Українському товариству охорони пам’яток історії та культури виповнюється 50 років від дня створення. Свій півстолітній ювілей ми відзначаємо у складний для життя країни період. Незважаючи на це, Товариство продовжує діяти як активна складова в системі державних органів і громадських пам’яткоохоронних організацій, зберігаючи свою організаційну структуру і впливаючи на стан охорони культурної спадщини України.

Короткий екскурс в історію Івано-Франківської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, який я зроблю, має на меті донести до читача усвідомлення благородної і патріотичної справи, здійснюваної протягом уже 50 років пам’яткоохоронцями нашого обласного центру.

З історії заснування

За словами відомого українського пам’яткознавця, професора Сергія Заремби, «Товариство – одна із найбільш масових громадських організацій України, яка в умовах тоталітаризму радянського ладу протистояла владним структурам, ідеологічним догмам і зуміла врятувати сотні унікальних пам’яток, взяти участь в їх реставрації, консервації, спорудженні нових монументів, увічненні пам’яті тих, хто віддав життя за нашу Батьківщину. Велика роль цієї громадської організації у відродженні національної самосвідомості українського народу, в державотворчих процесах».

20-21 грудня 1966-го в Києві відбувся перший установчий з’їзд Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Постановою президії правління головної ради Товариства від 19 січня 1967 р. Івано-Франківській обласній та міській, а також міськрайонним організаціям надали юридичні права, відкрили розрахункові рахунки в банку.

У 1967-1974 роках першим головою Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури був Микола Хвостін, відповідальними секретарями – А. Лисак (1967-1969), І. Артиш (1969-1971), В. Брезицький (1971-1974).

Серед тих, хто створював Товариство в Івано-Франківську, потрібно згадати краєзнавця Петра Арсенича, мистецтвознавця Володимира Барана, доцента Володимира Полєка, професора Володимира Твердохліба, директора Краєзнавчого музею Олександру Синицю.

4 серпня 1967-го на першому засіданні президії правління Товариства затвердили склад секцій пам’яток історії, етнографії та писемності, пам’яток культури, громадську інспекцію тощо. Разом з органами культури працівники та актив Товариства взяли участь у паспортизації пам’яток. Уже тоді пам’яткоохоронці порушували питання про дослідження, взяття на облік та під охорону до того часу не визначених у такому статусі пам’яток, якомога швидше вивчення їх. У 1976 р. на звітно-виборній конференції Товариства зазнали гострої критики факти масового встановлення пам’ятників полеглим на фронтах Другої світової війни низького художнього й естетичного рівня – однотипних, схожих між собою, здебільшого виготовлених із нетривких матеріалів.

За часів войовничого атеїзму лише Товариство насмілювалося фінансувати роботи з реставрації пам’яток культової архітектури. Завдяки авторитету і фінансовій підтримці Товариства вдалося врятувати десятки храмів та монастирських комплексів, унікальні зразки народної дерев’яної архітектури. Наприклад, у 1967 році на засадах пайової участі Товариство внесло в реставрацію Вірменської церкви (нині Святої Покрови) спочатку – 2 400 крб., а згодом – 25 000 крб. Але після її реставрації, у 1970-му в приміщені святині відкрили музей історії релігії та атеїзму.

У 60-х роках минулого століття радянська влада закрила костел Найсвятішої Діви Марії. 1965-го будівлю передали під геологічний музей Інституту нафти і газу. А 1980-го після реставрації колегіального костелу тут був Художній музей (нині в цьому приміщенні Музей мистецтв Прикарпаття).

Основним напрямом діяльності Товариства завжди були і є охорона та збереження пам’яток. Аби краще ознайомити населення обласного центру з історико-культурною спадщиною, при Товаристві створили народний університет і лекторії пропаганди пам’яток історії та культури, організували читання лекцій, виступи по радіо та в пресі, з учнями і студентами проводили екскурсії та походи.

Спільно з педагогічним інститутом ім. Василя Стефаника (нині Прикарпатський національний університет) та обласним краєзнавчим музеєм 19-20 вересня 1969 року провели першу історико-краєзнавчу наукову конференцію, яку відкрив тодішній ректор інституту, доцент О. Устенко, член правління Товариства охорони пам’яток історії та культури.

