Що варто побачити в Рогатинському районі? Куди піти? Поради для туристів.

Рогатинщина – це не тільки батьківщина Насті Лісовської, дружини Сулеймана Пишного, а й земля, багата на пам’ятки сакральної культури та сучасні туристичні атракції.

Рогатин виник на місці поселення слов’янських племен, тут були знайдені предмети доби палеоліту та бронзи. Походження назви міста пояснюється легендою про те, як дружина князя Ярослава Осмомисла, заблукавши у лісі, зустріла оленя. Тварина й вивела княгиню з лісу. На тому місці був заснований Рогатин (назва, звичайно, від слова «рогач», тобто «олень»).

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком, коли поселення входило до Галицько-Волинського князівства. У 1366 році Рогатин згадується як фортеця. У 1415 році місто отримує магдебурзьке право і стає ремісничо-торговим центром. Пізніше, у 1535 році, польський король Сигізмунд підтверджує привілеї Рогатина і надає йому герб із зображенням оленячого рогу та літери «R».

Про багате історичне минуле Рогатинщини свідчить велика кількість архітектурних пам’яток. Так, у районі 20 пам’яток національного значення та 52 – місцевого. «Галицький кореспондент» вибрав найцікавіші.

Пам’ятник Роксолані (Рогатин)

Восени 1999 року в Рогатині на центральній площі встановили пам’ятник Роксолані – улюбленій дружині султана Сулеймана І Пишного. Правда, монумент увіковічнив радше невільницю Настю, а не султаншу Роксолану. Вважається, що саме з цього галицького містечка після татарського набігу потрапила в ясир малолітня донька тутешнього священика Настя Лісовська, яка після одруження з турецьким султаном стала відома в Османській імперії як Хуррем Султан (Весела Султанша).

Дехто з дослідників припускає, що Роксолана домоглася прихильностi султана завдяки любощам, хитрощам та підступності. Насправді ж Роксолана залишила по собі яскравий слід в історії наймогутнішої у той час Османської імперії, вона була діяльною співправителькою султана. На її честь у Стамбулi названа велика міська дільниця, на якій дотепер стоять збудовані за наказом Роксолани мечеть, притулок для убогих та лiкарня. Зрештою, жодна iнша жiнка в Османськiй iмперiї не удостоїлася бути похованою в окремому мавзолеї, який дотепер височіє у Стамбулi поруч iз мавзолеєм Сулеймана Пишного. Правда, вiдвiдини мiсця, де покояться останки Роксолани, для європейців, кажуть, чомусь забороненi.

Венецiйський посол у той час згадував, що султанша була далека вiд iдеалу жiночої краси у розумiннi мусульманського свiту, вона вирізнялася грацією та тендітністю.

Кажуть, що скульптор, який створював пам’ятник, скопіював його із зовнішності Гюзель Насалик (дружини Ігоря Насалика, сьогодні міністра енергетики. Він родом з Рогатина, а його дружина Гюзель була мусульманкою, проте згодом прийняла християнство в церкві, звідки забрали Роксолану).

На площі біля пам’ятника завжди відбуваються всі урочистості, тут люблять відпочивати гості і мешканці міста. Цікаво, що постійних завсідників площі біля пам’ятника жителі міста жартома називають «внуками Роксолани».

Церква Святого Духа (Рогатин)

Церква Зішестя Святого Духа – музейна пам’ятка дерев’яної архітектури і живопису ХVІ-ХІХ ст. Це одна з найстаріших дерев’яних церков в Україні, об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО.

Складається споруда із з’єднаних між собою вівтаря, нави, бабинця. Церква побудована без жодного цвяха, при потребі використовувалися дерев’яні кілки. Стіни і склепіння церкви зведені з масивних дубових брусів. Споруджений храм у 1650 році за кошти рогатинських братств. Іконостас церкви вважається одним із трьох найстаріших в Україні, збережений до наших днів.

Кажуть, що саме в цій церкві правив батько Роксолани – рогатинський священик Гаврило Лісовський – і з неї молоду попівну і викрали татари.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Рогатин)

Церква Різдва Пресвятої Богородиці ХІІ-ХІV ст. – одна з найстаріших культових споруд, що майже повністю збереглася з часів Галицького князівства. Це тридільний традиційний храм із двома опорами-стовпами та готичним нервюрним склепінням. Церква тричі горіла і відбудовувалася зі змінами, внаслідок чого тут творчо поєдналися елементи готичної та барокої архітектури.

При церкві існувало братство. Монахи тут організували бібліотеку та школу.

