Тарасом.

Саша став професійним вуличним музикантом. Подружився з краківськими баскерами. У Кракові, щоби грати в центрі міста, потрібен дозвіл, який можна отримати кожної останньої п’ятниці місяця. Він платний. Плюс треба грати перед комісією, щоби вона тебе пропустила. Без дозволу може оштрафувати «страж мєська». Саша обзавівся таким. Купив собі один квадратний метр Кракова на два місяці.

Приїхали ми якось у Краків з Тарасом і в перший вечір почали думати над назвою для нашої формації. Думали-гадали, і тут мене осінило: у нас є друг Путік, у якого в Лазещині є фазенда з прекрасними видами на Петрос і Говерлу, куди ми їздимо відпочивати. Так ми назвали чат між друзями у «ВК» й «ФБ», так ми називаємо нашу компанію. То чому б не ту?

Їхав Саша в Мюнхен до мами, поїхав і я з ним. Там ситуація з дозволами трохи інша. Там їх продають на день і всього десять: п’ять – до обіду, п’ять – після обіду. Тобто одночасно на центральних вулицях Мюнхена легально може грати не більше п’яти колективів. Дозволи видають о 8-ій ранку, то деякі місцеві музиканти, щоби потрапити в цю десятку, приходять ще звечора зі спальниками і ночують на Марієнпляц.

Там теж є комісія. Там рівень у музикантів набагато вищий, ніж у Кракові. Йдемо ми такі по центру, а назустріч нам іде собі чувак і пхає рояль. Рояль! Не синтезатор, навіть не фортепіано. РОЯЛЬ! Так, як я гуляю з укулеле, він – з роялем! А наступного дня вже мій знайомий чувак з роялем іде і каже мені: «Привет! Можешь присмотреть за роялем, я через пять минут подойду?». Я погоджуюся, він паркує біля мене рояль, і я стою в центрі Мюнхена з роялем…

Нарішали в Мюнхені концерт на «оупен майку». Виступили, потішилися – перший досвід «Фазенди» на сцені.

Вперше ми зібралися всі четверо їхати в Берлін. Там ми й награлися, і натусувалися. Відчули кач від лаби вчотирьох.

– Ти багатогранний у творчості: гітара, укулєлє, діджеїнг. Чим є музика у твоєму житті взагалі?

Всім! Якось так складається, що це єдина штука, яка мене загрібає повністю. От вчора був на концерті «Піанобоя». Вперше слухав майже весь репертуар. Довів він мене до сліз однією піснею. Дякую, Діма! Дуже чутливо сприймаю всякі творчі штуки. Якщо виконавці годні качати й полонити у свою атмосферу, то можна від мене чекати всіляких найрізноманітніших емоцій. Так само й коли сам на сцені поринаю повністю з головою в музику й відправляю енергію людям, а вона вертається в багатократному розмірі. Заряджає чьотко!

Чесно, не уявляю життя без музики. От спробуйте уявити, якби на світі не було музики… Це ж капєц! Не знаю людей, котрі можуть жити без того, щоби якщо не слухати в плеєрі, то намугикувати якісь мелодії.

– Магія Франківська – звідки вона народжується і чому сучасному поету, письменнику, музиканту не соромно сказати, що він з цього міста?

Не знаю, звідки взялася ця магія. Але вона є! У нас у місті панує якась така мегатворча атмосфера. Місто маленьке, всі всіх знають. У нас велика концентрація творчих людей на кожен квадратний метр Франківська. Я влився в цю когорту десь, мабуть, у часи «Химери» – найкультовішого закладу нашого міста, конкуренцію якому поки що не може скласти жоден. Там тусили всі-всі-всі… Дякую Мар’янові за неї!

Чому не соромно?.. Мабуть, тому, що всі ми варимося в одній великій каструлі, де панують моральні цінності та ідеали. Дуже чьотко митці доповнюють один одного. Десь щось комусь треба, всі підтримують, з радістю пристають на пропозиції, докидують свої ідеї. Франківськ – якийсь таки «мистецький порт», як будо сказано на фесті «Porto Franko». До речі, дуже багато позитивних емоцій приніс мені цей фест. Ця двіжуха з кораблем, концепція, ідея, це просто… Коли дивився трансляції, не вірив, що таке твориться у Франківську. Це рівень!

