Богдан Кутєпов добре знає внутрішню кухню українського телебачення. Як журналіст-розслідувач він працював на СТБ, ТОНІСі, TВі. Був спецкором «Свободи слова», головним редактором таблоїду «Дуся», який присвячений життю медіа-тусовки, керував багатьма медіа-проектами. Зараз Богдан працює на “Громадському телебаченні” і є одним з найпомітніших репортерів, які працюють на Майдані.

 

– Якось ми з тобою в січні 2013-го розмовляли, і ти тоді сказав, що 2013-ий стане роком змін. І от став…

То були передчуття. Звісно, я не міг передбачити, у що все виллється, але чітко відчував, що щось мусить статися…

От і “Громадське-ТВ” цього року відкрилося. Його унікальність в тому, що за цим не стоїть конкретне прізвище фінансового донора, його творять самі громадяни, тобто нас контролює громада. Нас фінансує глядач і ми залежимо від глядача.

– Чув, що ви зібрали потрібну суму, необхідний мільйон гривень, і тепер справді незалежні.

Ми постійно збираємо кошти, тому що, як би це не звучало фантастично, насправді мільйон гривень – це не такі великі гроші для того, щоб випускати документальні фільми. Ми хочемо випускати освітні, дитячі програми. Ми не хочемо бути лише майданним телебаченням, вісником чи рупором революції. Та для того, щоб знімати фільми рівня “Дискавері”, а в нас є для того бажання і здібності, потрібен бюджет рівня “Дискавері”. Ми такий бюджет ніколи не зберемо, але для того, щоб ми існували і видавали якісне, гарне, круте телебачення, яке би було справді громадським – програми релігійні, освітні, дитячі, розвивальні – для цього потрібно від 8 до 15 мільйонів гривень на рік. Поки що маємо мільйон, і це те, що дає нам можливість підтримувати штани протягом 2014 року, враховуючи команду з 30 людей. Я так грубо кажу, тому що в нас є багато волонтерів, які нічого не отримують.

– Хто ваша аудиторія? Це аудиторія частини України чи всієї держави? Чи ви маєте глядачів з Півдня і Сходу?

Маємо. Нас сьогодні запитали: а чого у вас є такі красиві документальні ролики про Майдан, а нема про Антимайдан? Та вибачте! Ми можемо показувати. Але ми показуємо Антимайдан таким, яким він є. І Майдан таким, як він є. І з Майдану іноді нарікають: чого ви показуєте якогось п’яного на Майдані? Для чого? Та для того, що ми, журналісти, повинні показувати життя таким, як воно є. Не можна відводити камеру, вдаючи, що чогось немає.

– “Громадське-ТВ” – це дуже «зірковий» колектив. Бувають суперечки між «зірками», як долаєте? 

У нас виникають якісь суперечки, незгоди з того чи іншого питання. Ми все це проговорюємо, намагаємося розібратись спокійно. Я радий, що це найкраща команда, з якою мені доводилося працювати. Всі – особистості. В нас були іскри, на початку їх було більше. Ми притиралися, ходили на збори, обговорювали стратегію, концепцію. Добре, що ми пережили ось це тертя іскри до запуску проекту. Недоброзичливці казали: та там же всі «звьозди», вони розсваряться завтра, побачите! Кутєпов – скандаліст, він же з усюди йде зі скандалами. А Скрипін любить гроші і т.д. Та бачите – не розсварились. Казали, що от тепер ви будете заробляти гроші і через них розсваритеся. Цього теж не сталося.

– Політики пробують тиснути, впливати? 

Ні, не пробували. Наприклад, Ляшко в нас був в ефірі, і стався технічний збій. На комп’ютері, який записує весь ефір, забився жорсткий диск, і він автоматично переключився на наступний диск і пропало кілька секунд. Ляшко робить запис з Фейсбуку: “Ага, значить “Громадське” фінансується Єремеєвим”, це депутат Литвина, позафракційний, бізнесмен, про мільярдні прибутки якого я сказав, і тільки цю фразу вирізали. І пішов срач. Ага, спалились!
Насправді, нас ніхто з політиків не фінансує, ніяких дзвінків не було. Слава Богу, і хай не дзвонять.

– Ти транслював стріми з Майдану. Переважно там гарна, позитивна атмосфера. А були  якісь для тебе тривожні дзвіночки, що от є й інша сторона, що з цього може вилупитися і дракон?

Я можу говорити про такі дзвіночки. Синдром вахтера – він працює в спільнотах, в тому числі і на майдані Незалежності. Наприклад, коли якась людина на охороні, то буває, що поводить себе з журналістами так, як охорона на Антимайдані: нє снімай, убєрі камєру. Ти їм намагаєшся пояснити: хлопці, ви ж тут стоїте не за такі речі. Та вони тебе не чують. Ну, власне, такі питання ми можемо розбирати.

