Економічне зростання неможливе без зміни ставлення українців до праці. Низька продуктивність праці, низький рівень оплати і, як наслідок, низька якість життя – це результат існуючого ставлення до праці в нашій країні.

Ми як країна не зможемо зробити економічний прорив з тим рівнем ставлення до праці, який у нас склався на сьогоднішній день, повідомляє hvylya.net. Проблема не тільки в економічній, трудовій, соціальній, культурній та освітній політиках нашої країни з 1991 року.

Міф №1: вища освіта – путівка в краще життя

Наочним прикладом є те, що кожен четвертий молодий українець у віці до 25 років з вищою освітою сидить без роботи, що більшість випускників вищих навчальних закладів не працюють за фахом. Неважливо, що вища освіта не є гарантією працевлаштування, а тим більше високого рівня доходу, що сьогодні у нас немає «професійних рук» і що хороший слюсар, сантехнік чи зварювальник може отримувати в три рази більшу зарплату, ніж офісний білий комірець. Потік людей з вищою освітою тільки збільшується.

Далі відбувається маніпуляція масовою свідомістю. Наші політики заявляють, що українці одна з найосвіченіших націй в світі за охопленням вищою освітою населення країни, і не говорять, що в Італії, наприклад, тільки 10,4 %% населення мають вищу освіту. Але давайте порівняємо ВВП України і Італії. Якось не заважає відсутність масової вищої освіти італійцям мати якість життя вищою, ніж в Україні.

Тому акцент повинен бути зміщений з отримання вищої освіти на отримання професій, які потрібні ринку праці. В Україні має бути зв’язок між роботодавцями та системою освіти, і саме роботодавці повинні формувати замовлення на кількість і якість випускників. Це можуть зробити тільки ті роботодавці, які самі мають стратегію розвитку своєї компанії або організації на 5-10-15 років вперед. І тоді вузи зможуть готувати сьогодні тих, хто буде затребуваний на ринку праці через 5-10-15 років.

Міф №2: головне, бути зайнятим і мати роботу

При цьому професійна реалізація не має значення. Так думають ті, хто зміг “влаштуватися зручніше”, хто сидить на посадах в органах державної або місцевої влади.

Без зміни ставлення до професійної реалізації, створення умов, коли кожна людина зможе спробувати стати тим, ким мріє, і створення реальних соціальних ліфтів – віри в професійну реалізацію, зміна ситуації неможлива. Це не відбудеться швидко, але ми можемо, поступово створюючи умови і підвищуючи цінність професійної реалізації в нашому суспільстві, створити реальні умови, при яких відсоток даної категорії буде зменшуватися з кожним роком.

Міф №3: головне, дожити до зарплати

Типова фраза радянського часу, яка і сьогодні є коренем проблеми низької продуктивності праці серед українців. Адже навіщо заробляти зарплату, якщо її і так всі завжди отримували? Пастка мислення сконцентрувала увагу на отриманні заробітної плати, а ніяк не на створенні чогось цінного для роботодавця. Роботодавець не був персоніфікований, роботодавцем виступала держава. Все – загальне, і все – наше, і всім все вистачало. Так сформувався пласт з тих, хто є постійними клієнтами служб зайнятості або «соціальними маргіналами», тими, хто зробив собі «інвалідність», яка дає їм стабільний гарантований дохід кожен місяць.

Перелом ситуації можливий тоді, коли культура ефективного і продуктивного управління буде впроваджена з посади прибиральниці в дитячому садку до президента країни.

Міф №4: зв’язки важливіші за професіоналізм

Це теж рудимент радянського часу – «головне, мати хороших знайомих». Це і стало основою покупки і продажу посад. Професіоналізм нівелювався і знецінювався, а посади продавалися. Як результат – на більшість посад, особливо в органах влади, потрапляють люди, які далекі від професіоналізму і стандартів роботи в сфері, в якій вони працюють. Гроші перемогли здоровий глузд, а амбіції і жадоба влади збільшили в геометричній прогресії кількість профнепридатних чиновників по всій вертикалі влади.

Корупція і вміння вигравати конкурси на держслужбу нівелювали всю процедуру відбору, закладену в діючому законі України “Про державну службу” (вступив у силу 01.05.2016). Швидше за все, потрібно вводити радикальні і жорсткі методи, аж до заборони подавати документи і брати участь в конкурсах тим, хто має будь-який досвід роботи на державній службі або досвід роботи в органах державної влади і місцевого самоврядування. І тоді вже – новий прозорий конкурс з обов’язковою перевіркою на відсутність конфлікту інтересів та на порядність. Тільки коли рівень професіоналізму і особисті якості будуть запорукою побудови професійної кар’єри і реалізації, цінність професіоналізму буде повернута в наше суспільство.

Міф №5: бізнес – легкий шлях до успіху і багатства

Приватизація, легкі гроші, контроль над монополіями і бюджетом призвели до того, що в Україні сформувався клас “бізнес-ділків”, які в найкоротші терміни і з найменшими зусиллями стали мільйонерами і мільярдерами. Безліч людей спробували себе в бізнесі, але їх метою була не реалізація мрії – від гаража, майстерні до світового бренду, а просте бажання заробітку і поліпшення рівня життя. Саме серед цих людей є недобросовісні власники і роботодавці. Відсутність культури підприємництва і бажання швидких і легких грошей гальмує розвиток здорового бізнесу в Україні.

Зміна ситуації можлива через розвиток культури здорового підприємництва, яке базується на нових ідеях, проривних технологіях, на створенні принципово нового і на бажанні змінити світ і внести свій вклад в історію. Це можливо через популяризацію яскравих і успішних прикладів українського бізнесу, який створив себе сам і успішних українців, які змогли відкрити бізнес в Україні або в інших країнах; через розвиток культури самозайнятості населення, стимулювання та навчання підприємництву.

Нагадаємо, Стиль життя – станиславівський: гідність, праця, ощадність.