Для дорослих театр починається з вішалки. Для івано-франківської малечі – з назви улюбленого багатьма мультика. Пригадуєте культову анімацію 80-х за мотивами народної казки «Сірко»? Якісна в художньому й режисерському планах робота, яку після першого перегляду забути вже неможливо, чіпає своєю колоритністю і наївністю глядача будь-якого віку. І на цьому принципі органічної художності і дитячої безпосередності івано-франківські актори вирішили заснувати театральну студію для малечі й назвали її «ЖИВБУВПЕС». Так і хочеться додати: «Ти заходи, коли що…»

 

Театральна студія Ігоря Захарчука «ЖИВБУВПЕС» налічує 15 місяців життя. Саме життя, а не діяльності, бо це окремий організм зі своїми законами росту і розвитку, в якому формуються маленькі особистості, доростаючи задатками, талантами і просто великим бажанням до мрії – підкорити сцену через підкорення самого себе.

Знаний актор муздрамтеатру ім.І.Франка Ігор Захарчук запалився ідеєю театральної дитячої школи ще під час свого самовільного «художнього керівництва» у таборі в студентські роки. Тоді перші маленькі підопічні актора спробували свої театральні сили у виставі «Колобок» та різних конкурсах, і худкерівник зрозумів, що це його – розкривати в дітках акторський потенціал.

Тож у листопаді 2014 року Ігор Захарчук запустив свою дитячу театральну школу «ЖИВБУВПЕС» у велике плавання маленьким простором Франківська. Цьому передували, окрім кількох років виношування ідеї, клопіткі місяці організації процесу та рутина вирішення низки бюрократичних атрибутів. І ось – перший набір у дитячу театр-студію. Його можна назвати антрактом: такої кількості охочих опанувати ази сценічної майстерності не міг передбачати ніхто. Адже у місті Станіславського феномена, як виявилося, феноменально мізерна кількість драматичних гуртків для школярів, а креативної малечі – хоч греблю гати, про що свідчили хоча б численні телефонні дзвінки до дирекції театру з насущним питанням: чи є при театрі якась студія-гурток-майстерня, де обдаровані діти могли б займатися.

Коли Ігор Захарчук почав втілювати в життя свою мрію театральної студії «ЖИВБУВПЕС», вона породила ще одну мрію: щоб у Франківську був справжній дитячий театр, на який би ходив і дорослий глядач. «Коли я почав працювати з дітьми, вкотре сам собі довів, що на сцені найправдоподібніше виглядає стихія вогонь (запалена свічка), тварина і дитина – вони щирі, не можуть, не вміють брехати», – розповідає Ігор Захарчук. Можливо, «ЖИВБУВПЕС» – перша сходинка до справжнього франківського дитячого театру.

У «ЖИВБУВПЕС» із дітками займаються найкращі викладачі, всебічно їх розвиваючи. І йдеться не зовсім про те, аби націлити їх саме на акторське майбутнє чи вихід на головну сцену як центральних акторів. Йдеться аби виховати в собі всебічно розвиненого Актора, який і швець, і жнець, і на дуді грець: вміє добре затанцювати, файно заспівати і правильно сказати, так, щоб до сліз розсмішити або розчулити. А головне – який вміє повністю і щиро розкритися світу і людям. Для цього до неформатного навчального процесу внесено чимало тренінгів та ігор, які розвивають дитячу фантазію та інтелект. А поза тим – дисципліни обов’язкової навчальної програми: акторська майстерність (викладачі – Ігор Захарчук та Олексій Лейбюк), сценічна мова (Ігор Захарчук), вокал (Людмила Кіндрат), танець (Христина Романюк), фотомоделінг (Оксана Череп). Звісно, є й такі, які з порога заявляють, що їм не потрібні інші дисципліни, вони прийшли на акторську майстерність! Тож викладачам доводиться роз’яснювати, що справжній актор має вміти все: і співати, і танцювати, і красиво виглядати в кадрі…

