«На Прикарпатті троє священиків освячували світлофор. На Великодні свята у Ямниці Тисменицького району освятили та урочисто відкрили світлофор і дорожній знак.

Як інформує прес-служба Тисменицької РДА, встановлення світлофора на небезпечному перехресті було одним із пріоритетних завдань для сільського голови Миколи Зелінського та новообраного депутатського корпусу місцевої ради.

“Тож обранці ямницької громади доклали максимум зусиль, щоб дорожній регулювальник з’явився на цьому вкрай небезпечному місці вже до Великодніх свят”, – йдеться в повідомленні».

(http://kurs.if.ua, 5 травня 2016 року)

У рік 7 523 [2016]. Не було того року [світлофора] червоно-зелено-жовтотворящого в селі ямницькому біля города галицького, і потерпали [від того] смерди цементно-шиферні, і луччі люди [освітянські] життю не радувалися, і всі князі та бояри тутешні смутні попри дорогу ходили. Не міг більше на страждання такі дивитися прислужник [народний], кельнер [золотолірівський], агітатор-розклейщик партійний та писар рекордів усія Русі Кольцьо Романкович на прозвисько Побожний Гарсон. Тож поставив він [собі] завдання світле, аки німби святих, правильне, аки правила [руху дорожнього], благодатне, аки кожна програма його [передвиборча], і вельми пріоритетне й першочергове та сповнити його [з божою поміччю] замислив.

Ходив тоді [два рази] Кольцьо Романкович походом виборчим здобувати город стольний, що був воротами золотими, прокурорами [діамантовими] та світлофорами блимаючими багатий, і так же він хотів посісти там престол депутатський, що аж [батьківщину] зрадив свою маленьку та червоносердечну і клятву [партійну], на Біблії дану, переступив був, на [свободу] у раді верховній самовисуванцем своїм пориваючись. Коли ж сидів серед бояр обласних, управлінців торгівлі городської та коли [головою] дбав про цілий район тисменицький, то теж не полишав він помишляти про недолю земляків своїх, родичів, друзів та [дружини] своєї нафто-газової та інших неолігархів, без світлофора вельми страждаючих.

І настав нарешті той [великдень], коли повернувся Кольцьо Романкович, аки блудний син, до порогу батьківського та до рідного села свого ямницького, і закликав він до себе [усіх] отців святих та різноконфесійних, і стали вони [довкола світлофора] свіжо представленого та молитвами благословляли його, кадилом обкурювали та народ [охмуряли]. Коли ж впали перші краплі [на стовп сей] освячений і перехрестили попи перехрестя се небезпечне, то заблимало [чудо] техніки придорожньої усіма кольорами потрібними – верхнє малиновим, аки стяг козацький, нижнє [зеленським], аки фамілія славна, а середній – хитрожовтим, як і має бути.

Та яке б світло не горіло [на стовпі], зупинялися усі піші та кінні подорожні біля світлофора сього, щоб за звичаєм давнім поклони доземні перед [святинею] вдарити, і не було відтоді [жодної аварії] в селі ямницькому на місці сьому, та замироточив біля світлофора знак дорожній і проступили на ньому [мощі та образ] нетлінний Кольця Романковича та слова обітниці давньої, аки з біг-бордів старих [єдино-опозиційно] підроблених.