Якось

 

МЕДВІДЬ

Нещодавно один знайомий з Пензи відкрив спільне російсько-норвезьке підприємство, яке займається організацією полювання у місцевих лісах спеціально для скандинавських вікінгів і туристів. І ось минулого місяця йому трапився перший клієнт, 43-річний інженер з Осло, який прилетів у середню смугу пополювати на російського ведмедя. З погодою не пощастило: цілий тиждень моросило. А обіцяного ведмедя під Пензою все не було і не було. Терпець у приїжджого чувака увірвався, і він сказав: “Словом, так, мої дорогі російські друзі! Якщо впродовж двох днів ваш… ведмедик тут не з’явиться, повертаєте гроші”. Мої дружбани глибоко задумалися. Зрозуміло, що всі бабки вже давно були витрачені, а навіть якщо і не всі, то повертати їх все одно не хотілося. Зібралися вони на раду за пляшкою горілки. І десь під ранок в їхніх виснажених головах народилася рятівна ідея. І вони відразу, з самого ранку, вирушили в цирк, який якраз приїхав на гастролі і розташувався поряд. Переговори пройшли дуже швидко. У їх процесі з’ясувалося, що в цирку є пенсійного віку ведмідь, з яким адміністрація цирку готова за невелику винагороду безболісно розлучитися. Сказано – зроблено. Дощового жовтневого ранку ведмедика запустили в пензенський ліс; паралельно у цей квадрат списаний військовий вертоліт стрімко ніс нашого горе-мисливця. Далі сталося несподіване. Поки вертоліт здійснював посадку і норвежець налаштовував оптичний приціл, сп’янілий від неочікуваної свободи ведмедик сполохав двох школярів, які їхали на уроки в сільську школу. Діти втекли, відбувшись легким переляком і залишивши у лісі свої велосипеди. Далі картина маслом. Мисливець чує хрускіт гілок. З огляду на звуки, прямо на нього пре ведмідь. Мисливець витяг рушницю, зарядив її і прицілився. У цей момент звідкись із сосен і з ялин прямо на нього вилетів списаний за профнепридатністю ведмедик. На велосипеді. Списати звіра списали, а циркові навички у нього залишилися. І помчав ведмедик просто на мисливця. Подальша доля ведмедя невідома, а у норвезького браконьєра трапився серйозний інфаркт, розлад психіки, виразка шлунка та інший побутовий трипер. Спільне підприємство незабаром закрилося. А ведмедик ганяє навколишніми лісами Пензи ще й досі.

Колись

ПУШКІН

 

Коли я був маленький, мої батьки регулярно віддавали мене в дитячий табір. Серед усіх принад та розваг була така дивна річ, як виклик духів. Кого ми тільки не викликали: і пікову даму, і різних персонажів фільмів жахів, і небіжчиків. До певного дня мене це більше смішило, ніж лякало. І ось у цей самий день, а точніше, ніч, коли старші хлопці пішли через вікно у нашій палаті за спиртом і цигарками, ми вирішили викликати дух Пушкіна. Старших немає, ніхто сварити й укладати спати нас не буде… У нашій палаті зібрався весь корпус – дітей, напевно, з сорок. Дівчатка принесли всі предмети для ритуалу: дзеркало, свічку, книжку Пушкіна та інші речі. Погасили світло в палаті, запалили свічку, поставили дзеркало, взялися за руки. Хтось почав монотонно повторювати: “Дух Пушкіна, прийди до нас, дух Пушкіна, прийди до нас…” Начитані на цю тему діти добре знали, що прийшовши, дух видавав звук, скреготав по стіні, крокував по підлозі, стукав у вікно. І ось після п’яти хвилин повторення фрази “Дух Пушкіна, прийди”, коли всіх вже почало хилити на сон, пролунав потужний удар у скло. Страх паралізував всіх у палаті. Потім ще і ще удар. У когось вистачило сміливості запитати: “Хто тут?” З-за вікна п’яний голос прогудів: “Хто, хто, Пушкін! Відкривай!” От після того випадку я взагалі нічого не боюся.