Постійним головою лекторської групи при правлінні Товариства був і нині є головний історик міста Богдан Гаврилів. Пропагандистом історико-культурної спадщини нашого краю був доцент, пізніше професор педагогічного інституту, голова секції мовно-літературних пам’яток, лектор Товариства Володимир Полєк. Частим гостем у правлінні Товариства був професор, доктор історичних наук, голова науково-методичної ради та секції пам’яток історії Володимир Грабовецький. Протягом багатьох років секцію пам’яток мистецтва, фольклору та етнографії очолював доцент, пізніше професор, доктор мистецтвознавства Михайло Фіґоль.

Активістом Товариства був і є письменник Степан Пушик. У 1986 році, коли ще нищились пам’ятки історії та культури, у тижневику «Україна» письменник започаткував дискусію статтею «Пам’ять совісті», що мала всесвітній резонанс. У ті часи творчі люди перебували під пильним оком радянських спецслужб.

Про видатних діячів просвітянського руху, українських героїв більшовицький режим забороняв навіть згадувати. Нам веліли знати одних, шанувати й вивчати у школі їхню творчість і суспільну діяльність, а про інших забути. Про тих несправедливо зганьблених окупаційною владою ми крадькома вишукували скупі відомості в чужому епістолярії. Були й такі неординарні наші співвітчизники, які для нас загубилися десь у світах і про яких дізнаємося лише тепер.

Звісно, в умовах існування комуністичного режиму чимало закликів і пропозицій справжніх пам’яткоохоронців до тодішніх представників влади часто залишалися без уваги. Фактично навмисне з ідеологічних мотивів руйнували поховання, могили і цілі кладовища (у 1970-х рр. закрили міський цвинтар на вул. Куйбишева (нині вул. Бандери), пам’ятки археології, історії, архітектури тощо.

Але навіть у той складний час завдяки ініціативі й наполегливості патріотів-пам’яткознавців з-поміж інтелігенції та за підтримки громадської думки вдалося частково припинити руйнування багатьох пам’яток, про що свідчать уже наведені мною приклади реставрації культових споруд.

Як позитивний факт відзначимо на цьому завершальному етапі «брежнєвського застою» наповнення культурної спадщини пам’ятками – нововстановленими, щойно виявленими. В обласному центрі було відкрито десятки нових пам’яток, створених переважно за кошти громадських організацій, місцевого населення і навіть всупереч волі влади, а інші – рішенням облвиконкому.

Попри всі складнощі, в Івано-Франківську побільшало пам’яток архітектури, які відповідали запиту населення. Водночас поява у списках пам’яток окремих об’єктів, що десятиліттями замовчувалися, була своєрідним провісником великих суспільних потрясінь, які наростали…

Пам’яткоохоронна звитяга

У 1988-1989 рр. з послабленням тоталітарного режиму в результаті горбачовської «перебудови» почалася «відлига» в суспільно-політичному й культурному житті України. Важливу роль у розгортанні політичної активності громадян відіграло запровадження гласності. Тоді при Івано-Франківському облвиконкомi створили спеціальну комісію, в обов’язки якої входило розслідування злочинів тоталітарної системи… Після цього всі ми дізналися про страшну правду Дем’янового лазу біля Івано-Франківська, де виявлено сліди жахливого злочину більшовиків.

Із жовтня 1989 року активісти Українського товариства охорони пам’яток історії та культури розпочали підготовку до складання словника «Історія некрополя Прикарпаття», а з жовтня 1990-го – «Некрополі України». При міській організації Товариства створили відповідні секції, члени яких виявляли, вивчали, описували та організовували збереження всіх могил з найдавніших часів до наших днів.

За роки незалежності України відбулися корінні політичні зміни. Наприклад, станом на 2002 рік в Івано-Франківську було відреставровано понад 96 пам’яток історії та культури. А 2005-го підготували до видання вісник обласного Товариства – «Пам’ятки історії та культури» і другу частину книги «Некрополі Прикарпаття». Члени ради міської організації Товариства проводили історико-краєзнавчі наукові конференції, організували круглі столи, виступали на телебаченні, радіо, публікували матеріали в газетах. З того часу щороку до Міжнародного дня пам’яток і пам’ятних місць у пресі подаємо відповідну інформацію нашого Товариства.

