«Закляття. Наші дні»

Детектив / трилер / жахи

Режисер: Ксав’є Жансена

2005 рік. Драматична смерть черниці в румунському монастирі, що стала результатом обряду вигнання демона, сколихнула світові новинні агентства. Священик-екзорцист і його помічники заарештовані, але молода британська журналістка Ніколь вважає, що за загибеллю молодої жінки стоїть щось більше, і дівчина вирушає в Бухарест з метою підготувати матеріал про життя місцевих священнослужителів. Майже відразу після приїзду з Ніколь починають відбуватися незрозумілі речі, які змушують дівчину повірити в надприродне. Журналістка, яка до того заперечувала існування Бога, виявляється легкою здобиччю для демона, який покинув тіло померлої черниці і шукає нову жертву.

Голлівуд якось непомітно привчив нас до того, що одержимість бісами і супутні цьому ритуали їх вигнання з тіл жертв характерні виключно для католицької церкви і, рідше, для протестантизму. Глядач навіть перестав замислюватися, чи відомі такі явища буддистам. А що про одержимість думають мусульмани? Але тут саме життя підкидає інформацію до роздумів і можливість розширити кругозір: у 2005 році світова преса роздула велику історію про священика-екзорциста з Румунії, який очищав тіла і душі одержимих за православними канонами і традиціями. Вже це саме по собі звучить досить цікаво у зв’язку з виходом на екрани хорору «Закляття. Наші дні», зав’язка сюжету якого побудована на смерть черниці.

Втім занурення в більш звичну нашому глядачеві атмосферу православних храмів – не єдина перевага картини французького режисера Ксав’є Жансена. Додайте сюди незвичні для голлівудських фільмів жахів пейзажі румунських Карпат (так-так, сюжет розгортається в легендарній Трансильванії), колоритні місцеві язичницькі свята, що імітують поїдання плоті померлих, недоброзичливих циган і цілком самодостатню наскрізну детективну лінію, і ви отримаєте цікаве видовище. Тим більше, що воно підтримується досить вміло: автори колоритно занурюють глядача в тяжкі сутінки келії, де екзорцист катує мученицю, а потім раптом перекидають його в затишний світ європейського обивателя, де непросту лямку тягне героїня Софі Куксон. Куксон у фільмі дуже хороша, вона і твердість може проявити, і по-жіночому відпрацьовує на повну котушку. А вже як вона лякається й істерить – багатьом юним актрисам такому вчитися і вчитися. Так що фільм тримається не тільки на страхітній атмосфері, але й на гідному головному герої.

«Ну, а як щодо жахів?» – запитає потенційний глядач. Тут теж все гаразд – фільм відповідає всім вимогам, що ставляться до таких картин, до того ж, в певний момент здається, що творці «Закляття. Наші дні» вирішили використати всі хорор-шаблони і способи нагнітання страху: вас чекають і несподівані відображення в дзеркалах, і несподівано погасле світло, і собаки, які раптом починають гавкати, і монстр у полі, що вистрибує, як чорт із табакерки, і зламаний ноутбук, і шепіт у порожньому будинку, і багато інших приколів, яких автори насипали від душі. Напевно, не всі вони вас налякають, дещо занадто прямолінійне і нарочите, але два-три рази ви здригнетеся обов’язково.

А ось чого стрічці не вистачає, то це зрозумілої моралі – всю дорогу глядача ведуть до того, що Ніколь, яка раніше відкидала Бога і звинувачувала релігію в смерті матері (що відмовилася боротися з хворобою, поклавшись на Божу волю), перейде на бік Світла. Не буде спойлером сказати, що перехід відбувся, але виглядав він, швидше, вигідною у той момент угодою, ніж набуттям віри. Ну так, катарсис і мораль ніколи не були сильною стороною фільмів жахів – там би вижити та втекти від місця пригод подалі. Зате видовищно картина відпрацьовує і витрачений час, і заплачені за квиток гроші: знято все досить впевнено, зіграно достовірно і переконливо, лякає рівно на стільки, на скільки ви готові повірити в цю, нагадаємо, близьку до реальної історію. Так що шанувальники жанру розчаровані не будуть, європейські «страшилки», як і раніше, хороші й атмосферні.

ФЕЛІНСЬКИЙ