– Коли ти відчував найбільший страх під час подій на Майдані?

Та нема страху, коли я на Майдані. Страшно, коли читаю стрічку новин: тих поранили, в тих влучили, багато очей повибивало. Мені осколок був потрапив в щоку, просто подряпало. Та ти цього не відчуваєш, коли ти там. Це проходить повз тебе. Ти просто виконуєш свою роботу, і очевидно, якщо ти боїшся чогось, то це не твоя професія. Професія “журналіст” і “репортер” – це все ж різні професії. І немає нічого страшного, можна просто вести бесіди, брати інтерв’ю. Та репортер повинен лізти далеко. Не змушувати себе це робити, а просто прислухатись до себе. У мене в цей момент страх виключається.

– Ти все-таки більше репортер?

Це відбувається, навіть коли в студії сиджу – емоції мені важче прикривати. Це Мустафа може з кам’яним обличчям говорити з Кернесом. Той говорить якусь очевидну маячню, а Мустафа себе стримує, щоб не перебити і не сказати, що Кернес бреше. Тому Мустафа – це Мустафа, а Кутепов – це Кутепов. Я би його перебив вже чотири рази, просто не стримався б.

– Про так званий «танцюючий» Майдан. Ти сам музикант, ти займався промоутерством. Були ідеї зробити якусь антитезу тій головній сцені, на якій звучала переважно Руслана і подібні артисти?

Такі маленькі антитези роблять митці на мистецькому так званому Барбакані. Тут на кожну велику масову сцену є десятки маленьких сцен. Вони просто відбуваються не обов’язково саме на Майдані. Зараз сплеск активності в мистецькому середовищі. Художники стали дуже багато писати. Багато і графоманів всіляких. Кожна звіздулька відчуває себе гуртом «Гринджоли» і вважає за необхідне написати пісню про Майдан, і якісь банальні слова, що ми стоїмо і будемо стояяяяяяяти!! Це все шлак. Але попри цей шлак є активізація справжньої творчості. Нема сенсу зараз битися за ту сцену, я теж колись виступав критиком Руслани і навіть був посварився з нею, сказав в ефірі такі слова: тітушки і лижички. Вона образилася, відмовлялася увечері в Скайп виходити. Я просто кажу: дикі танці, дикі танці – скільки можна! Після того ми помирилися з Русланою, мали розмову. Вона каже, що занадто загострено це сприйняла, а я занадто різко висловився, буває таке, така моя специфіка: завжди говорю те, що думаю.

– Як колись казали: радянська політика – це коли під килимом іде боротьба бульдогів, тільки викидають кожен раз мертвого вже з-під килима. Таке і в нас зараз, так? Ніхто нічого не знає?

Ніхто нічого не знає. Ні опозиція не знає, ні влада. Говорять, що от закінчиться олімпіада в Сочі і тоді за нас візьметься вже Кремль. Влада продовжує брати заручників, доколупуватися, приходити додому до активістів, вести якісь слідчі дії. І вони не розуміють, що те, що вони роблять, ще і ще раз переконує, що не дай Бог всі люди розійдуться – то сидітимуть тисячі. Навіть якщо залишиться десять чоловік на Майдані, і вони собі внутрішньо дадуть відповідь, що вони звідти не підуть і будуть відстрілюватися. Будуть десятки загиблих, і будуть люди сидіти в тюрмах. Протести в Білорусі проти Лукашенка закінчилися невдачею. Вони фактично зміцнили режим Лукашенка. Єдине, що рятує, – це те, що Лукашенко – це повністю залежний президент і він не може нічого зробити без Росії. Тому в Україні такий сценарій не повториться, в принципі, я зараз цитую Скрипіна: що Янукович сам не хоче потрапити в таку залежність від Путіна і народ не хоче мати такого президента. Тому у нас білоруський сценарій не повториться.

– Твоя сім’я в Києві?

Так, дружина і дочка. І мої батьки приїжджають майже щотижня на віче з Київської області.

– З цього можна зробити висновок, що все врешті-решт буде добре?

Так, я впевнений в перемозі! Бо я виходжу на Майдан, дивлюся в очі тим людям і розумію, що вже не буде так, як раніше! Бо люди створили соціальну мережу в офлайні, реально створили спільноту.

Багато приїжджає людей зі Сходу. От днями приїхали з Кривого Рогу і казали: ми більше не можемо, у нас нема роботи і ми не можемо дивитися, як вони збагачуються, як син Януковича виходить в топи найбагатших людей в країні, потім в списки найбагатших людей світу, а Янукович на прес-конференції розповідає, що то він просто такий “талантлівий”! Всі бачать несправедливість і готові боротися проти неї.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