Разом – і до кінця

Україну врятують асоціальні елементи. Соціальні вже прогнили наскрізь. Усі ці інституції – політичні, владні, формальні – не працюють. Те, що вони обіцяють і планують, провалюється, все, до чого доторкаються, – хиріє і ламається. Тому вся надія на «неправильних», «ненормальних», незвичних і незвичайних. Як минулого тижня у Києві під Лук’янівським СІЗО на акції за звільнення Дмитра і Сергія Павличенків, батька і сина, довічно ув’язнених начебто за вбивство судді. Докладніше >>

Банки як піраміди

У мої дитячі спогади, певно, назавжди врізалися кадри кінохроніки масових самогубств початку 90-х – сектантів „Білого братства” та розорених вкладників фінансової піраміди МММ. Після того я ще дитиною вирішив, що ніколи не потраплю у подібну халепу… Але пасток дедалі більше. І замасковані вони все краще. Докладніше >>

Між ножем і таблеткою

Коли я пізнаю когось ближче, коли вже стає зрозуміло, що цей хтось вже ніколи не буде просто кимось невизначеним, бо його вже неможливо забрати навіть викинувши, мені стає потрібним дізнатися принаймні дві речі. По-перше, треба подивитися на ножі цієї близької людини. По-друге, хочеться знати, які лікарські засоби вона тримає в аптечці на щодень. Докладніше >>

Зима, як має бути

Найдивніше стає тоді, коли все відбувається так, як має бути. Цього разу також було дивно, коли першого грудня у Брустурах почав налітати сніг. З самого ранку сік дрібний дощ, а з обіду перетворився на білу крупу. Спочатку не дуже рясну, але дуже радісну для споглядання. Якийсь час біліло лише повітря, а земля лишалася суворою і жовто-чорною. Але з часом сніг приймився. Коли ти вже можеш лишити на снігу слід, то це, найперше, слід зими. Докладніше >>