16 грудня 2017 року в Івано-Франківській обласній філармонії імені Ірини Маланюк відбудеться 26-та урочиста церемонія нагородження недержавним орденом «Народний Герой України» (м. Івано-Франківськ, вулиця Л. Курбаса, 3). Початок о 15.00. Вхід, як завжди, вільний.

26-та церемонія в Івано-Франківську розкаже 12 особливих історій війни від 2014-го року і до сьогодні. Серед трьох бійців, що здобудуть звання Народного Героя посмертно, викладач чернівецького університету, командир роти 3-го батальйону 72-ї бригади Леонід Дергач «Академік», що в жовтні 2016-го відбив одразу три диверсійних групи; легендарний 23-річний «стрілець» із Закарпаття Володимир Цірик «Оса», що славився влучним і безжальним пострілом, вправно коригував вогонь по артилерії і знищував ворожу техніку; наймолодший боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” 19-річний Степан Стефурак з Івано-Франківщини, що повернувся з Іловайська, однак загинув біля донецького аеропорту внаслідок вибуху автомобіля.

Ще 9 учасників війни на сході піднімуться за орденами з народного срібла особисто. Серед них старший сержант 74-го окремого розвідувального батальйону Олександр Колодяжний, який, попри низку операцій на нозі, пройшов шлях розвідника від донецького аеропорту до авдіївської «промки» і якого заживо «захоронили» по всіх проросійських каналах; командир 8-ї танкової роти 17-ї танкової бригади Сергій Федосенко, що у розпал бою за Дебальцеве разом зі своєю ротою знищив 36 російських найманців; старший водій 3-го батальйону 80-ої десантної бригади Іван Шостак «Доберман», який під постійними обстрілами перевозив поранених з «нового терміналу», рятуючи життя багатьох військових. Вперше в історію ордену відзнакою вшанують жінку-мінометницю – Олену Ігорівну з позивним «Київ», що 2014-му році добровільно пішла в армію, стала мінометником і вже за два роки була призначена командиром мінометної батареї. Цього разу нагороду з народного срібла вручать не тільки українцям, а й представникам інших держав, що воюють за українську землю. Зокрема, орден отримає 25-річний Дмитро «Ганс» з 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу, що приїхав з Білорусі і за два роки війни пройшов шахту «Бутівка», Піски і Авдіївку.

Почесне звання «Народний Герой України» здобуде також громадське об’єднання «Тризуб Дентал», що з 2015-го року вилікувало понад 28 (!) тисяч військовослужбовців і 500 місцевих жителів на передовій.

Нагадаємо, що орден «Народний Герой України» існує з червня 2015-го року. За цей час недержавним орденом, створеним волонтерами, було удостоєно понад 330 осіб. Нагорода вручається громадянам України, а також громадянам іноземних держав за видатні заслуги в обороні незалежності України і волонтерській допомозі Збройним силам України. Подання на Героя може зробити будь-яка людина. Орден виробляється зі срібла, що надходить від простих громадян. Остаточні рішення про нагородження приймаються після публічного обговорення кандидатів на сторінці проекту у Фейсбук. Долучитися може будь-хто охочий.

 

 

 

Герої, які отримають нагороди в Івано-Франківську під час 26-ї церемонії нагородження:

1. Леонід Дергач «Академік (посмертно), командир роти 3-го батальйону 72-ї бригади

2. Володимир Цірик «Оса» (посмертно), командир 9-ї роти 93-ї бригади;

3. Степан Стефурак (посмертно), боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;

4. Володимир Галаган «Душман», 8-й батальйон “Аратта” Української добровольчої армії;

5. Дмитро «Ганс», 1-а штурмова рота Добровольчого українського корпусу;

6. Олександр Борисов, командир відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї танкової бригади;

7. Віктор Андріанов, командир відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї танкової бригади;

8. Олена Ігорівна, позивний «Київ», помічник командира батальйону з артилерії 72-ї бригади;

9. Олександр Колодяжний, старший сержант 74-го окремого розвідувального батальйону;

10. Сергій Федосенко, командир 8-ї танкової роти 17-ї танкової бригади;

11. Іван Шостак «Доберман», старший водій 3-го батальйону 80-ї десантної бригади;

12. Громадське об’єднання «Тризуб Дентал».

