“Гич-оркестр” – музичний гурт зі Львова. Делікатно грає екстравагантну музику, співає пісні несправедливо призабутих поетів і активно переосмислює народну творчість. Гурт шанує традицію, але при цьому його музика народжується у радості експерименту. 

В «Оркестрі» грають вісім хлопців, які своїми інструментами й голосами дарують щастя слухачам тут і тепер. Зрештою, саме слово «гич» – це вигук радості і захоплення. Цей вигук чули шанувальники команди на численних фестивалях і концертах, звучить він також в альбомі «Цілий», який вийшов наприкінці минулого року.

На запитання «ГК» «Гич» відповідав усім колективом.

 

– Недавно «Гич-оркестр» видав перший повноцінний альбом “Цілий”. Як ви для себе оцінюєте цей реліз?

«Цілим» ми відкриваємо для себе ще одну сферу творчості. Попри трирічне концертування, де було багато обміну і спілкування з людьми, нам цікаво розвивати саме цю – студійну – сторону нашого музичного життя, і це наш перший спільний досвід звукозапису. Видання диску для нас важливе також як повноцінний досвід створення музичного релізу своїми силами – від обкладинки до авторських прав.

– У тому, що робить «Гич-оркестр», відчувається смак міської галицької культури, водночас відчутні впливи автентичної музики. Наскільки, на вашу думку, оця тенденція – сплавляти міську культуру з народною – буде живучою і яка причина такої популярності цих підходів?

Насправді, асоціація з львівськими музикантами як носіями “львівської культури” є дещо помилковою з точки зору самих львів’ян. Ми намагаємось створювати нові для нас музичні напрямки з усіх жанрів і  стилів, використовуємо всі ресурси – як давні, так і сучасні. Однаково радо вбираємо музичні сили Ямайки, Самбору і Чикаго, не тільки Львова.

– Розкажіть про амбіції «Гичів», в чому вони полягають?

Стосовно амбіцій, відповідь лаконічна: в умовах українських реалій бути незалежною самодостатньою артистичною одиницею.

– Зараз у зв’язку з доступністю музики на торент-ресурсах релізи СД у їх фізичному вигляді втрачають помалу сенс: сьогодні видання – а завтра вже у піратів. Який сенс ви бачите у виданні диску?

Для когось сенс втрачається, а для когось ні. Ми є поціновувачами старого доброго твердого носія, але, як і будь-яка музика, музика “Гичів” була і буде доступною в мережі. Як виявилось, серед наших шанувальників є багато діточок. Тому під час роботи над обкладинкою виникла ідея створити певний прикладний елемент – гичмен-вирізалочку. Сподіваємось, що процес склеювання буде захопливим та цікавим і доповнить прослуховування музичного матеріалу. Скоро в мережі з’явиться відеоінструкція з вирізання-склеювання “Гича”.

– У вас у групі всі креативлять чи кожен відповідає за свою ділянку? Розкажіть, хто в чому сильний.

Кожен креативний і сильний по-своєму. Хтось креативно рубає дрова, хтось з лука стріляє, хтось борщ варить, плитку кладе, гриби збирає… А музика створюється “проти мікробів”. Досягти такого креативу – то велике мистецтво.

– Розшифруйте про мікроби: які саме ви маєте на увазі?

Концептуальні мікроорганізми, які працюють на боці темряви і розносять заразу, заважаючи при цьому чесній людині вільно розвиватись.

– А що для вас темний бік?

Це таргани і мікроби в головах. Музику ми чуємо тілом, цілим собою, тому музика – ліки від мук, які дуже часто є лише в голові.  Музика – життя. Досить бути чесним, коли граєш, і відповідати самому собі.

– Приступи паніки бувають, скажімо, коли нема концертів тривалий час. Як рятуєтесь?

Ми постійно перебуваємо в нашій музиці, пауза в концертному графіку не зупиняє ані творчий, ні репетиційний процес. Пісня визріває всередині нас, навіть коли руки без інструментів. Деякі перероджуються кількома втіленнями, аж поки врешті кристалізуются в студії. Це життя з піснею – і жодних стресів.

– Що вам не подобається у теперішньому мистецькому житті України взагалі і в так званому шоу-бізнесі зокрема?

Це невдячна справа – нарікати, краще робити свою роботу. Всі ж бачимо, що в країні немає жодного цікавого музичного радіо. Бачимо, що держава не підтримує культуру (коли ми були на фестивалі в Мінську, посольство України не прислало навіть жодного клерка, в той же час з боку Литви і Польщі допомагали посли і консули). Так само і про масовий “мюзік-бізнес”: професіонали музичного мистецтва стають заручниками комерційного мейнстріму. Все це можна називати, але краще навіть не вдивлятися у ту пітьму.

Все залежить від нас. Ми робимо свою улюблену справу. Хто ще нам потрібен, щоб любити музику? Хочеться наголошувати на позитивних речах: є друзі, знаходяться добрі люди і місця, де грати. Тому й вибрали – творити своїми силами й опиратись на допомогу тих, хто нас любить.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