Юрко ЖУРАВЕЛЬ: «Ми живемо в такий час і в такій країні, в якій неможливо не творити»

Гурт «OT VINTA» – один з лідерів української рокабілі-сцени. У своїй творчості хлопці з Рівного активно використовують український фолк, через що визначають свій жанр як «украбілі». Драйвова музика, веселі прості тексти, позитивний імідж – складники феномену «ОТ VINTA». «Галицький кореспондент» розмовляє з лідером групи Юрком Журавлем.

 – Декілька  років тому, коли ми з тобою говорили, ти сказав,  що «OT VINTA» – лише початок польоту. В якій точці маршруту ви перебуваєте зараз?

Нічого не змінилося. Ми досі там само. Досі вчимося, досі відкриваємо і досі дивуємося відкриттям, радіємо і затамовуємо подих перед відривом від землі. Наші баки повні пального, хоча я не впевнений, що це пальне, і крила ніби тримаються, хіба що не з того боку. А гвинт просто шаленіє від нетерплячки показати свою силу і потужність.

– Ти багатогранний у творчості: музика, живопис, театр. Чим взагалі є музика у твоєму житті?

Це ще один творчий засіб виразити свої внутрішні почуття, а зараз це ще один вид зброї з потужними крупнокалібернодецибельними набоями. Ну, і, звичайно, якщо ти по-справжньому любиш рок-н-рол, то рано чи пізно почнеш його грати. Так сталося зі мною, от тільки граю я його якось занадто по-своєму. Не за правилами. Досі не знаю нотної грамоти.

– Ти театральний художник-практик. Розкажи трішечки детальніше про цей бік твого життя і про те, як він впливає на групу і на вашу музику.

Ми всі, крім нашого новенького барабанщика Сергія, з театру. Це маленький ТЮЗ рівненського Палацу дітей та молоді. Театр – це той жанр мистецтва, який охоплює в собі безліч інших. А театр-студія – це взагалі рай для творчої дієвої людини. І тут я себе відчував щасливим на всі сто. Реалізовував себе і як сценограф-декоратор, і як модельєр костюмів, і як гример, і як художник по світлу, і як композитор, і як музикант-виконавець, і як актор, і як сценарист, і як режисер. Ми робили купу вистав, які виборювали призові місця навіть на міжнародних фестивалях. На театральній сцені вперше і заграв наш гурт, як живий акомпанемент дитячої вистави «Пеппі Довгапанчоха». Зараз я намагаюсь використовувати набутий досвід у пошитті костюмів, спілкуванні з глядачем, режисуванні виступів та кліпів, які ми робимо останнім часом самі.

– «OT VINTA» – одна з найстаріших і найвідоміших українських груп у жанрі рокабілі, ви навіть є родоначальниками нового терміна – «украбілі». Рокабілі – досить консервативний музичний жанр, ви залишаєтесь вірними собі, чому? І наскільки зараз, у зв’язку з вибухом електронної сцени, пост-рокової, у вас тримається аудиторія? Хто ваша аудиторія, адже рокабілі – досить специфічна музика?

Ми вирішили повернутися до самих витоків рок-н-ролу, щоб створити щось зовсім новеньке.  «OT VINTA» з’явилися на сцені в епоху поп-року, пост-панку, дезу і думу. На той час ми вже виглядали і звучали дуже відмінно від інших. Потім побачили, що в «совку» білі-сцена досить широка, і зразу вирішили вирізнятися навіть там. Один із складових рокабілі – кантрі – ми замінили українським фолком. І мікс із другою складовою, негритянським ритм-енд-блюзом, дав вибухову суміш. Зовнішній вигляд теж радикально вирізняв нас серед традиційних шкіряно-джинсових рокерів. Ну, і одна з головних фішок – використання карпатського козабасу.

Наша аудиторія ширшає з кожним днем. Це і зовсім старенькі бабусі й дідусі-ветерани УПА чи праці. А останнім часом все більше зовсім маленьких дітей бачу на концертах.

– Оціни стан теперішньої музичної сцени, назви артистів, які, на твою думку, незаслужено недооцінені.

