«Бумбокс» – український хіп-хоп і фанкі-ґрув гурт, створений 2004 року в Києві вокалістом Андрієм Хливнюком і гітаристом Андрієм «Мухою» Самойлом. У квітні 2005 р. з’явився їхній перший альбом «Меломанія», що був записаний на студії «Fuck!SubmarinStudio» у рекордно короткий термін – всього за 19 годин, або за три студійні зміни. У червні 2006 р. на лейблі «Moon records» вийшла друга платівка «Бумбоксу» «Family Бізнес», що швидко здобула статус «золотої» в Україні (було продано понад 100 тис. примірників диска). На сьогодні група є одним із топ-гастролерів в Україні.

Андрій «Муха» Самойло – гітарист і мелодист гурту, народився в Луцьку. В юності грав у місцевому рок-гурті «Мухи в чаї». У 16 років витатуював цю комаху на правому плечі, звідси і пішло його прізвисько Муха. Самойло був лідером і гітаристом гурту «Мухи в чаї» (1992-1998 рр.), який у різні періоди грав доволі різну музику, але загалом – грандж. Андрій також був гітаристом гурту «Greed» (панк/грандж), який з’явився в середині 90-х років, а в 1995 р. змінив назву на «Greed Band» (фанк/грандж) та розпався в 1999 році. Певний час Муха як гітарист входив до складу гурту «ФлайzZzа».

Наприкінці 1997-го Андрій Самойло (гітара) та Андрій Благун (клавішні) долучилися до Сашка Положинського і Василя Зінкевича-молодшого, які на той час складали гурт (дует) «Тартак». Там Самойло грав понад 7 років. І саме в «Тартаку» перетнулися шляхи Андрія і Валентина Матіюка (DJ «Валік»). Учасники «Тартака» (DJ «Валік», «Кос», Чуєв) паралельно грали в гурті Андрія Хливнюка «Графіт», що припинив існування у квітні 2004-го.

Самойло з Хливнюком познайомилися на квартирі, яку винаймали, були сусідами по кімнатах, але майже рік мову про музику якось не заводили. А потім Муха купив акустичну гітару і якось увечері грав свою мелодію. Прийшов Хливнюк, послухав, щось наспівав, і вийшла пісня «День». Їм сподобалося, і вони почали разом створювати музику, хоча робили це більше для власного задоволення, ніж з розрахунку, що з того вийде щось серйозне. Відразу вирішили, що потрібний хороший діджей, і запросили Валіка. Так у середині 2004 р. в Києві з’явилося тріо «Бумбокс»: вокаліст Андрій Хливнюк, гітарист Андрій Самойло та діджей і скретч-майстер Валентин Матіюк.

Спершу Муха і Валік розглядали «Бумбокс» як площадку для втілення власних творчих задумів, а своїм основним гуртом продовжували вважати «Тартак», тому ще рік вони грали в обидвох гуртах. У середині лютого 2005 р. на Європейській площі у Києві Андрій Самойло дав останній концерт у старому складі «Тартака», а на початку квітня 2005 р. Муха та діджей Валік залишили «Тартак».

У суботу, 14 травня, «Бумбокс» знову виступить у нашому місті. А напередодні концерту «Галицький кореспондент» пропонує інтерв’ю з одним із засновників групи, гітаристом Андрієм «Мухою» Самойлом.

 

– Що спонукало тебе зайнятися музикою і чому саме гітара? Яким був твій перший інструмент і у скільки років ти його взяв до рук? Як ти познайомився з електрогітарою і чи можеш назвати ідеальну гітару для свого стилю гри?

У всьому винен бл…дський телевізор. Перші побачені кліпи груп «Nirvana» та «GnR» розірвали мозок у клоччя, і все стало ясно… Там чуваки з гітарами на моциках, Слеш на горі в шкіряному пальто фігачить соляшнік, волосся розвівається на вітрі, утвореному гвинтокрилом, що знімає Слеша в шкіряних штанах, червона помада, дощ і туш потекла… І після цього, думаєш, я захотів стати льотчиком?

– Зіграти на одній сцені, та ще й у спільному сейшені з Девідом Гілмором з «Пінк Флойду» – це унікальна можливість і певний пік у кар’єрі музиканта. Розкажи детальніше, як це було, як проходило спілкування з Девідом, що тобі дав цей досвід?