Костел Святого Миколая та Анни (Рогатин)

Костел побудований у 1666 році на місці більш старого, дерев’яного. Розміри споруди солідні: висота храму – 42 метри, ширина – 34, довжина – 47. Товщина стін сягає від 1,5 до 2,5 метрів. Таких розмірів і моці костелу надали свідомо. У часи, коли він будувався, багато культових споруд носили оборонний характер. Колись при костелі Святої Анни існував монастир для польок, монашки-шарітки організували лікарню і притулок для сиріт.

Костел багато разів перебудовувався. Під час війни при артобстрілі прямо в костел потрапила бомба, згорів вівтар, загинуло кілька людей з тих, хто ховалися в підвалі.

Лінії храму строгі та стримані, однак при своїх величезних розмірах він не втрачає витонченості та елегантності. На його вежі, як і в давнину, годинник відраховує час.

Музей-садиба Миколи Угрина-Безгрішного (Рогатин)

Недалеко від площі Роксолани, діє музей-садиба. Його відновили 20 червня 2001 року у будинку Миколи Угрина-Безгрішного (він був одним з небагатьох західноукраїнських інтелігентів, який виборював українську державність і пером, і гвинтівкою). Наприкінці 2007 року профіль музею-садиби було змінено з краєзнавчо-історичного на художньо-краєзнавчий.

В експозиції зібрані матеріали, що ілюструють життя та творчість Миколи Угрина та його сучасників. Серед них архітектор Роман Грицай, художники Юліан Панькевич, Володимир Баляс та Едвард Козак.

Зокрема, в музеї представлені живопис і графіка, а також документи і фотоматеріали з життя художників, ескізи обкладинок, книги з ілюстраціями, проспекти виставок. Музейна експозиція включає також зразки народного мистецтва, етнографії та побуту Рогатинського Опілля, є відділ, присвячений Насті Лісовській-Роксолані.

У Рогатинському художньо-краєзнавчому музеї відбуваються виставки художників та народних майстрів.

Чортова гора (с. Пуків)

За 4-5 км від Рогатина, по дорозі на Бережани, біля траси у с. Пуків, виростає висока гора – Чортова (350 м над рівнем моря). Завдяки активній підтримці митрополита Андрея Шептицького ця унікальна ділянка, де росте степова реліктова рослинність, була виділена на землях церкви як природний заповідник. У 1935 р місцевий парох о. Феодосій Кудрик виявив ділянку з цікавими рослинами. Згодом науковці-ботаніки підтвердили її унікальність, і за згоди та підтримки митрополита Андрея місце оформили як заповідник «Чортова гора».

У трав’яному покриві заповідника ростуть костриця блідувата, гадючник звичайний, шавлія лучна, конвалія звичайна, горицвіт весняний, а також ковила волосиста і любка дволиста, занесені до Червоної книги України.

На вершині видніються залишки городища сакрального типу: символічний вал із внутрішнім ровом, капище, ями та заглиблення від споруд.

Про Чортову гору є дві легенди. В одній з них розповідається, що дуже давно чорти розізлилися на жителів Рогатина і вирішили засипати місто землею. Взяли вони землю (вирили біля с. Лопушня, залишивши на цьому місці велику яму приблизно такого ж розміру) і пішли в Рогатин. От тільки дійти їм не вдалося: заспівав півень, чорти не втримали землю, яку несли, та й опустили на себе.

Інша легенда начебто записана колись з уст монахів. Згідно з нею, на Чортовій горі є великий камінь, під яким (якщо його підняти) знаходяться ворота до пекла.

У 1994 року громада села Пуків встановила на вершині гори дерев’яний хрест, назвавши гору «Божою». Але це викликало хвилю обурень з боку мешканців навколишніх сіл (того року протягом місяця не було дощу, а тому всю вину спихали на хрест, мовляв, через нього не падає дощ), тому її й досі називають Чортовою. Також місцеві мешканці вважають, що гора має магічну силу – вона може розігнати грозові хмари або ж, навпаки, наче магнітом притягує їх.

Церква Архангела Михаїла (Чесники)

Неподалік від села Пуків розкинулося село Чесники. Там є давня Михайлівська церква. Деякі дослідники датують початок її будівництва ХIV-ХVI ст. Вона є тридільною, з прямокутною навою і бабинцем, з п’ятистінним коротким вівтарем. Храм перекритий трьома напівсферичними куполами без барабанів, але з світловими ліхтариками (висота до них 10 метрів). Бокові приміщення покриті скатним гонтовим дахом. У ХІХ ст. на північному та південному фасадах звели величезні контрфорси, що тільки прикрасило церкву.

