Українські кінематографісти в рамках ініціативи BABYLON’13 знімають фільми- історії про українську революцію 2013 року і про людей на Майдані. На YouTube ці фільми набирають десятки тисяч переглядів і транслюються на іноземних каналах. Режисери говорять, що сама ініціатива BABYLON’13 народилася від великого бажання щось робити, впливати на протест, допомогти Майдану. В кінохроніку потрапили звичайні мітингувальники, “самооборонці”, спецназівці, кухарі Євромайдану, піаніст в КМДА та багато інших історій з революційною життя столиці і не тільки. Короткометражки BABYLON’13 – це точна і яскрава фіксація української революції.

Одним із авторів BABYLON’13 є фаховий режисер і оператор Іван Сауткін, в доробку якого чотири документальних і три художніх фільми, понад двісті рекламних роликів. З режисером спілкувався «Галицький кореспондент».

 

– Давай спочатку: як з’явився “Вавилон-13”? Це був суто мистецький імпульс чи громадянський порив?

Громадянський порив. Якщо ти помітив, ми не підписуємо роботи – для того, щоб не було спокуси самостверджуватися за чужий рахунок. “Вавилон-13” – в першу чергу громадянська ініціатива, а не творчий проект. Почалося все на Михайлівській площі, на ранок після побиття студентів 30 листопада. Ми зустрілися своєю професійною тусовкою і зійшлися на тому, що хочемо брати участь у подіях Майдану. Нічого, крім своїх професійних навичок, ми запропонувати не можемо – у політичних питаннях ми не дуже компетентні, в стратегічних теж, тому вирішили знімати маленькі фільми і з їх допомогою впливати на громадську думку. Підбадьорювати, веселити, змушувати думати, пропонувати якісь ідеї… Цього ж дня на Михайлівській площі ми зняли перший ролик – серію мікроскопічних інтерв’ю, в яких люди говорять про те, що їх турбує. Потім, коли монтували їх уночі, домовилися про те, якими є наші головні творчі принципи.

– І які ж?

Їх декілька.

1. Ми робимо кіно. Кожна наша робота повинна бути продуктом творчого осмислення того, що відбувається. У першу чергу, важливий не сюжет, а думка і образ, які ми повинні донести до глядача.

2. Ми не затискаємо себе в рамках жанру. Це не повинно бути тільки документальне або тільки художнє кіно. Якщо ви звернули увагу, на нашій сторінці є і музичне відео, і роботи, зроблені в кліповому жанрі.

3. Оскільки роботи розраховані на глядача перед екраном комп’ютера, потрібно прагнути до лаконічної форми. Ми намагаємося не робити фільмів більше трьох хвилин (не завжди вдається, правда).

4. Ми не повинні дозволяти собі оцінки того, що відбувається – аналіз, характеристика, але не суб’єктивна оцінка!

– Як оцінюєте реакцію на те, що робите? Є якісь спроби блокувати або тролити вас? Вас вже впізнають, наприклад, силовики? Адже багато епізодів знято зсередини, при повній органічності персонажів…

Звичайно, позитивно! Втомленим від репортерського матеріалу глядачам дуже подобається. Силовики ніяк не реагують, у них зараз іншим голова зайнята. До того ж, їх зараз знімає така кількість камер, що їм абсолютно на це наплювати. Вони зараз справжні “селебріті”!

– Багато вас у проекті? Хто ці люди?

Нас двадцять. І це в основному професіонали від кіно. Плюс є ще багато людей, які допомагають – їх теж можна називати учасниками проекту. Режисери, оператори, режисери відеомонтажу, звукооператори, продюсери… Здебільшого молоді люди. Техніку, якою ми користуємося, принесли свою і зібрали у колег, приміщення для бази нам люб’язно виділив на певний час Союз кінематографістів. Через два тижні після запуску проекту у нас з’явилися донатори з людей, які полюбили наші роботи. Нам подарували комп’ютер, і з’явилися перші грошові пожертвування, які дуже знадобилися – на купівлю необхідних матеріалів і щоб трохи підтримати тих товаришів, які нічим, крім “Вавилона-13”, не займаються.

 

– Чи були моменти, які ви не зняли з якихось міркувань? Ну, скажімо, якийсь інсайд, який би негативно показав Майдан?