Я обов’язково когось забуду, а потім буду картати себе за те, що не згадав. Насправді їх – море. Тому звертаюся до музичних редакторів радіо- і телеканалів, яким не байдужа доля культури в Україні: підніміть свої важкі зади і валіть на фестивалі! В Україні море крутезної музики. А іншим, які саботують вихід всього якісного українського в ефір, зовсім скоро прийде п…ць. Бо нове і потужне, як би його не стримували, знайде вихід. Ви навіть не зрозумієте, що вже нікому на фіг не потрібні.

– Хто і що тебе надихає?

Ми живемо в такий час і в такій країні, в якій неможливо не творити, тому мене просто розпирає від натхнення. Купа героїв, подій, звершень і змін. От би ще хоч трохи часу і сил. Бо зовсім нічого не встигаю. А так хочеться зробити ще і ще.

– Найкраща цінна порада, яку тобі дали стосовно творчості? Хто це був?

Юра Шевчук колись, після спільного концерту з жахливим звуком сказав: «Досить себе картати. Концерт пройшов. Попереду купа інших, подумай, що треба зробити, щоб це не повторилося. І пам’ятай: концерт – не головне, головне – пісня. Концерт закінчиться, а пісня житиме».

А Кузьма Скрябін казав: «Я ніколи не робив того, чого не хотів. Того і тобі бажаю».

Як ти налаштовуєшся на виступ і що може тебе обламати?

Перед виступом намагаюсь не спілкуватися ні з ким, крім своїх хлопців. За мить до перших акордів ми беремося за руки, я кричу «Щасливого польоту!» А далі – то секрет. Обламати може будь-що, але я до кінця концерту цього не покажу. Я ж типу профі.

– Яку музику ти слухав у дитинстві? Чиї касети затирав до дір? На кого з виконавців ти хотів бути схожим?

Ну, звичайно, хочеться, щоб писок був, як у Преслі чи Джоні Депа, голос – як у Фреді Меркюрі, пластика – як у Джагера, енергія – як у Ангуса Янга, а майстерність – як у Браяна Сетцера. Тому, сподіваюсь, можна здогадатись, кого я слухав і кого затирав до дір.

– Що для тебе важливе і що недопустиме в творчості?

Важливо, щоб був драйв, тобто мурашки бігали по спині чи комок підступав до горла. Недопустимі – зрада і плагіат.

– Можеш виокремити три основних складових в букеті музичного колективу?

Разом робити пісні, разом грати, разом їсти, разом їздити, разом вантажити апарат, разом ділити і розподіляти бабло.

– Ви вже багато років на сцені, стали досить відомими, що вберігає від зіркової хвороби?

Ми ще поки що нею не хворіли, тому не знаю, як лікувати.

– Знаю, що ти любиш дітей і любиш морочитися з ними. Звернув увагу, що ви часто граєте для діточок на всіляких благодійних акціях. Це стратегія чи просто любов до дітей? Чим для тебе цікаві діти, наскільки вони на тебе впливають і як саме?

Діти – єдина аудиторія, не зіпсута «совком» і бандитськими «понятіями». Тому їм хочеться дати щось справжнє і значуще, чого не було у нас. Є надія, що саме це покоління нарешті доведе Україну до пуття. Спілкуючись з дітьми, я вчуся сам. Дивує, які вони зараз сміливі і безпосередні, розумні і кмітливі, захопливі і енергійні. Заздрю їм і щасливий за них. З такими переможемо будь-кого, і зовсім скоро небо над ними розвидниться.

– Багато музикантів зараз перепрофілювалися на англомовний ринок. Як ти ставишся до такого явища? Що такі колективи отримують і що втрачають, на твій погляд?

Не знаю. Мабуть, окупантомовна публіка швидше зрозуміє таку пісню. Англійці, іспанці, французи – не кращі окупанти за москалів. Поки що наша земля потребує україномовного продукту, і чим більше його – тим краще. Хто цього не розуміє, британський прапор йому в руки.

– Іван Малкович писав про україномовну музичну культуру: «Кордони наші вкаже пісня і черепи в очеретах». Чи здатна пісня по-справжньому означити кордони країни?

Дуже мудро сказано! Підтримую чотирма руками. І як там співає Петриненко: «Тільки пісня у чужім краю здолає сто доріг, і кохану нагада твою, і далекий твій поріг».

Ви вже довго на сцені і стабільні у складі. Що вас пов’язує, крім сцени? Дружба тримає чи тільки справа? І чого боїться колектив «OT VINTA»?

Це секрет. Про це я розкажу в наступному інтерв’ю.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