Зона комфорту. Ревіталізація

Зелені зарості та чагарники впритул підступають до блідо-блакитного, посірілого від часу будинку. Високі дрібносекційні вікна, полупані сходи, дерев’яні двері контрастують із шиферною покрівлею та невеликою, більш сучасною прибудовою. Старий сад ще плодоносить яблуками та грушами, покошений і трохи доглянутий, поруч – дві копиці сіна. Розрита траншея та комунальний спецавтомобіль «Водотеплосервісу», кілька робочих і майстер викопують старі мережі, які ще можуть прислужитися місту.

Це територія міського водозабору «Хотінь», який три роки тому був виведений з експлуатації через стабільно погану якість води. Тепер майже усе місто питною водою постачає Добрівлянська «водокачка». «Хотинський водозабір був напіввідкритим, тобто воду брали безпосередньо з річки. А на Добрівлянському – частково із підземних свердловин використовують», – пояснює майстер КП «Водотеплосервіс» Віктор.

В інтернет-мережі можна знайти відомості про те, що у 1893 році з Хотіня було прокладено міський водогін довжиною 2,5 км. Водозабір постачав воду для центральної частини Калуша.

Територія водозабору – доволі велика,  площею близько 3-х гектарів.

Нині все це простоює. Приміщення водозабору мають передати Фонду комунального майна. Тут ще залишається деяке обладнання¸ проте комунальники уже демонтували насоси, а нині викопують мережі, які ще можуть прислужитися.

Можливо все

Приміщення водозабору доволі просторе. Тут одна основна кімната, де раніше було обладнання, невеличкий коридорчик та кімната для персоналу. Подірявлена підлога, трохи залита водою, висока стеля, наполовину замуровані зсередини вікна. Антураж  доповнює старий занедбаний умивальник та дзеркало. З важливих комунікацій – електропостачання та можливість здешевити підведення газопроводу, адже водозабір – на території Хотіня, що є частиною Калуша.

Буквально за колючою огорожею, яка оперізує територію водозабору, – річка Лімниця. Територія водночас і близько до автомобільної дороги, і трохи відособлено, що додає затишку та своєрідного шарму.

Фактично це місце може слугувати майданчиком для створення проекту, аналогічного якому у Калуші досі не було. «Це чудова можливість для міста, щоб створити зону комфорту, відпочинкову зону для містян, яка передбачатиме різні опції», – розповідає депутат міської ради Володимир Тимків.

Наприклад, саме приміщення водозабору можна адаптувати для створення арт-простору, конференц-залу – тобто нашарувати різні можливості. Замість штучного озера можна збудувати відкритий літній басейн з відповідною інфраструктурою, а на території передбачити кемпінг, стоянку, альтанки.

Акцент – на роботу зі школярами, адже тут можна розташувати літній табір для дітей та проводити оздоровлення учнів не номінально, як зараз, на територіях шкіл, а реально – склавши відповідні графіки та використовуючи можливості цього майданчика, як тільки дозволятимуть погодні умови.

Ідея визріла під час «школи» з ревіталізації, яка стартувала у Калуші у травні і завершиться у вересні цього року. Навчальна програма розроблена німецько-українським форумом громадянського суспільства «Київський діалог» разом з організацією «Інша освіта», проектом «Promprylad. Renovation» та платформою «Тепле місто». Під час цієї школи учасники розглядали різні варіанти, зокрема й відновлення міської Ратуші. Однак ідея перетворення міського водозабору на зону для відпочинку стала найбільш життєздатною.

Прикладом ревіталізації є Івано-Франківський завод «Промприлад», який розташований у центрі міста. Понад сто років тому ця територія вважалася приміською зоною. На початку 90-х завод приватизували, а його територію частинами розпродали. Більшість корпусів самого заводу пустують, а в кількох все ще виробляють механічні газові лічильники, пише «Українська правда».

Про переосмислення промислової зони в центрі міста кілька років тому заговорив архітектор і засновник архітектурної школи CANаctions Віктор Зотов. Тоді його команда розробляла для Франківська урбан-конституцію: досліджувала місто, його публічні простори і потенціал їхнього розвитку, постіндустріальні зони міста та можливості їх використання.

Звідки гроші?

Для втілення ідеї потрібна тристороння співпраця, наголошує координатор проекту «Київський діалог» у Львові Станіслав Безушко. «Алгоритм фінансування проекту може бути різним, – каже Станіслав Безушко. – І його треба продумувати. Але найперше, що має бути для реалізації проекту, – це співпраця: міської влади, яка може надати організаційну та фінансову підтримку; громадських активістів, які писатимуть та просуватимуть цей проект, та бізнес-середовища, який вкладатиме гроші в його реалізацію».

На його думку, фінансування може бути приватним чи бюджетним; менш ємний за фінансовими потребами проект можна подавати на обласні конкурси, а солідніший – на фінансування з Державного фонду регіонального розвитку. Який із варіантів не обрали б у місті, потрібно спочатку добре випрацювати концепцію проекту: як має він виглядати нині і яким буде завтра; для кого він створюється і хто є найбільш зацікавленими сторонами його реалізації.

До створення зони затишку у Калуші можуть долучитися кілька підприємців, кожен з яких матиме свою нішу. Скажімо, хтось може організовувати активний відпочинок на річці, хтось надаватиме послуги з відпочинку в альтанках. Місто може увійти до проекту як співорганізатор і також бути вигодоздобувачем із акцентом на соціальну сферу, внісши натомість свою частку у вигляді приміщення та землі. З орендними ставками, пільгами та бонусами також можна «бавитися». Головне, щоб проект став життєздатним.

«Ми уже обговорювали ідею створення тут дитячого літнього табору, – каже головний архітектор міста Роман Кузик. – Зважаючи на охоронну зону річки, будувати тут не можна, адже приблизно 70% території водозабору перебуває у зоні обмеження. Однак табір – це цілком реально. Таким чином будівлі і територія не занепадатимуть, а навпаки – знайдуть практичне застосування».

Нині проект перетворення міського водозабору на зону відпочинку проходить складний етап апробації на сприйняття: команда школи ревіталізації вивчатиме досвід івано-франківського промприладу та обдумуватиме можливі шляхи втілення.

Оксана ПІЛЯНСЬКА

Довідка. В урбаністиці поняття “ревіталізація” означає відновлення міського середовища, при якому воно стає більш придатним для проживання. Крім того, при ревіталізації найчастіше застосовують комплексний підхід для збереження самобутності, автентичності, ідентичності та історичних ресурсів міського середовища. Велику популярність у сучасному світі завоювала ревіталізація наявних промислових комплексів, які розташовані в межах міста, що пов’язано з протиріччями між потребами суспільства і сформованою структурою міського середовища. Завданням ревіталізації є соціалізація простору, розробка елементів інфраструктури, що упорядковують туризм та наукову діяльність, розвиток промисловості, турбота про екологію і, як наслідок, залучення інвестицій.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!