Саша КОЛЬЦОВА: «Війна – як діти: ніколи не будеш готовий»

  • Сашу Кольцову знають і люблять не тільки як вокалістку київської групи «Крихітка», що грає «актуальний альтернативний поп-рок». Саша – популярний в українській блогосфері автор, а ще – активна громадська діячка. 

     

    – Відомо: коли війна – музи мовчать… Ти брала активну участь у Єврореволюції, і як чуєшся зараз, як оцінюєш нинішню постмайданну ситуацію?

    Можна домовчатись до того, що не буде перед ким співати – буквально. Моя аудиторія була на Майдані, була поза Майданом, і я стала на той бік, який вважала правильним: суспільні зміни нам вкрай необхідні, як і новий порядок, нові правила спілкування і взаємодії з політиками. Думаю, якщо у людини є бодай якийсь суспільний авторитет і вага, це треба використовувати на благо країні. Якщо я маю якусь здатність формулювати змісти дохідливо і просто, то маю озвучувати правду і настрої народу. Це гроші люблять тишу, а люди люблять мати твердий ґрунт під ногами, а для цього треба називати біле білим, а чорне – чорним.

    – Делікатне питання. Ти – росіянка, мабуть, родину маєш на історичній батьківщині, ви знаходите спільні точки для порозуміння в теперішній ситуації?

    Батьки в Києві, і їм як звичайним пенсіонерам тривожно. Люди у віці взагалі погано реагують на зміни, бо почуваються поза процесом впливу на ситуацію, тобто вразливими. Потрібна спеціальна програма, що допоможе їм почуватись захищеними і корисними країні в цей момент, а їх покинули на російську пропаганду та ностальгію. Важко переконувати старих людей, що цього разу ми здатні контролювати владу, що ми здатні поміняти суспільство. Їм бракує віри в нас. Та й справді, ми самі не до кінця впевнені, що у нас все вийде, адже в політиків і народу різні інтереси. Але мусимо спробувати поставити їх на місце і працювати на інтереси суспільства. Нехай це займе п’ять, десять років. Просто мусимо.

    – Сьогодні агресивна політика Путіна має надзвичайно високу підтримку в російському суспільстві. Як, на твою думку, так може взагалі бути, адже надворі – ХХІ століття, цифрова ера, інтернет?

    Люди слабкі. Більшість хоче готових рішень. «Росія» для багатьох виглядає як готове рішення, а працювати на благо України, реалізовувати свої задуми по-своєму і боротись з політиками, постійно тримаючи руку на пульсі, – це складно. Чимало людей просто заслабкі для цього. Їм бракує мотивації і віри.

    – Ти в очікуванні війни? Готуєшся якось?

    Війна – як діти: ніколи не будеш готовий.

    – В чому сьогодні – в революційні часи – полягає актуальність і місія мистецтва? 

    У всі складні часи опоненти правди та миру переслідували митців як носіїв сенсів. Тому зараз митці мають створювати нові сенси, у нашому випадку – національні. Тому що Україна – це культура України. Нація – це культура нації. Суспільство – це правила і звички, які тісно пов’язані з культурним, мистецьким кодом. Митці у війну мають не шини носити, а музикою з усіх сил займатись.

    Я в цьому плані поганий приклад, бо обрала якраз шлях не співочий, а копірайтерський – вела революційний Твіттер, формулювала і відображала громадську думку. Один крутий відеокліп круто записаного колективу українською здатен робити для країни і її престижу більше, ніж тисяча промов політиків.

    – Я знаю, ти збирала музику українських виконавців для наших військових у Криму, розкажи детальніше, що це була за акція?

    У мене всі акції починаються так: встала зранку, подивилась новини, думаю – що я можу зробити? А тоді якраз було багато повідомлень про депресивний стан наших військових в Криму. З концертами не вдалось туди пробратись, навіть із Міноборони спілкувалась. А у військових частинах, як правило, на балансі є магнітофон. Вирішила, хоча б музики надішлю, щоб у хлопців був гарний бойовий настрій. Зателефонувала друзям-музикантам, всі радо відгукнулись. Олег Скрипка передав величезну кількість дисків “ВВ” і “Країни Мрій”. Долучилися інші артисти. Тож вийшли посилки по 20-25 дисків, розсилаю, тепер вже не тільки у Крим, але й в інші частини. Ось днями «Бумбокс» передадуть свої та Діми Шурова диски. Взагалі збірки вийшли прекрасні – від Стрикало і Подерв’янського до патріотичних пісень і гімну України.