Філармонія розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, вулиця Л. Курбаса, 3. Початок церемонії о 15.00.  Вхід, як завжди, вільний.

            Організаційний комітет нагородження орденом «Народний Герой України»              

                                                                                  

ДОВІДКА ПРО ГЕРОЇВ

1.  Леонід Дергач «Академік», командир роти 3-го батальйону 72-ої бригади

Доцент юридичних наук, 37-річний декан кафедри правосуддя чернівецького університету, який ніколи не служив в армії, прийшов на війну рядовим у 2015-му і вже незабаром став командиром роти. У жовтні 2016-го поблизу селища Верхньоторецьке Ясинуватського району Леонід разом з 15-ма бійцями відбив одразу три диверсійних групи. При цьому в особовому складі командира не було ні поранених, ні загиблих.

1 лютого 2017 Леонід Дергач загинув внаслідок обстрілів ворожих «градів» неподалік від Авдіївки. Уламок снаряду влучив Леонідові просто в серце. Поховали командира 3-ї роти 72-ї бригади у вишиванці, як і заповідав сам боєць.

2. Володимир Цірик «Оса»,  командир 9-ї роти 93-ї бригади

Єдина дитина в сім’ї Володимир Цірик із закарпатського селища Углі на війні був знаним стрільцем і вмів добре «вжалити», за що від побратимів отримав позивний «Оса». Сам Володя бойові позиції називав ласкаво – «вуликами», а бойову машину – «шершнем».

Володимир Цірик навчався в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, згодом – у Львівській академії сухопутних військ. Одразу після навчання молодий офіцер опинився у вирі подій – у Пісках, де бойовики гатили з танків та артилерії, а тут і там сновигали ворожі розвідувальні групи.

«Ніколи не забуду, як на нас уперше виїхали кілька ворожих танків Т-72 і пролунав перший вибух, – розповідав «Оса». – Я тоді бігав по дахах, коригував вогонь артилерії. Невдовзі один із ворожих танків знищили. Влучним та інтенсивним вогнем нам вдалося змусити противника відкотитися на свої позиції».

У понеділок 18 липня 2016-го року на Луганщині, повертаючись із завдання, на БМП підірвалися бійці 93-ї бригади. А після підриву по них відкрили вогонь. У тій машині їхали два молодих хлопці із Закарпаття, старші лейтенанти Володя Цірик із позивним «Оса» і його друг з позивним «Стафф». Бійці загинули. Володимирові було всього 23.

3. Степан Стефурак, боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”

У понеділок 22 вересня 2014-го року у зоні Антитерористичної операції загинув 19-річний боєць Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» із села Топорівці, що на Івано-Франківщині.

“Цей хлопець нікого і ніколи не боявся, не боявся ворога, не боявся смерті, – розповідає товариш по службі загиблого Героя Володимир. – Це те небайдуже покоління українців, які розуміють що таке Батьківщина. Він воював і загинув, щоб ми мирно жили… Він живим вибрався з Іловайська, не здався в полон…”

За словами бойових побратимів Степана, автомобіль з українськими добровольцями біля донецького аеропорту обстріляли бойовики. Намагаючись піти з траєкторії обстрілу, водій звернув у лісопосадку і наїхав на міну, встановлену терористами.

В останньому дописі на сторінці добровольця у соціальних мережах йшлося: «Рабів до раю не пускають! Слава нації!»

4. Володимир Галаган «Душман»,  8-й батальйон “Аратта” Української добровольчої армії

Активний учасник Революції Гідності Володимир Галаган З серпня 2014 року увійшов до складу 5-ого окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». У вересні того ж року відбув на бойове завдання у село Піски у складі резервної роти під командуванням Друга «Гатила», де брав участь у активних бойових діях на позиціях «Небо» та інших основних позиціях разом з підрозділами 93-ОМБ та «Дніпро-1».