Лауреати премії ім. І. Вагилевича

 У 1990-му рада Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури заснувала премію, названу іменем Івана Вагилевича, яку щороку присуджує передовим пам’яткоохоронцям та краєзнавцям за особистий внесок у справу вивчення, збереження й популяризації історико-культурної спадщини нашого краю. Тоді комісію з присудження премії очолив доктор історичних наук, професор Володимир Грабовецький. Першим лауреатом цієї премії став кандидат філологічних наук, доцент педінституту Володимир Полєк.

Зазначу, що в нашій області серед 59 дотеперішніх лауреатів цієї найвищої відзнаки за заслуги у сфері охорони культурної спадщини – 35 з м. Івано-Франківська. Це світлої пам’яті Володимир Полєк, Володимир Грабовецький, Ігор Деркач, Іван Скрипник, єпископ Миколай Сімкайло, Теофіл Виноградник, Володимир Любінець, Михайло Головатий…

Нині серед нас лауреатами премії ім. І. Вагилевича є Петро Арсенич, Михайло Паньків, Богдан Гаврилів, Василь Бурдуланюк, Юрій Угорчак, Микола Капак, Володимир Безгачнюк, Василь Скрипничук, Василь Романюк, Михайло Стульківський, Іван Гаврилів, Василь Вітенко, Богдан Губаль, Ярослав Штиркало, Василь Тимків, Андрій Давидюк, Михайло Бігусяк та ін.

У 2012-2016 рр. до переліку лауреатів премії ім. І. Вагилевича долучилися митрополит Галицький Андрій (Степан Абрамчук), професор Володимир Качкан, скульптор Володимир Довбенюк, археолог Марія Вуянко, голова Польського товариства ім. А. Потоцького в Івано-Франківську Олег Лисак – усі з обласного центру.

Про багатьох активістів Товариства хотілося б розповісти більше, їхня самовіддана праця зі збереження історико-культурної спадщини нашого міста і загалом краю варта окремої публікації. У різні роки за поданням Товариства охорони пам’яток історії та культури багатьох його активістів було представлено до державних урядових нагород, різних відзнак.

Збережена спадщина м. Івано-Франківська

Нині Івано-Франківська міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури – найбільша і найавторитетніша пам’яткоохоронна громадська організація області. У нашому місті зосереджено багато пам’яток історії, культури, монументального мистецтва та архітектури. В обласному центрі на державному обліку 752 пам’ятки, у тому числі 115 – історії, 40 – мистецтва, 5 – археології і 592 – архітектури та містобудування.

На сьогодні в місті налічується сім (а не п’ять, як часто подають у пресі! – авт.) пам’яток національного значення. Це колегіальний костел Найсвятішої Діви Марії, збудований 1703 р. (нині в цьому приміщенні Музей мистецтв Прикарпаття), костел єзуїтів 1729 р. (тепер собор Святого Воскресіння), Колегія єзуїтів 1742 р. (нині тут розміщений морфологічний корпус національного медичного університету), Вірменський костел 1762 р. (нині собор Святої Покрови), споруджений 1767 р. пивоварний завод (на жаль, уже втрачений).

У 2009-му статус пам’ятки державного значення отримали Меморіальний сквер як пам’ятка історії національного значення, де поховані відомі культурні і громадські діячі, та пам’ятник поету Адамові Міцкевичу як пам’ятка монументального мистецтва національного значення[1].

Нині в Івано-Франківську встановлено низку пам’ятників, переважно українським національним діячам культури та історії  – Іванові Франку, Степанові Бандері, Василеві Стефанику та ін. У місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам’ятники – статуї Пресвятої Діви Марії та Ісуса Христа і перший у світі пам’ятник «Руській трійці».