Дослідники стверджували, що храм всередині викликає затишне, піднесене враження. Урочистого вигляду інтер’єру надає чотириярусний різний позолочений іконостас з яскравим декоративним живописом (ХVIII ст.). Ніхто зараз ці слова ані підтвердить, ані спростує: риштування всередині стоять ще з 1991 р. На стіні є табличка, що храм – пам’ятка архітектури і охороняється державою. Вікна не засклені. На церковному подвір’ї збереглися фрагменти муру, кілька білокам’яних хрестів, фігура Божої Матері, надмогильний пам’ятник.

Церква Святого Василія Великого (с. Черче)

По дорозі з Рогатина до Львова знаходиться відоме село Черче. Перша письмова згадка про нього датується 1435 роком. Але люди жили в цьому місці з ХІІІ ст. Назва села походить від землі, де оселилися перші монахи – ченці, які потім побудували свій перший монастир. Спочатку село звалося Чернецьке, але пізніше назва перейшла в ту, що використовується сьогодні.

Вперше існування церкви в селі зафіксовано в люстрації Руського воєводства 1564-1565 рр. Невідомо, коли зведена перша будівля. З покрайнього запису відомо, що в 1708 р. в селі існувала церква Св. Василія Великого. У 1733 р., як свідчить напис на одвірках південних дверей у бабинець старої сільської церкви, збудовано наступну церкву. Цікаво, що жителі села з покоління в покоління цей храм називають Святої Параскеви.

У 1920-их роках, ще за Польщі, буря зруйнувала дерев’яний дах, окрасою якого були характерні заломи. Замість нього зробили простіше дерев’яне перекриття, а у 1970-му році дах із заломами відновили у первісному вигляді. Кілька десятиліть за часів СРСР у церкві діяв музей побуту та народного мистецтва.

Церква є нетиповою для цих країв, бо збудована у бойківському стилі. У ній зберігся цікавий іконостас XVIII ст., щоправда, там бракує двох бічних намісних ікон. Іконостас рідкісний, бо там, де традиційно була ікона Богоматері Знамення, тут Господь Сааоф, а крім того, немає традиційного розп’яття над іконостасом. За весь час існування церкви його не реставрували і не консервували жодного разу, тому науковці, мешканці села шукають коштів на збереження іконостасу, та й церкви загалом.

Санаторій «Черче»

Також у Черче є бальнеогрязьовий курорт. У 1904 році в околицях Рогатина під час військових маневрів армійські лікарі звернули увагу на якість черченських вод, але громадська рада у той час не погодилась на їх промислову експлуатацію. Курорт розбудували вже у 1930-х роках. Одним із співзасновників курорту в Черче та його директором протягом 1931–1939 був Левко Лепкий – рідний брат Богдана Лепкого.

Бальнеологічний і грязьовий курорт Черче як лікувальні засоби використовує сірководневу, сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієву та сульфатно-кальцієву лікувальні води, які уживають до пиття і ванн та поєднують з місцевою торф’яною гряззю. Тут лікують хвороби опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, зокрема різні види поліартритів, радикуліт, неврит, гіпертонічну хворобу, а також гінекологічні захворювання.

Садиба Рея (с. Приозерне)

Палацово-парковий ансамбль, що є пам’яткою архітектури національного значення, знаходиться у с. Приозерне (колишня назва с. Псари). Садиба складалася з в’їзних воріт, палацу, зерносховища і конюшні. Звичайно, що й тут не обійшлося без магнатів Потоцьких, власників обширних угідь на Західній Україні. Людвік Рей, ім’я якого зберігає палац, був представником однієї з гілок цього польського роду. Шляхтич на поганий фінансовий стан не нарікав, мав будинок у Парижі, а влітку полюбляв навідуватися до родинних пенатів на Рогатинщині. У час війни, 1939 року, Рею вдалося емігрувати до Франції.

Ще й зараз прослідковується під’їзна дорога до садиби, обсаджена столітніми липами. Ставки обабіч дороги. Тут гості вельможного Рея каталися на човниках, слухаючи концерти духової музики (оркестр запрошували у парк щонеділі). Зведено палац у другій половині ХІХ ст.