У березні 2015 року Володимир разом з побратимами з батальйону «Донбас» та батальйону «Азов» брав активну участь в різних спецопераціях на посаді командира першої роти тоді вже 8-го окремого батальйону «Аратта» у селі Широкіно на позиціях «Домік» і «Пляж».

Наприкінці 2015 – на початку 2016 року батальйон «Аратта» провів блискучу операцію разом з 131 – ОРБ ЗСУ та морською піхотою по звільненню села Водяне поблизу Маріуполя.

20 лютого 2016 року на позиціях села Широкіно разом з 54-м ОРБ Галаган провів успішну операцію, у результаті якої у полон було взято 8 бойовиків і 3 знищено.

Володимир Галаган безпосередньо брав участь в усіх бойових вилазках, відповідаючи за виконання поставлених завдань та дбаючи за збереження життя кожного бійця особисто.

 5. Дмитро, позивний «Ганс», 1-а штурмова рота Добровольчого українського корпусу

25-річний боєць, який приїхав з Білорусі, вважає за свій обов’язок звільнити Україну від окупантів. Дмитро двічі був поранений в Донецькій області. За два роки шахта «Бутівка», Піски, Авдіївка стали йому майже рідними. Боєць практично не виїжджає з позицій. «Гансом» його стали називати за кепку, скроєну за німецьким зразком, ще у Львові, куди він приїхав у підготовчий табір два роки тому.

Командир штурмової роти Дмитро Коцюбайло, друг «Да Вінчі», називає «Ганса» героєм: «Руками Ганса зроблені всі укріплення, траншеї, окопи на шахті «Бутівка», біля промки, де наша рота рік тримала оборону. Коли ми тільки туди зайшли, ніде було сховатися. Дуже швидко облаштовані позиції врятували життя нашим хлопцям. І це все – руки і сили Ганса».

«Ганс» став заручником російсько-української війни. Як тільки він повернеться в Білорусь, може бути арештований і засуджений. Адже білоруси, які воювали в Україні, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 132 ( «Вербування, навчання, фінансування і використання найманців») Кримінального кодексу Білорусі. Саме тому доброволець не їздив додому ось уже два роки.

6. Олександр Борисов, командир відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ої танкової бригади

7. Віктор Андріанов, командир відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ої танкової бригади

Взимку 2015 року Олександр Борисов і Віктор Андріанов перебували на опорному пункті «Зеніт» під командуванням Юрія Брехарі, де упродовж 2 місяців оборони Дебальцівського плацдарму на північ від селища Новогригорівка відділення успішно відбивало атаки російських військ і повністю розгромило танкову роту «ЛНР».

8 Олена Ігорівна, позивний «Київ», помічник командира батальйону з артилерії 72-ої бригади

37-річна киянка, яка у 2014-му році добровільно пішла в армію, стала мінометником і вже за два роки була призначена командиром мінометної батареї. Зараз вона вправно справляється з п’ятьма мінометними розрахунками одночасно і цілить по мішенях так, що дивуються офіцери. Сама Олена все ж планує захистити дисертацію і здобути звання кандидата економічних наук.

«За три роки в мене було декілька дуже страшних випадків, – згадує Олена. – Це перший бій на стаціонарному місці знаходження мінометів. Ми змінили морпіхів, а їхні позиції були добре відомі ворогу і три місяці безперестанку обстрілювалися великими калібрами і «градами». Був у нас виїзд з ротою глибинної розвідки за лінію фронту на наліт, коли працюєш не з закопаної позиції, а з поля, посадки, ярочка. В такому випадку потрібно швидко відстрілятися і втекти. У ті місця жоден розвідник нашого розвідбату не ходив. Лише «глибинка» і ми. Ніколи не забуду пряме влучання і знищення укриття одного з моїх розрахунків…»

«Я дуже не хочу, щоб воював мій син, – зізнається мінометниця – Насправді це і є головною причиною, яка змусила мене піти в армію. Ні на війну, ні на строкову службу, ні на військову кафедру не хочу, щоб ішло майбутнє покоління. Хочу, щоб у дітей було майбутнє без війни і без берців».

