Сподіваюсь, що мій блог прочитають ті, до кого мені доводилось звертатись. Якщо ви голова сільської ради – читайте, згадуйте, впізнайте себе.

Для ветеранів передбачено маса пільг, з яких безперешкодно я користувався тільки безкоштовним проїздом в громадському транспорті. За рік, як я учасник бойових дій, з відповідним посвідченням, мені часто доводиться ловити не надто приємні погляди людей, які мали мені в чомусь безкоштовно допомагати.

Якщо з маршрутками ситуація в нас у місті нормальна, то питання виділення земельних ділянок – це камінь спотикання як для ветеранів, так і для органів місцевої влади.

В чому «сіль» питання?

Згідно з законом право на безкоштовне отримання земельної ділянки мають усі громадяни України. Причому не на одну ділянку, а на цілих п’ять. Учасники бойових дій мають право отримати ці ділянки позачергово. Причому усі п’ять.

До війни чиновники на місцях не відчували конкуренції в отриманні земельних ділянок для себе, кума, брата і свата, проте зараз кума, брата і свата згідно з законодавством посувають з черги на землю ветерани. І що більш прикро для влади на місцях, АТОшники посувають навіть самого голову, земельника і всіх-всіх при владі, бо на їхній стороні закон.

Що роблять чиновники?

Рішення при виділення земельної ділянки приймається на сесії місцевої ради (сільської, селищної чи міської), тому доля вашої АТОшної землі в піднятих руках депутатів. Причин не давати землю ветеранам небагато. Одна з основних описана в ситуації нижче і траплялась зі мною в Тисменицькому та Богородчанському районах.

Двері кабінету голови сільської ради відкривають двоє АТОшників.

• Добрий день, ми воюєм, знаємо, що законом для АТОшників передбачено позачергове виділення земельних ділянок. Хотіли б у вас в селі землі отримати , – кажуть АТОшники.
• Йой, хлопці, то вже не ви перші приходите. В нас землі нема, – відповідає голова.
• Ну, давайте ми заяви напишемо, може, земля буде, – пропонують АТОшники.
• Ви пишіть, але то навряд щось буде. В мене зять в АТО і ще він нічого не получив.

На цій мажорній ноті діалог закінчується.

Тобто як тільки ветеран прийде дізнатись, чи є земля, йому відразу скажуть, що немає. Причому настільки переконливо, щоб йому навіть не хотілось писати заяву на отримання земельної ділянки. Немає заяви – немає ветерана в черзі на землю. А ветеранів у нас не так вже й багато. Адже невеликий відсоток чоловіків з Прикарпаття поїхав воювати. Набагато більший поїхав на «сезон» і нормально там себе почуває.

Що робити?

Бажання виділяти ветеранам землю має мізерний відсоток голів сільських рад. Проте є світло в кінці тунелю.

І це світло є у двох випадках:

1. Якщо голові села дзвонить начальство з району і рекомендує помогти хлопцям з АТО.
2. Якщо в голови села є совість.

Обидва варіанти я випробував. Після дзвінка з району у селах вас будуть як мінімум раді бачити, розкажуть вам про проблеми та історію села, розкажуть, як розкрадали землю попередники, дадуть папір і ручку та продиктують, як писати заяву. Потім її зареєструють і ви станете в чергу на отримання земельної ділянки.

Якщо ж у голови села є совість, а таких людей на моїй пам’яті п’ятеро (сіл називати не буду, щоб не робити політичної реклами), то вам як мінімум запропонують чаю, покажуть генеральний план села, ділянки, які можна отримати, розкажуть про процедуру повернення земельних ділянок з приватної власності у власність громади села, скажуть, коли планується повернути землі у власність села, коли сесія сільської ради, і ви без перешкод напишете заяву та будете чекати рішення по ній.

За рік тяганини, поїздок і написання заяв я не отримав жодної земельної ділянки.

Сенсу шукати землю біля Івано-Франківська немає, бо вона роздана ще до вас. Сенс шукати поближче до міста є, але конкуренція там занадто висока, тому якщо ви хотіли б отримати землю до 2018 року, краще шукайте населені пункти, далекі від обласного центру.

Будьте готові ходити від дверей до дверей. Після кількох таких походів гордість підказувала мені, що я не жебрак, щоб просити землю і принижуватись, стукаючи у двері людей, які мені не надто приємні.

Я ж не прийшов цю землю красти чи силою забирати. Я прийшов, бо це передбачено законом. І якщо в 2014 році я навіть не думав про землю, в 2015 бачив, що її отримують люди, які про передову знають зі слів ветеранів, працівники міліції, яких я на передовій не бачив жодного разу, прокурори й інші, – то в 2016 хочу, щоб усі ветерани, які думають, що їм землі не треба, зрозуміли, що якщо землю не отримають вони, то отримає хтось інший, і це не обов’язково буде хороша людина, якій та земля реально потрібна.

Стукайте – і вам відчинять. А тим, хто не відчиняє, настукайте по голові.