Волонтери привезли до Івано-Франківська «уламки» війни. Сьогодні, 19 березня, в фортечній галереї «Бастіон» відкрили фотовиставку «Лінія «Нуль». Межа байдужості». Близько 80 виставлених світлин створені прикарпатським фотографом Тарасом Рудиком під час волонтерської поїздки з Івано-Франківська на Донбас наприкінці лютого.

Волонтери відвідали українські військові з’єднання, що стоять на так званій «лінії нуль», у безпосередній близькості до російсько-терористичних банд. Іванофранківці були у с. Піски, с. Водяне, м. Авдіївка, а також в одній із найпекельніших точок – район шахти «Бутівка».

Волонтери передали бійцям багато необхідних речей, натомість – привезли додому відзняту сувору правду війни, яку складно розгледіти у телевізійних новинах. «Руїна», «Апокаліпсис», «Дорогою в пекло», «Тривожне очікування», «Зона відчуження», «Шлях у нікуди»… І ще багато інших світлин з такими ж моторошними назвами, які ілюструють фронтову дійсність.

«Презентовані фотографії передають атмосферу буднів війни, яка стала наслідком довготривалої байдужості місцевих жителів. І ця байдужість убиває не менше, ніж ворожі міни і «гради», – каже Тарас Рудик.

«Цією фотовиставкою ми намагаємося нагадати іванофранківцям про війну, про те, що бійці постійно потребують волонтерської допомоги, – додає ініціатор заходу, місцевий волонтер Роман Дорожівський. – Війна значно ближче, ніж здається – всього за 20 годин звідси».

Кожна світлина тут має свою історію та символічний зміст. Однією із найулюбленіших робіт Тараса Рудика стала фотографія «Сходинка за сходинкою», яка символізує дорогу до Неба, якою на фронті вже пройшли багато українських героїв.

На світлині «Чорнобиль, Авдіївка, а далі хто?» фотограф показує занедбаний житловий дім, кожне вікно якого символізує трагізм окремої людської долі. Колись у тих помешканнях лунав сміх та вирувало життя. Тепер там смертельна пустка. Дім розгромлений, якщо там хтось і мешкає, то без води, електрики і газу.

Як зазначає фотограф, більшість локацій доводилося фотографувати «на швидкості» – їдучи в автівці.

Одне із найтрагічніших фото. Більше року тому на донецькому шосе, за 2 км від с. Піски, прямувала українська колона бронетехніки. Диверсанти «підбили» перший танк, детонував боєкомплект… Рідним бійців, які перебували в тому танку, навіть не було що хоронити…

Колись це була конеферма. Свого часу її планували продати. Якби не війна…

Це отець Микола – колись священик церкви Московського патріархату, якому війна розплющила очі на реалії. Він відмовився від свого сану в російській православній церкві. Тривалий час воював у Пісках, потім захотів «перебратися» до більш критичної локації – шахти «Бутівка».

Жінки на фронті. Народний герой Степанівна, якій близько 60 років, врятувала життя не одному бійцю.

Шахта «Бутівка». Осередок пекла війни. Тут постійні обстріли. Чоловік  ремонтує автівку. Він не одягнув жодного захисного спорядження. І всі тамтешні бійці так роблять. «Коли летить міна, є півхвилини, аби заховатися. Коли ти одягнений у касці та «броні», це зробити значно складніше», – пояснює Роман Дорожівський.

Якось на шахті «Бутівка» з-під БМП виліз котик. І одразу взявся виконувати свій бойовий обов’язок – ловити мишей на території. Світлину так і назвали – «Мурчик воює, а ти?».

«Хліб». «На війні кардинально інша система цінностей, – каже Роман Дорожівський. – Приміром, для бійців пачка вологих серветок дає можливість півмісяця підтримувати найнеобхіднішу особисту гігієну. У мирному житті цього не усвідомлюють. Тут комусь м’яса забагато, комусь – ікри. А там буханець хліба стає засобом, аби не померти».

Виставка триватиме до 25 березня.

Нагадаємо, Студенти та випускники Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва у Львові відзвітували виставкою робіт.