Потрапити в школу «ЖИВБУВПЕС», звісно, мають шанс усі, однак художній керівник одразу застерігає: головне, щоб не вийшло так, що батьки втілюють свої нездійснені мрії у дітях. Дитина має мати бажання – це ключова умова. Дітки у двох вікових групах (від 5 до 19 років) займаються двічі на тиждень по дві години, готуючись до театральної постановки на публіці. Наразі школа переповнена – 60 учнів-акторів, але викладачі справляються, вміло приділяючи увагу кожному. Заняття проходять у великому класі в середмісті. Приміщення обладнане необхідною для акторських студій вмонтованою сценою, є й інструменти для заняття вокалом.

«ЖИВБУВПЕС» уже має свій репертуар: минулого року до дня захисту дітей молодша група показала «Муху-цокотуху», а старша – «Кицькин дім». А 27 грудня на малій сцені муздрамтеатру поставили «Бармалея», на яку відразу ж  відгукнулася громадська платформа «Тепле місто», запропонувавши цю виставу на дитячу частину аматорського фестивалю. Шкода, що грудневий показ «Бармалея» був закритий – тільки для батьків і друзів дітей-акторів. Напевно, багато іванофранківців з радістю б стали вдячними глядачами незвичного спектаклю від «ЖИВБУВПЕС», куди вкладено масу копіткої роботи та не менше щирих емоцій її творців.

Зараз молодші студійці працюють над «Шкідливими порадами», а старші – над спектаклем «Бризь, або Історія кота Філофея». Цікаво, що на сцені задіяна вся група: одночасно 30 дітей виконують ролі. А щоб маленькі актори краще вжилися в образ, художній керівник пояснює, що ця історія – не котика, а багатьох людей, які не мають притулку і даху, і що насамперед слід переживати її на особистісному рівні, а вже потім по-акторськи втілювати в кошенятко Філофея…. Таким чином Ігор Захарчук доступно для дітей розкриває соціальне наповнення, здавалося б, дитячої розважальної вистави.

Варто віддати належне директору Івано-Франківського облмуздрамтеатру Ростиславу Держипільському, який завжди радо йде назустріч юному поколінню акторів студії «ЖИВБУВПЕС», відкриваючи для них сценічний простір. Діти мають змогу дізнатися, як це – грати на великій сцені, відчути сценічне світло і звук. З ними працюють професійні гримери та костюмери. Що вже казати про ейфорію від першого театрального показу на публіці, після першого поклону, викликів на біс та виносу квітів…

Не одразу і не всім юним майбутнім акторам вдається перебороти скутість. Цього можна досягнути шляхом індивідуального підходу та численних тренінгів, які допомагають повірити в себе. І ще дуже важливою є ненав’язлива атмосфера навчання: відносини з дітьми викладачі будують не на схемі «педагог – учневі», а «друг – другу». Тому Ігор Захарчук кожні перші 15 хвилин заняття вислуховує, що в кого з юних акторів відбулося в школі, які вони принесли з собою нові приколи, хто в кого бутерброд вкрав на перерві чи хто кому підіпхав кнопку.

У студії, попри те, що вона називає себе школою, оцінок не ставлять. «Можна оцінювати, як вирішиш задачу, грамотно чи неграмотно напишеш твір… Але ставити дитині оцінку за талант – я вважаю, образливо», – зазначає Ігор Захарчук і додає, що натомість діє заохочувальна система нагород тим, хто працює дуже старанно.

