Існує стійкий зв’язок між голосуваннями Яремчанської міської ради та Ради Верховної. Цей зв’язок ментальний і настільки чильний, що жоден дезодорант його не візьме.
Яремчанська міська рада вирішила “вирубити” мобільний зв’язок у добрій частині Карпат. Логіка, очевидно, була прямою, як трембіта: наші прадіди-вівчарі мобілками “не користалися”, то навіщо вони нам. Тим паче, що ретрансляційні вишки нібито шкідливі.
Один приятель назвав таку маргінальність мислення “українським талібаном”. Таліби боролися з цивілізацією, і фактично нав’язали своїй країні первіснообщинний лад. З сучасних цивілізаційних здобутків афганським ісламістам-сунітам потрібен був головним чином автомат Калашнікова, а телевізор, комп’ютер та музика потрапили під заборону. Логічно, що “гуцульський талібан” на наступній сесії мав би зробити якійсь подібні кроки:
– ухвалити рішення про відключення міста від мережі Інтернет (“бо вуйко Штефко казали, же там є якійсь віруси, а нам всякої холєри і без того вистарчає”);
– взяти під контроль повітряний та космічний простір (“жеби москалі не могли шпигувати за стратегічними запасами бринзи”);
– і найголовніше, – заборонити дію усіляких платіжних систем на території міста, платіжні картки піддати анафемі, а банкомати вилучити на користь міської громади (бо кантори [обмінки] згаданого вуйка Штефка ніц прибутку не приносять).
Цілком природно, що рішення “гуцульського талібану” зберігало легітимність не довго. Проте відновлення через декілька днів стільникового зв’язку не скасовує того факту, що депутати напередодні проголосували за таке дебільне рішення. Я спеціально завітав на сайт ради, аби проаналізувати список депутатів цього представницького органу: за освітою та працевлаштуванням – це, здавалося б, цілком притомні люди, вчителі, лікарі, підприємці, чиновники. У більшості з них – вища освіта.
Як у ХХІ сторіччі медики, вчителі і бюрократи вирішили голосувати проти прогресу?
Можна було перенести оті станції стільникового зв’язку в інші квартали чи відправити запит мобільним операторам, але відмикати зв’язок – це те ж саме, що заборонити експлуатацію рентгенівських апаратів у районній поліклініці, – вони ж теж шкідливі…
Дбаючи про “здоров’я трудящих” депутати міської ради, звісна справа, не врахували, що Яремче – то туристичне місто, до складу якого входять такі популярні села та селища як Ворохта, Микуличин, Татарів, Яблуниця, Поляниця, Вороненко. Тут тобі і Буковель без зв’язку, і майбутнє “Олімпійське село”. Містечкові обранці також не врахували, що більшість земляків уже давно не користуються наземним телефоном і банально не знають міських номерів одне одного, а тим паче – “гарячих телефонів”. У підсумку в місті виник банальний комунікативний хаос.
Ментальність, оту маргінальну совкову ментальність жодною освітою “не зіпсувати”. Ці люди оцінюють життя через призму свого “я”, персонального досвіду та ставлення до світу. Саме тому цивілізаційний здобуток, просіяний через вузьке сито світосприйняття, стає в їх розумінні шкідливим, непотрібним, а значить – придатним для скасування. Коли з’являється можливість для прояву отого рагулізму, замішаного на місцеві забобони та традиції, то, наче шило в мішку, він дає про себе знати.
Класичний прояв закону Мерфі: “Якщо яка-небудь неприємність може трапитись, — вона таки трапиться”.
Це наша трагедія, що такі люди наділені правом вершити долі цілих громад та територій. Ми помічаємо отой “талібан”, лише коли він зробить якусь шкоду. Коли ж депутати просто марнують наші з вами шанси на розвиток, коли замість прогресу нав’язують банальну стагнацію, це ми з вами сприймаємо як належне. Так само не викликає обурення інформація про те, що значна частина рішень отаких рад – про розподіл землі.
Багато пишу про “гуцульський талібан” лише тому, що з подібних оригінальних “мислителів”, “ініціативних” депутатів і зіткана наша влада. Коли рада маленька і громадська думка всієї країни тисне на неї, інколи навіть відверто глузує, то мобільний зв’язок одразу відновлюється. Коли ж це рада велика, Верховна, то тиснути на неї значно важче. Ментальність об’єднаного “гуцульського”, “єнакиєвського”, “драбівського” талібанів призводить до рішень, через які нас відмикають від зв’язку, але цього разу – із зовнішнім світом.
Депутати Верховної Ради, йдучи на цей крок, не враховують ні економічної ситуації в країні, ні побажань більшості громадян. У кожного таке ж саме вузьке сито, і наші очікування, “хотілки” та прагнення перетираються через нього. Інколи цьому абсурду можна знайти пояснення (не виправдання, а саме пояснення), але не сьогодні: у ці дні практично неможливо зрозуміти, що відбувається як за парламентськими стінами, так і в головах депутатів. Та вони повинні пам’ятати, що Україна нині ще більше залежить від світу, ніж Яремче від туризму. І Євросоюз – не “Київстар”, його заднім числом ввімкнути неможливо.
Залишаймося на зв’язку.

Орест Сохар, Погляди.ТСН