Гарне питання. Звичайно. У мене є прекрасний епізод про пам’ятник Леніну. Я знімав його і все, що відбувалося навколо нього під час усіх великих демонстрацій, і зрештою зняв момент падіння пам’ятника. Повинен сказати, вийшов дуже страшний матеріал – люди проклинають міліцію, криють матом, кидаються якоюсь гидотою… І хоча в тому контексті це все виглядає абсолютно логічним, але… Картинка вийшла така, ніби зійшла з полотен Босха. Викласти на загальний огляд такий матеріал означало б забезпечити аргументом тих, хто зумисно ллє бруд на Майдан, що показує протестантів злими, агресивними, брутальними. Цей епізод буде доречний, коли все буде позаду і оцінювати подію можна буде без емоцій, з точки зору антропології.

– Ось коли все буде позаду, чи плануєте великий фільм з цих коротеньких нарисів, думали про це?

Швидше за все, так. Серед наших робіт є об’єктивно дуже вдалі, що претендують на “велике мистецтво”. Мені здається, багато робіт не будуть старіти, оскільки несуть в собі оригінальні образи та цікаві думки… Чому б не зробити з такого матеріалу фільм?

– Майдан став подією історичного масштабу не тільки для України. Є ще інші групи на зразок вашої, які це розуміють і фіксують історію засобами кіно?

На жаль, таких груп більше немає. Є кілька авторів, які знімають своє велике документальне кіно, але груп немає. На жаль, ніхто із “стовпів” документального кінематографа зараз у Києві не працює. Є два режисери-оператори, які спеціалізуються на зйомках революцій. Один американець, другий швед, але це не документальне кіно у дослівному сенсі, скоріше, документальна публіцистика. Сюди періодично приїжджає багато дуже відомих і цікавих журналістів, але про них розмова окрема…

– Як відбувається процес?  Якось плануєте роботу? Чи вийшли на полювання – і несете, що вполювали?

Процес відбувається дуже демократично. Правил немає. Бувають моменти, коли потрібно поговорити і визначитися, на чому цікаво фокусуватися, бувають випадки, коли автор настільки чітко бачить свою роботу, що дискусія не потрібна, навіть може зашкодити, а бувають моменти, коли відбувається щось настільки важливе, що знімати це просто необхідно. Планування теж проходить в дуже вільному режимі – ми намагаємося не сковувати один одного нічим: ні зобов’язаннями, ні обов’язками. Загалом – анархія. І це нам дуже подобається! Усередині групи “запоротих” робіт немає, оскільки ми вже давно працюємо і “зловили хвилю”, але було багато робіт, які приносили люди збоку, які хотіли взяти участь у проекті, і вони з тих чи інших причин не підходили. В основному це емоційні замальовки під музику і різного роду відеоагітки або роботи, зроблені на дуже низькому художньому рівні.

– Ти якось сказав днями, що “Вавилон-13” в певному сенсі впав у застій, як і Майдан. Майдан ожив. А якого роду застій у вас?

Так. Був такий момент перед Новим роком, але він пройшов. Криза, як і в Майдану, полягала у тому, що уявлення про цілі нашого протесту не мали чітких обрисів – мотиви у всіх різні, і це в певний момент стало вибивати ґрунт з-під ніг. До того ж, у всіх сім’ї, обов’язки і т.д. Я поїхав на два тижні до Грузії знімати рекламу… Ця розгубленість – до речі, дуже цікаве питання – мала і поганий, і добрий бік. З перших днів Майдану всі дуже нарікали, що немає лідера, опозиція пасивна і т.д. А я цьому дуже радів, оскільки ситуація, коли немає на кого перекласти відповідальність, підштовхує до свідомості і самостійності. Змушує аналізувати, шукати допомоги в діалозі, формувати справжню, непідкупну громадську думку! Це дуже цінно. На той момент ми мало говорили між собою. Але потім зібралися, випустили пару – і взялися з новими силами за роботу. Зараз у нас величезна кількість ідей і планів. Серед яких є дуже цікавий задум для ігрового фільму, про який я поки що не можу розповідати.

– Ти майже постійно на Майдані, в епіцентрі подій. Як після недавно прийнятих законів у Раді – є ще оптимізм? Не виникає думки їхати з країни?

Та ти що! Куди їхати?! Не я повинен їхати з країни, а Партія регіонів у повному складі! Причому кудись подалі – в Замбію, скажімо.

 Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