2015-го в Івано-Франківську відкрили погруддя короля Данила Галицького (скульптор. І. Семак) на однойменній вулиці. До 150-річчя від дня народження митрополита А. Шептицького на однойменній площі в центрі міста відкрили і освятили пам’ятник (скульптори С. Федорин та М. Гурмак). З нагоди 48-ї річниці від заснування Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу біля навчального закладу урочисто відкрили пам’ятник ученому-фізику світового рівня Іванові Пулюю (автор Ю. Гриньків). В Івано-Франківську на розі вулиць гетьмана Івана Мазепи та Бельведерської встановили монумент Ігнація Камінського (1819-1902), бургомістра міста Станиславова.

Крім того, у місті встановлено кілька десятків анотаційних дошок про відомих людей, які тут мешкали, в рамках програми «Івано-Франківськ – місто героїв». А ще Івано-Франківський міськвиконком затвердив програму охорони культурної спадщини на 2016-2018 роки. У міському бюджеті вперше передбачили кошти на ремонт архітектурних пам’яток та їхніх фасадів. Цього року в Івано-Франківську стартувала програма відновлення пам’яток архітектури, запроваджена міською радою. Завдяки їй вже вдалось облаштувати оглядовий майданчик на ратуші, фортечний провулок біля «Бастіону», повністю відновити фасад будинку на вул. Мазепи, 7-9. Як завершальний штрих реставрації останнього, історична будівля отримала особливу ілюмінацію. Міський голова Руслан Марцінків закликав іванофранківців, які мешкають в історичному середмісті, долучатись до відновлення будинків. Адже на умовах співфінансування власників та міської влади вдасться реконструювати більше історичних будівель.

Нині Івано-Франківськ потребує нового історико-культурного опорного плану, для того щоб зберегти історичну частину обласного центру від хаотичної забудови. Про це ми вже говоримо багато років. І як завжди, основними винуватцями такої ситуації є люди. Саме їхня безвідповідальність і недалекоглядність призводять до руйнування пам’яток архітектури Івано-Франківська. За великим рахунком, більшість будинків, які мають культурну та архітектурну цінність, перебувають у приватних руках. І замість того, щоб місто ними пишалося, а туристи захоплювалися, занедбаний стан і спотворений вигляд багатьох з них викликає лише сум і жаль.

В умовах жорсткої повальної комерціалізації міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури продовжує свою науково-пошукову, культурно-просвітницьку діяльність і залишається, по суті, єдиною незалежною інституцією, яка в умовах тотального наступу на пам’ятки відкрито і принципово відстоює їх, хоч робити це стає все важче й важче. Вимоги чинного законодавства у відповідній сфері не виконуються, на вищому державному рівні немає належного розуміння пріоритетності культурної спадщини.

Всеукраїнський огляд творчих робіт

До 50-річчя Українського товариства охорони пам’яток історії та культури оголошено Всеукраїнський огляд творчих робіт «Забуті пам’ятки історії та культури України», спрямований на залучення дітей та учнівської молоді до участі у виявленні в регіонах, де вони проживають, забутих пам’яток історії та культури, заохочення їх до вивчення історії, походження, охорони та популяризації пам’яток. Таким чином ми виявляємо творчі можливості хлопчиків і дівчаток у відображенні своїх почуттів, вражень від знайомства із знайденими забутими пам’ятками історії та культури, з історією та легендами, що пов’язані з ними, у вигляді описів, нарисів, малюнків, віршів тощо.

Тільки якщо ми будемо добре знати наше минуле, відтворювати його з усіма – як світлими, так і темними – сторонами, заповнювати прогалини національної історії, тоді ми будемо спроможні забезпечити надійні форпости для нашого майбутнього.

До свого 50-річчя Івано-Франківська міська організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури підійшла збагачена досвідом реалізації багатьох конкретних справ. Колективними зусиллями врятовано сотні пам’яток, збудовано нові, що увічнюють видатні історичні місця та події, відомих людей міста. В Івано-Франківську немає жодної пам’ятки, долею якої не опікувалась би громадськість міста. Є надія, що так буде завжди. Попри нинішні негаразди, маємо всі підстави сподіватися і на подальші відрадні зрушення у справі охорони пам’яток.

Василь РОМАНЮК, відповідальний секретар міської ради Товариства, лауреат премії ім. І. Вагилевича

[1] Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. №928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», яку підписала тодішній прем’єр-міністр України Ю. Тимошенко.