На початку червня 2008 р. одна з найгарніших садиб Галичини пішла з молотка. УПЦ КП, в руках якої комплекс був з 2005 р., просила за нього спочатку півмільйона доларів, в результаті продала за 350 тис. гривень (це за паперами). Покупці – фізичні особи, більше про них наразі невідомо. Хоча пам’ятку архітектури разом з парком площею в 30 га національного значення продавати заборонено законом.

У 2004 році у с. Приозерне навіть приїхав спадкоємець магната, правнук.

За радянської влади з замкоподібної споруди знущались як могли: тут був колгоспний свинарник, пізніше божевільня, а у 1955 році в палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу, у часи незалежності садибу передали УПЦ КП, в ній до серпня 2004 року діяв жіночий монастир, пізніше в будинку поволі йшла «реконструкція».

Сьогодні садиба Рея – це культурна «рана» на тілі Рогатинщини. Жодна пам’ятка так не понищена, як ця. Місцеві мешканці, а судячи з написів на стінах, то й молодь з сусідніх сіл, по-різному докладаються до знищення цього ансамблю. Крадуть усе, що можна вкрасти: дерев’яні двері та одвірки вже понищені, перекриття на другому поверсі готове до вивезення.

Меморіальний музей «Підпільна штабна квартира Романа Шухевича» (с. Княгиничі)

Неподалік с. Приозерне є село Княгиничі, де у 1946-47 рр. діяв підпільний штаб командира УПА Романа Шухевича (під умовною назвою Короленко). У цій раніше конспіративній хаті 30 червня 2007 року ентузіасти відкрили музей Романа Шухевича.

Ініціатором та координатором створення музею був Любомир Полюга. Проект реставрації кімнат виконали науковці кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка» – архітектор-реставратор Кость Присяжний та Ігор Бокало. Створювати музей активно допомагали мешканці й вихідці сіл Княгиничі та Загір’я.

Музей складається з трьох кімнат, де відтворено побут та атмосферу того часу, відновлено криївку Р. Шухевича. Вважається, що ця штаб-квартира була однією з найнадійніших і командир перебував у ній найдовше.

Скала Свята П’ятниця (Заланів)

Скала Свята П’ятниця знаходиться в прадавніх межах села Заланів. Далеко від людського ока, на невеликих скелях є рідкісне культове місце, одне з трьох в Україні. Воно не настільки популярне, як Почаївська лавра, але за святістю та енергетикою не менш важливе.

Відбиток стопи Божої Матері та пальців рук дає підстави вважати, що початки села Заланіва сягають часів поширення християнства на східних теренах Європи.

Такі святині також знаходяться у Почаєві та Підкамені на Львівщині.

Історичний музей (Заланів)

Також у с. Заланів знаходиться історичний музей, який діє з 2001 року у будівлі, якій понад 100 років. Створив і підтримує його місцевий ентузіаст, журналіст Мирон Мельник. Вісім залів вмістило велику колекцію археології, кахлів, кераміки, ткацтва, опільської вишивки, іконопису. Окремо у музеї представлена експозиція «Заланівська приватна гімназія», матеріали про командувача Української Галицької Армії Осипа Микитку, «Шевченкіана одного села», літературний і військові зали.

Урочище Пікула (урочище Пікула)

За Рогатином в урочищі Пікула поблизу села Перенівка є джерело. Воно відрізняється від усіх інших своїм забарвленням і цілющими властивостями. Оскільки у джерелі дуже багато покладів вапняку, то колір води у ньому має бірюзове забарвлення. Крім того, температура у водоймі не змінюється залежно від пори року. Завжди однакова. Сюди на оздоровлення приходять люди, які хворіють на астму.

Традиційно на Водохреще у джерелі освячують воду, а охочі купаються.

Змагання з мотокросу (с. Перенівка)

Мотоциклетна траса ГО «Джерело» пролягає у селі Перенівка, що біля Рогатина. На ній ось уже з 2000 року постійно проводяться змагання з мотокросу. Ця траса є одна з найважчих в Україні. Усі охочі можуть тренуватися тут на своїй мотоциклетній техніці. В Перенівці проводять Кубок України з мотоциклетного кросу.

Також тут можна пограти у пейнтбол, а взимку у хокей. У час інформаційних технологій все більшої популярності набирає комп’ютерна гра «Лазер стар».

Ірина БАБІЙ

* «Галицький кореспондент» започаткував рубрику «Топ-20 найцікавіших місць». Ми побуваємо в кожному куточку Прикарпаття і розкажемо вам про нього, запрошуючи на мандрівки.

ТОП-20 найцікавіших місць Галицького району

ТОП-20 найцікавіших місць Івано-Франківська