З його слів, якщо цей музичний інструмент правильно обслуговувати, то ним можна користуватися століттями й звучання лише кращатиме завдяки великій витримці дерева. Доказ цьому — скрипки Антоніо Страдіварі.

“Коли звучала віолончель з альтом — мороз по тілу йшов”

Точної кількості скрипок, які змайстрував, Роман Шмігельський не рахував, але, каже, це орієнтовно сотня. Хоча майстер спеціалізується більше на виготовленні скрипок та альтів, він також зробив три віолончелі й ще одну реставрував — інструмент італійського майстра, який мав понад 200 років. Роман Шмігельський має у доробку ще один смичок, хоча цим займаються смичкові майстри.

“Раніше знайти хорошого смичкового майстра було важче, ніж скрипкового. Моя учениця перекваліфікувалася і тепер виготовляє смички. Вона живе у Бостоні, в Америці”, — каже Роман Шмігельський.

Незвичним інструментом, який він змайстрував, каже, був предок скрипки — віола д’аморе. За зразок мав інструмент італійського майстра Джузеппе Гварнері, який позичив у друга. У своєму виробі він дещо змінив задню деку, попередньо погодивши із замовником.

“Коли ми натягнули струни й він почав грати на тому інструменті — цілий вечір грав… Я ту ніч спати не міг. Клянуся вам. У мене звучали ті звуки. То такі божественні звуки. То неймовірне щось”, — пригадує Роман Шмігельський.

Чоловік також виготовив квартет: дві скрипки, альт та віолончель, які звучать в одному колективі.

“Я просив Анжелу Приходько, яка керувала квартетом, аби вона вибрала такі твори, щоб можна було чути інструменти в різних комбінаціях: і соло скрипки, і дует скрипки, і дует скрипки з альтом, і дует віолончелі з альтом. Коли грали віолончель з альтом, звучання було таке, як від органу. Мороз по тілу йшов”, — пригадує Роман Шмігельський.

Наразі інструменти з цього квартету використовує академічний струнний ансамбль “Quattro Corde” Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк.

Тримав у руках скрипку Антоніо Страдіварі

Роман Шмігельський пригадує: у Москві познайомився з Юрієм Почєкіним — майстром, який два роки навчався в Італії. Спочатку Почєкін з Романом працювати не хотів, бо говорив, що один українець з ним погано повівся. Погодився тоді, коли прикарпатець запропонував йому витриманий роками матеріал для інструментів.

“До нього якось прийшов артист зі скрипкою роботи Антоніо Страдіварі. Вони понаграбовували, тому у них було багато інструментів італійських майстрів, дуже високоякісних, зокрема і Страдіварі. Звичайно, той артист був з охороною, бо то — дорогий інструмент. Я взяв до рук скрипку Страдіварі, подивився на неї зверху і запам’ятав усі вигини. Вони, наче фотографія, залишилися у моїй пам’яті. Незвичний був інструмент. Там таке звучання…” — пригадує Роман Шмігельський.

Перерва на політичну боротьбу

Роман Шмігельський займається виготовленням скрипок з 1973 року, але, каже, мав дві перерви.

“Сім років — на політичну боротьбу. Потім дев’ять років доглядав за хворою дружиною”, — говорить скрипковий майстер.

Роман Шмігельський був одним із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Відродження” в Калуші.

“Тоді були два товариства. Друге створила влада. Хотіли конче об’єднати, щоб нас розчинити. Там слухняні вчителі проголосують так, як треба, — люди, залежні від зарплати. Але ми не погодилися на об’єднання, і залишилися два товариства”, — згадує майстер.

У 1989 році письменники в Калуші вирішили підняти народ на боротьбу проти комуністичного режиму, продовжує Роман Шмігельський. Тоді до нього прийшов друг і запитав, хто б міг підписати документ на підтримку української мови.

“Я тоді кажу: давай сюди, я підпишу”. Дружина моя теж підписала. Я собі подумав: якщо письменників ніхто не підтримає, то їх так само заарештують, як і тих небагатьох, які привселюдно подавали голос. Тому я сказав собі, що мушу їх підтримати”, — розповідає майстер.

6 серпня 1989 року Роман Шмігельський був одним з тих, хто очолив колону на мітингу в Калуші та дав команду підняти синьо-жовтий прапор у середмісті. Він і досі майорить на тому місці.

“Старалися зривати, але потім залишили. Прапор донині там, і я маю велику приємність. До речі, ми тоді такий сильний удар завдали комунякам, що їх два дні ніде не було видно. Напевно, переглядали те, що назнімали на камери”, — пригадує історичні події Роман Шмігельський.

Живе у недобудованій фабриці з виготовлення музичних інструментів

Роман Шмігельський наразі мешкає на краю села Ясень Перегінської громади, поблизу лісу, в недобудованій фабриці з виготовлення музичних інструментів. Він оплачує комунальні послуги, податки, доглядає за будинком та працює в облаштованій ним майстерні.

“Збудувати це приміщення було моєю ідеєю. В 1986 році на зборах майстрів музичних інструментів у Москві я запропонував створити підприємство, яке б заготовляло і сушило деревину для виготовлення музичних інструментів, а згодом там люди могли б і створювати їх. Тоді у всіх майстрів була велика проблема з матеріалом. Мою ідею підтримали, і у 1990 році розпочалося таке будівництво”, — розповідає Роман Шмігельський.

У 1992 році будівництво припинилося. Щоб поштукатурити споруду, Роман Шмігельський продав свою квартиру в Калуші. З його слів, будинок належить Національній всеукраїнській музичній спілці.

У цій будівлі, пригадує майстер, з ним часто жили його учні. Тому, каже, вона частково виконує свою функцію для майстрів інструментів.

“Не хотілося кидати, щоб воно все пропало, бо я знаю, яка психологія в людей: а, нічиє, то я щось візьму. Люди знецінені духовно, спустошені, не вміють цінувати те, що зроблене руками. А я не хочу чекати смерті, хоча мені вже й 85 років. Щось можуть руки робити — та й роблю”, — додає скрипковий майстер.