Мама учениці Софійки, пані Валентина Виноградник, розповідає, що навчатися в театральній студії було ініціативою її семирічної донечки, на яку жінка спершу відреагувала скептично, але захоплення і море вражень після першого заняття переконали її. Тепер пані Валентина вважає, що «ЖИВБУВПЕС» – та оаза, де її творча донечка та інші діти можуть вповні проявити себе: «Такої схеми навчання нема в жодних інших закладах. На цій студії вони – відразу маленькі особистості, їх зустрічають як дорослих і таких довгоочікуваних гостей…»

У листопаді 2015-го «ЖИВБУВПЕС» відсвяткував свій перший рочок феєричним концертом. На святі було все, як належить: і гарний настрій, і подарунки, і запрошені гості – танцювальна школа Влада Ями, школа розвитку сучасного мистецтва «STAR TEAM» Ірини Батюк, вокальна школа Ірини Шабан, театральна школа «Акторко» Євгена Холодняка. До речі, разом із «Акторком» «ЖИВБУВПЕС» планує спільно провести у 2016 р. дитячий фестиваль до Дня захисту дітей – одноденна програма охоплюватиме 20-30-хвилинні вистави дитячих театрів сусідніх міст.

Юні актори, попри те, що «ЖИВБУВПЕС» створений не на основі муздрамтеатру, живуть у його ритмі: постійно відвідують практично всі вистави та кастинги. Ігор Захарчук усіх своїх юних підопічних без винятку зганяє на кастинги, пояснюючи: у кого вийде – той потрапить у виставу, у кого ні – чекатиме свого наступного шансу. Із таким підходом учні не сприймають невдачі як болісні поразки, а радше як сходинки, якими треба ступати до успіху. А успіхи у «ЖИВБУВПЕС», попри недовгий період творчості, – не скромні. По-перше, Катя Яцків, яка відвідувала школу, пройшла кастинг і довший час талановито грала у «Солодкій Дарусі». Тепер же її змінила інша вихованка студії – Юля Крюкова. Також на різдвяному концерті, організованому Галиною Баранкевич, студійці Ілля Чижевський, Влад Балюк і Катя Яцків мали провідні ролі – Ірода, Чорта і Смерті.

Нещодавно учень Владик Балюк, який був просто одержимий грати на великій сцені у дорослій виставі, потрапив у проект «Оскар і Рожева Пані» з Ірмою Вітовською! І, незважаючи на те, що хлопчик із відомими акторами об’їздив Київ, Харків, Одесу, Львів, не кажучи вже про рідний Івано-Франківськ, він не зупиняється і продовжує навчатися акторській майстерності у театральній студії. Художній керівник зізнається: боявся, що Владик, усвідомивши після «Оскара…», що досяг певного рівня, більше не захоче вчитися в студії. Аж навпаки. «Мені зараз, навпаки, захотілося ще більше працювати, адже я побачив рівень дорослих акторів і зрозумів, що мені ще дуже далеко до них», – розповідає хлопчина.

Мама, пані Оксана, розуміє, що талановитому сину тепер потрібно працювати у стократ більше, ніж його одноліткам і, посміхаючись, зізнається, що не зовсім би хотіла для Владика акторського майбутнього, бачачи на власні очі каторжну працю, яка передує виходу на сцену. «Однак якщо він вибере акторство, звісно, перечити не стану», – каже пані Оксана.

Зрозуміло, не всім студійцям «ЖИВБУВПЕС» вдасться стати акторами і грати на великій сцені. І коли з таким запитанням батьки учнів звертаються до художнього керівника, Ігор Захарчук лаконічно відповідає, що й йому свого часу не казали, чи матиме він роботу в театрі після закінчення інституту, чи ні. Головне – цілеспрямовано крокувати до своєї мети. Це по-перше. А по-друге, не менш важливим завданням театральної студії є просто відірвати сучасних дітей від планшетів і комп’ютерів і розкрити їхній творчий потенціал.

«ЖИВБУВПЕС» продовжує збирати найталановитіших дітей Івано-Франківська, яких перелічити неможливо, адже їхня кількість невпинно росте. І не тільки студійці перебирають досвід своїх учителів, а й вчителі вчаться від них «того, що потрібно актору – наївності й віри», – зазначає Ігор Захарчук.

 

Наталя ТКАЧИК