9. Олександр Колодяжний, старший сержант 74-го окремого розвідувального батальйону

На військовому шляху розвідника бої за Донецький аеропорт у 2014-му і авдіївську «промку» у 2016-му. Діставши важке поранення ноги, перенісши низку операцій і пройшовши реабілітацію, боєць повернувся до позицій Авдіївки попри те, що одна нога була значно коротшою за іншу.

Ще у 2014-му році сепаратисти по всіх своїх каналах з гордістю показали, як «знищили» групу офіцера Колодяжного. Насправді ж ворожа група просто знайшла речі й документи Олександра, що злетіли з броні по дорозі ДАП. Бойові побратими відзначають, що Колодяжний є розвідником найвищого ґатунку.

10. Сергій Федосенко, командир 8-ї танкової роти 17-ї танкової бригади

У розпал бою за Дебальцеве 1 лютого 2015 року за селом Троїцьке Луганської області противник увірвався на один із ключових опорних пунктів оборони – ВОП «Саша». Невдалий хід бою нашим воїнам вдалося переламати тільки завдяки професійним діям і мужності ряду наших бійців і офіцерів. 36 російських найманців з РФ, України і Білорусі були знищені.

О 6 ранку наші позиції атакували. Російські найманці оточили бункер танкового екіпажу і кинули туди дві гранати. Там було кілька людей, але їх врятувало те, що вхід в бліндаж був завішаний двома ковдрами. 8-а танкова рота під командування Федосенка висунулась не одразу. Сталося так, що бойова машина вийшла з ладу, і бійці втрачали час, доки чекали, поки вона заведеться. Загалом командир прийняв рішення йти на виручку без піхоти, двома танками прямо в тил противника. Бійці відразу потрапили під жорстокий вогонь ворога. Довелося діяти обережно, тому що далася взнаки стара біда – зв’язок. У роти Федосенка не було взаємодії з іншим гарнізоном, який вів бій. Танкістам пощастило, що в результаті відлиги окопи були непридатні для бою – залиті водою. В результаті маневру штурмовій групі противника відступати було нікуди, їм довелося продовжити бій вже в невигідних умовах.

11. Іван Шостак «Доберман», старший водій 3-го батальйону 80-ої десантної бригади

З 27 грудня 2014-го до 17 січня 2015-го Іван виконував бойове завдання в складі свого  підрозділу із забезпечення військових підрозділів ЗСУ в районі Донецького  аеропорту та оборони сіл Піски та Водяне Донецької області. В якості водія МТЛБ, виконуючи завдання по переміщенню особового складу та евакуації поранених з «нового терміналу» під постійними обстрілами, «Доберман» героїчно врятував життя багатьох військових.

Під час виконання одного із завдань Іван Шостак отримав важке поранення і, протримавшись два дні в облозі противника, був взятий у полон. Його витримка і адекватна поведінка посприяли тому, що боєць був своєчасно звільнений. Після цього старший водій 3-го батальйону 80-ї десантної бригади тривалий час перебував на стаціонарному  лікуванні за кордоном.

12. Громадське об’єднання «Тризуб Дентал»

Влітку 2015 року Ігор Ященко, який працював приватним підприємцем у сфері закупівель стоматологічного обладнання, і лікарі-стоматологи Володимир Стефанів і Тетяна Кир’ян вирішили, що обладнати за свій рахунок стомкабінети у військових частинах замало і вирушили на Донбас самі лікувати зуби захисникам України.

Згодом неподалік від Донецька, на підконтрольній Україні території, наші бойові стоматологи облаштували базовий табір # Будиночок, де є два крісла і постійно ведеться прийом, обладнавши таким чином чотири мобільних стоматкабінети.

Щодня у волонтерських кабінетах «Тризуба» в зоні АТО отримують професійну стоматологічну допомогу 30-50 осіб. За цей час було вилікувано понад 28 тисяч військовослужбовців і 500 місцевих жителів. Більше 50-ти лікарів надавали допомогу бійцям в «Тризубі» безкоштовно. А зараз, як жартують самі стоматологи, взялися ще й лікувати жителів Донбасу від російської пропаганди. Теж безоплатно.