Восени минулого року в Лондоні «Belarus Free Theatre» влаштували захід «Staging a Revolution – I’m With The Banned», щоб привернути увагу громадськості до проблеми свободи слова та самовираження митців у тоталітарних режимах Європи. Вони запросили купу місцевих (всесвітньовідомих) селебріті, кльових акторів та музикантів. Ідея була в тому, щоб музиканти з різних країн виступили разом і висловили свою думку стосовно проблеми, яка їх хвилює.

Ми провели чудовий репетиційний день з Девідом Гілмором, всього не описати словами. Ми перебували в самому серці рок-н-ролу! На другий день з нами здоровався хазяїн пабу за рогом від готелю, а продавець-індус з під прилавка продав віскі вночі (хоча це заборонено законом). Одним словом, вражень – на цілу книжку!

– «Бумбокс» почався з вас двох із Хливнюком, Вікіпедія про тебе пише в тому числі, що ти мелодист «Бумбоксу». Чи бувають між вами конфлікти на творчому ґрунті? І взагалі, хто чи що рулить у «Бумбоксі»?

Всі творчі конфлікти ми вирішуємо емпіричним шляхом – що краще качає, те і перемагає! Коли все злито в єдиний стальний снаряд – і вірші, і музика, і картинка, і світло – все пролітає в голові, народжуючи майбутню сценографію пісні. Слухач почує вже готову композицію, а стружка, запах фарби, брудні руки, порізані пальці залишаться поза кадром. А головне – саме процес. Він несе заряд молодості та радості. Коли ви з друзями написали пісню, а її співає зал, це збуджує! (Сміється.)

– Як думаєш, чому ваш гурт залишився актуальним для нового покоління слухачів?

Якраз, напевно, тому, що ми не намагаємося комусь щось довести.

– «Люди» – новий альбом, на підтримку якого зараз стартував тур «Бумбоксу». Як можна його охарактеризувати: це новий етап чи продовження і розвиток попередніх смислових та музичних тем?

Максі-сингл «Люди» записувався протягом довгого періоду різними людьми і в різні часові проміжки. Але ми намацали те, що скоро стане нашим саундом. Ми продовжуємо еволюціонувати.

– На якій сцені краще себе почуваєш – на стадіонах чи в клубах?

Стадіон, звичайно, круто, але мені більше до вподоби клубні концерти. Коли публіка перед тобою, ми чуємо запах один одного, густе повітря наповнене електрикою і от-от вибухне!

– «Бумбокс» має дуже напружений гастрольний графік – більше сотні концертів на рік. Як вберегтися від виходу «в тираж» та існувати на сцені в постійному драйві? Це можливо взагалі?

Можливо. Чим раніше ми зрозуміємо, що наше тіло – не смітник і все кинуте в нього повернеться бумерангом, тим краще. Але по собі знаю, що поки смажений горобець в ср…ку не клюне, ми про здоров’я (фізичне і духовне) не думаємо.

– Як у такому напруженому графіку вдається зберегти добрі стосунки між музикантами?

Запровадили сухий закон, сварок поменшало, стосунки покращились! У нас є взаємоповага.

– Який найяскравіший епізод з твого життя у «Бумбоксі»?

Найяскравіший епізод з мого життя у «Бумбоксі» у мене попереду. (Сміється.) Он як з Гілмором вийшло – хто б міг подумати! Тому я гадаю, це ще попереду.

– Як це, бути кумиром для дівчат?

Якось непомітно прийшов той час, коли на наші концерти ходять дівчата, які гіпотетично можуть бути нашими доньками…

– А були періоди, коли все хотілося кинути (я про музику), і якщо були, то, як ти з собою боровся?

Були. Пройшли. І слава Богу!

– Були якісь групи і музиканти, які сильно вплинули на твою творчість?

Це ціла купа гуртів, артистів, композиторів 70-80-90-х років як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

– Не плануєш сольний проект?

Я поки що працюю над собою, змінююсь, вдосконалююсь. Коли мені буде що сказати сольно – презентую проект. Поки що я накопичую матеріал, може, щось і випливе.

– І насамкінець. З часу, коли народився «Бумбокс», що ти втратив, а що здобув?

Втратив гурт «Тартак», а здобув «Бумбокс» та ще мільйони прихильників і сотні нових друзів!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