На Покрови була смолоскипна хода.
Сотні юнаків, які смерті не бачили (не до Покрови будь сказано), а якщо й бачили, то ще не приглянулись ні до неї, ні їй, дуже голосно скандували щокроку “СМЕРТЬ ВОРОГАМ!”.
Тобто смерть чи то викликали, чи то накликали, чи то “залучали” (бо без неї ніяк?) люди, які ще знаходяться на перших стадіях розборок з лібідіо, чомусь вдавшись до маршовго ходу під покровою мортидо.

Тому що це була акція вшанування предків? Але наші спільні предки боролися насмерть саме за життя, і посилали смерть подалі, а не припрошували її.
Все можна пояснити посередством Михальчишина, який “смертельну боротьбу” перетворив на примху. Зробившись не іконою, а швидше ефірною амфорою стилю, він заявив трохи раніше:
“Коли ми підемо у великий похід, в нашому тилу не буде толерастів і ліберастів, ідеологічної агентури ворога Грицаків, Андруховичів, Мариновичів, іншої клістирної інтелігенції…”.
Як це ? Заради кого? А де вони будуть на практиці? Тобто таки йдеться про смерть? А смерть не може довго залишатись метафорою, смерть – це метафора, що швидко оживає.

Отже, вся смертна енергія знову – своїм, “свій до свого по своє”. Озвучені Михальчишиним гасла-спойлери “Свобода”, якби вона була чесною, могла б носити на транспарантах на своїх чисельних прапороносних “першотравнях”. Поки ж вона їх просто “притримує”, приховує (чому партія має приховані гасла?).
І це не приватна позиція лише Михальчишина, просто тому, що від неї ніхто не відмежувався і публічно не вибачився.
Навіть перед Мариновичем, який відбув 10 безвихідних років у таборах та засланні, а не на червоних оксамитових кріслах обласної та верховної рад. Може писатимемо про своїх героїв “живий” через “перепрошую”?

Михальчишин не погарячкував, він просто гарячий. Це мудрість тепла, дурість – гаряча, розум не має національних ознак, на відміну від тупості.
“Нація” означає “народжуватись” (nаscі). Можна, звичайно, пишатись власним народженням, тобто на ньому й зупинитись зі “смертю” на устах. А можна йому просто завдячувати. Це процес тихіший, менш енергозатратний, дозволяє йти або хоча б гортати далі.

Акцентуйований націоналізм – це такий тунель, вкінці якого – світло не сонячне, а економної лампи. А економна лампа насправді економить за рахунок стискання світла, бо використовує лише один колір з усього його спектру. Тобто дозволяє нам недоплачувати за недобачення. Та ще й погрожує ртутною шкодою в разі спроби з нею розпрощатися.
Акцентуйований націоналізм – це і є самообмеження, економія на своїх ближніх, запорука того, що нація залишатиметься “наздоганяючою”, унікальною в своїй уникальності (і слава Богу, якшо не навпаки).

 

Ростислав Шпук