То, що ця гола жінка не цілком відповідає параметрам сучасних моделей для мистецької еротики і менш мистецької порнографії, не має ніякого значення. По-перше, від такої реальної жоден не відмовився би у жодні часи, незважаючи на нав’язані ідеали. По-друге, все, врешті-решт, у цьому виді мистецтва закінчується отвором, який на папері залишається абстрактним у будь-якому випадку.

Значно цікавішим є трохи інше усвідомлення історії. Майже сто років тому картки власне з такими жінками знаходили у кишенях кожного другого, убитого на фронтах Першої світової. А кожен невбитий зберігав їх впродовж усього наступного життя. Героїні солдатських карток часів Другої світової  не відрізнялися нічим, за винятком якості, пов’язаної з технікою фотографії і поліграфії.
Еротичні зображення переконують глядачів у тому, що світ прекрасний, бо у ньому є безліч жінок, які постійно займаються коханням, а якщо не займаються, то можуть, хочуть, чекають, готуються. Досить лише дійти, щоби ввійти.
Натомість велика Божа рівновага полягає у тому, що мільйонам цих глядачів суджено ніколи не потрапити у той дивовижний світ, який зображено з такою легкістю і простотою. Кожному своє… І не відомо, кому було краще. Тим, хто ніколи не знав доторку до омріяного тіла, чи тим, кого від чогось такого назавжди відірвали.
У кожному разі по-справжньому пощастило моделькам для солдатських картинок. Якби до когось із них врешті дійшов хтось з тих солдатів, котрі напам’ять знали їхнє сфотографоване тіло, то була би біда. Рани, бруд, страх, істерія, контузії, ампутації, гангрена, сифіліс, туберкульоз, голод, відчай, молитви, кров, болото, тягар, убивства, холод, спека, геройство діють по-різному. Хтось би цих жінок порвав, хтось би не зміг взагалі нічого.
Добре, що існує рівновага. Ідеалісти називають її призначенням, матеріалісти – природним відбором. Бо за статистикою, якій варто вірити менше, ніж маренням, більш-менш неушкодженим з тої війни повертався тільки один з чотирьох оглядачів спеціальних солдатських фотографій.

Тарас ПРОХАСЬКО