Зі швейцарського щоденника ІІІ

Портрет середньостатистичного чоловіка-швейцарця може виглядати приблизно так: добре вихований, коректний і стриманий, незалежно від того, народився в селі чи в місті. Дисциплінований, сумлінно виконує професійні обов’язки. Добрий сім’янин, свідомий батько. Якщо і вживає алкоголь, то це вино, рідше – пиво, в помірних кількостях. Веде здоровий спосіб життя, ходить у спортзал або займається бігом чи велоспортом. Узимку їздить на котрийсь із численних лижних курортів, з сім’єю. Музикальний – ази музичної освіти можна отримати у звичайній школі на уроках музики. Чи не в кожній сільській громаді є аматорський оркестр народних інструментів, театральний гурток або церковний хор. Середньостатистичний швейцарець радо подорожує, відкритий до світу, толерантний до чужих й інакших (а щонайменше байдужий, але не ворожий). При цьому не наївний.

Незважаючи на те, що політична емансипація жінок у Швейцарії завершилася пізно – право голосу жінки отримали у 1971 році, а в одному з кантонів аж у 1990-му, гендерна нерівність тут виражена не дуже гостро. Принаймні жінок серед політиків вищого ранґу, мабуть, не набагато менше, ніж чоловіків. Найвищу Раду конфедерації, яка складається з восьми осіб, впродовж двох останніх років очолюють жінки. Вони присутні й серед керівництва всесвітньовідомих фармацевтичних швейцарських фірм. Повага до жінки логічно випливає з поваги до людської гідності. Тезу про те, що пересічний чоловік сто разів за день думає про секс, тут знають, не заперечують, але й не демонструють. Сексуальні чи сексистські зауваження вважаються нечуваною грубістю й не толеруються, особливо у професійній чи суспільній сфері. До двозначних жартиків, якими у нас не гребують високопоставлені й дрібні політики, чиновники, ба навіть і доценти вищих шкіл, у Швейцарії опускаються хіба що марґінали. Узагалі, тут чітко проводять лінію між приватним і суспільним. У громадському просторі й менш чи більш офіційній ситуації поводяться дуже коректно, не виказують емоцій, опираються на правила.

Згідно з офіційною статистикою, 25% відсотків мешканців Швейцарії – іноземці. Щонайменше 5% – мусульмани. Звісно, багато швейцарців – особливо сільських мешканців, які не мають вищої освіти – побоюються за традиційні цінності своєї країни. В останні роки набирають популярності дві праві партії – SVP (Швейцарська народна партія) й FDP, назву якої можна перекласти як Демократична партія свободи. Теперішнього добробуту й стабільності Швейцарія досягла не в останню чергу завдяки своїм традиційним цінностям, дисципліні, працьовитості й тверезості, тому, можливо, побоювання й не зовсім безпідставні.

Іноземці живуть переважно у містах, отож пересічне швейцарське село ще залишається таким, яким воно було 20-30 років тому. Для мене як для українки воно багато в чому «впізнаване». Подібно як і в Україні, у швейцарському селі прийнято підтримувати добросусідські стосунки. Спілкування може бути активне й не дуже, але певні знаки приязної уваги до сусідів належать до традиційних правил хорошого тону. Наприклад, на Різдво з найближчими сусідами прийнято обмінюватись вітальними листівками. Після новосілля сусідів запрошують у гості, а від них надходить зустрічне запрошення. Це може бути святковий обід або просто кава з тістечками.

Люди вітаються на вулиці, в тім числі й з незнайомцями, говорять про погоду й політику, старші – про здоров’я й роботу дітей. Якщо спілкування триває довше й відбувається в неофіційній ситуації, то люди зазвичай звертаються один до одного на «ти», навіть якщо різниця у віці суттєва. Про цю деталь я довідалася ще раніше, але знадобився час, поки навчилася без дискомфорту звертатися «на ти» до людей, старших на 20 і більше років. Особливо до чоловіків, не боячись, що вони це неправильно потрактують. Отже, з  моєю теперішньою сусідкою Френі, якій скоро виповниться вісімдесят і сини якої старші від мене, ми на «ти». Ім’я моєї іншої сусідки, китаянки – Шауме, вісімнадцять років зі своїх сорока вона прожила у Швейцарії. Її чоловіка-швейцарця звуть Вінценз. Ніколи не гадала, що буду на «ти» з Вінцензом!

Попри рустикальність і традиційність, швейцарське суспільство доволі динамічне й відкрите до новацій у всіх сферах життя. Навіть у такій чутливій галузі, як кулінарія швейцарці готові до радикальних кроків. Оскільки продукування м’яса вимагає багато зусиль і ресурсів, то тут всерйоз обговорюється перспектива вживання в їжу… азійських їстівних комах і мучних черв’яків.  Найбільша мережа супермаркетів планує продавати їх уже в найближчі десять років.

Ціни у швейцарських супермаркетах вищі від українських приблизно в чотири-п’ять разів. Хліб коштує щонайменше 2,5 франки, тобто близько шістдесяти гривень, 250 грамів масла жирністю 82% – 3 франки.  Півкілограма імпортованої з України зеленої гречки  – 2,90 франки. Транспорт дорогий, але для школярів – безкоштовний, а крім того, існує ціла система проїзних, які можна придбати за нижчою ціною, якщо ти працюєш. Та навіть скромна заробітна платня перевищує мінімальну українську разів у тридцять, а то й більше.

Але відчуття раю, яке тут іноді навідує, оманливе. Насправді тут теж є дезорієнтовані, хворі, самотні, немічні. Такі, що відчайдушно шукають роботу, заледве зводять кінці з кінцями. Конкуренція у кожній галузі дуже висока, тому на належному рівні триматися у професійному житті вартує неабияких зусиль.