– Можеш виокремити три основні складові в букеті музичного колективу?

Перше – головне, щоби людина була хороша. Друге – спільні погляди учасників у стилі музики, який грає колектив. Третє – не репетирувати в день перед концертом.

– Розсудливість і спонтанна емоційність мають у твоєму житті правильні місця чи то є некеровані тобою стани?

Найкращі штуки – спонтанні. Вони й приносять найрізноманітніші емоції. Люблю тако сидіти й говорити, наприклад: «А давай зробимо пляжну вечірку…» – «А давай!» І три тонни піску завозяться в ГОСТ, і двіж удався. Але без розсудливості, звичайно, нікуди. Зважую доцільність тих чи інших дурнуватих ідей, тому далеко не всі втілюються у життя.

– Прокоментуй стан теперішньої музичної сцени, назви артистів, які, на твою думку,  незаслужено недооцінені.

Недооцінених так з нальоту не згадаю. А от переоцінених – хоч греблю гати. Не розумію популярності груп на кшталт «Еполетс», «Фіолет», «Один в каное»… Розкручений «ніачьом»!

– Хто і що тебе надихає?

Діти. Їх емоції. Вони щирі й безстрашні. Мабуть, тому й працюю в «Артек-Буковелі», де мені одна третьокласниця сказала, що ми харчуємося їхньою енергією. Природа, іноді краєвиди, погода штовхають на творчість. Якісь кардинальні зміни емоційного стану.

– Найкраща цінна порада, яку тобі дали стосовно творчості? Хто це був?

Визначся і займайся чимось одним. Мама.

– Як ти налаштовуєшся на виступ, що може тебе обламати?

Не потрібно якихось особливих налаштувань. Кожен виступ для мене – це очікувана подія. Завжди прокидаюся дуже зранку в день виступу, задовго до будильника, і потім весь день його очікую. Тому налаштований відразу. Обламати, мабуть, не може нічого. Трохи підкошує несерйозність в організації або якісь інші проблеми, що виникають, від яких може постраждати якість виступу, наприклад, недотримання технічного чи побутового райдеру.

Є одне кредо «Good food – good music!». А так, то важко збити з пантелику. Якось, пам’ятаю, сильно посварилися з Вітею, «одногрупником» зі «Стан афекту». Не говорячи між собою, відіграли концерт, двіжували на сцені разом, як завжди.

– Яку музику ти слухав у дитинстві? Чиї касети затирав до дір? На кого з виконавців хотів бути схожим?

Перші касети: Тризубий Стас, театр «Не журись!», «Metallica». Потім пішла «Територія А»: «Фантом-2», «Аква-Віта», «Ван Гог», «ВуЗВ», «Скрябін», «ТНМК», «Тартак», «Турботехносаунд»…

Гуру всія мого життя – Андрій Кузьменко. Людина з великої літери! Рефлексуючи над своєю творчістю, бачу його вплив.

Завжди стараюся гнути свою лінію і не бути схожим ні на кого. Хоча деякі речі можу «запозичувати» в інших.

– Що для тебе важливо і що недопустимо у творчості?

Важливо: натхнення, однодумці, репетиції, джеми, організованість процесу, образ, подача, концертні шмотки.

Недопустимо: незнання ідеї тої чи іншої композиції учасниками колективу.

– Багато музикантів зараз перепрофілювалися на англомовний ринок. Як ти ставишся до такого явища?  Що такі колективи отримують і що втрачають, на твій погляд?

Англійська – мова світу. Музика не носить прапорів. Тому абсолютно не важливо, якою мовою написана пісня. Сам пишу англійською, українською, російською. Не бачу в цьому якихось проблем.

Сказати, що такі колективи отримують більшу аудиторію – навряд чи. Це всебічність, різносторонність. Я за мовну різносторонність.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