    – А як зараз із власною творчістю, наскільки всі ці зміни вплинули?

  • Змістився центр уваги, тому писала мало. Наразі сьогодні після репетиції розумію, що треба би вже якось знайти бюджет на дозапис альбому. Ще й три пісні без фінального варіанту тексту. Я взагалі не настільки сильно й займаюсь музикою, це ж не єдина моя професія. Якось втомилась від відфутболювання з боку корпоративних комерційних радіостанцій і взяла відпустку, ще й склад мінявся, тому ми були зосереджені на живих виступах, а не на новому матеріалі, але вже час повертатись у студію, шукати новий звук, писати нові пісні.

    – А ти й далі залишаєшся прихильницею ідей straight edge?

    Пенсіонерки називають їх ЗОЖ. Straight edge – це ж просто здоровий спосіб життя. Морально і фізично. Я за чистоту сприйняття і стосунків, і реальності. Люблю, коли все ясно і нічого не викривляє картинку.

    – І як ти до цього прийшла?

    Особисто для мене це спосіб життя, що не напружує, не створює незручностей іншим і фактично не є чимось особливим. Ну, я не курю, бо ніколи не любила курити, не п’ю, бо не подобаюсь собі у стані сп’яніння, у мене тривалі стосунки з однією людиною, бо короткі романи – безперспективні і псують нерви. Нічого особливого. Мені подобається бути тверезою, тому що я бачу все як є, рецептори свіжі, серотонін свій. Звучить, як у робота, вибач (сміється). Можу спробувати вино, просто для цікавості. Заборонених речовин не вживаю, каву – по мінімуму, ліки – тільки прописані і якщо вже точно треба. Ми і так дихаємо таблицею Менделєєва. Я якось сама так живу, а те, що, виявляється, це і є straight edge, з’ясувалось потім. Головна проблема – стримувати власну агресію. Стримувати свій сарказм, бажання відповісти різко, роздратування. Це деколи складно. А не пити – ні, не складно. Хочеться ж інколи сказати нецензурне щось, інколи ледь стримуюсь, плекаю спокій, словом – keep calm.

    – Що тобі додає оптимізму в цей час?

    Є готові схеми, успішно випробувані у Польщі, Чехії, Грузії, Естонії, Гонконгу. Є спеціалісти з реформ і люстрації, готові консультувати новий уряд. Є європейське суспільство, не зацікавлене у сусідах-варварах.

    Українці не унікальні: хочуть порядку в міліції, комунальних службах, митниці, пенсійних фондах. Це все підйомні завдання, аби тільки була політична воля і особисте бажання бити політиків і злочинців від силовиків чи бізнесу по руках. У політиків її немає, бо вони все ще сподіваються скористатись із ситуації, але у народу вона вже зароджується, поки що – у невеликої активної частини суспільства. Більшість чекає, поки їм принесуть готовеньке.

    Все, що стоїть між нами і Україною, про яку ми всі мріємо, – радянський менталітет “мені всі винні” і звичка красти тут і зараз, любов до легких надприбутків, установка на коротку перспективу.

    Я не прихильник вступу в ЄС, але їх правила прозорості ми вже можемо застосувати у себе. Ми дійсно можемо швидко стати однією з найбагатших країн, якщо всім народом створимо такі умови для роботи чиновників, що вони припинять розглядати депутатські і міністерські крісла як можливість швидко розжитись. Потрібне державне мислення, потрібно дбати про суспільний договір, припинити власні зловживання, навчитись стримувати свою жадібність заради життя у здоровому суспільстві, що може допомогти тобі. Взаємодопомога, наполеглива праця, єдині цілі – задля великої багатої держави.

    Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

     

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!