Івано-Франківськ збагатився ще однією краєзнавчою книгою. Історик Наталія Храбатин презентувала розповідь-колаж про побут, культурне життя Станиславова та різні цікаві випадки, що траплялись у місті в 20-30-ті роки минулого століття. Книга під назвою “Івано-Франківськ у плині часу” вийшла у видавництві “Місто НВ”. Проілюстрували розповідь світлини фотохудожника Тараса Яковина та давні поштівки колекціонера Олега Гречаника.

 

Із першої сторінки захоплює манера оповіді про Франківськ – тепла, щира і дуже вишукана. Варто наголосити на цьому – жіноча. Авторка закохана у старий Станиславів і легко зізнається у своїй любові читачам.

“Я безнадійно урбанізована людина. Будівлі заміняють мені гори, звивини вулиць – річки, стародавня бруківка – зелені галявини… Все дотеперішнє життя я прожила у пам’ятках архітектури: спочатку у польському будинку, згодом – в австрійському, все у старій частині міста. А тому, згідно з марксистсько-ленінською теорією, буття в історичних будівлях породило історичну свідомість: ніким, крім історика, я апріорі не могла стати. Історія Івано-Франківська ввійшла у моє життя ще зі студентських років, згодом у поле наукової зацікавленості потрапив період 20-30-их років ХХ століття. Потрапив – і я загубилася у ньому, часом настільки, що і повертатися назад у сьогодення не хочеться”, – пише Наталія Храбатин у передмові.

 

Книга поділена на три розділи. Перший, історичний, розповідає про Станиславів буденний, святковий та мистецький, про цікаві випадки з життя міста  та станиславівський гумор. У книзі є зразки старої реклами, запрошення на концерти, знимки старих газет. Одна з найулюбленіших історій авторки – про старокавалерські вечори у Станиславові, на які були зобов’язані ходити усі неодружені чоловіки, щоб знайти собі другу половинку. Невиправні старі кавалери уникали цієї забави під різними приводами, але їхні імена потім друкувалися у пресі як злісних противників сімейного життя. Холостяки доводили на шпальтах газети, що за свій нежонатий стан вони справно платять податки. Така переписка у пресі могла тривати понад місяць. Списки “старих кавалерів” перестали друкувати у пресі у 1934 році.

Окрема розповідь торкається історії найбільшої святині міста – чудотворного образу Матері Божої Ласкавої Станиславівської. Наступний розділ “Зупинені миті історії старого Саниславова” презентує давні кольорові листівки з колекції Олега Гречаника. Останній розділ – це сучасний Івано-Франківськ у художніх фото Тараса Яковина.

“Запропоноване видання – праця не академічна. Це не підручник з історії України чи краєзнавства, не дослідження соціально-економічної та суспільно-політичної ситуацій, які давно гідно висвітлені істориками. Це, швидше, вилита на папері ледь вловима ностальгія за тими часами, які мені стали знайомі, а тому я значною мірою співпереживаю їх. Мене вражає щире і жертовне прагнення тогочасних галичан”, – зауважує Наталія Храбатин. 

Щоб створити цю книгу, історику довелося не один рік працювати в архівах, ознайомлюватися з документами та перечитувати від першої до останньої сторінки усі доступні газети та журнали, які читали у тогочасному Станиславові. Працю в архіві Наталя Храбатин дуже любить. На презентації книги вона висловила особливу подяку працівникам Івано-Франківського обласного архіву, які, розуміючи її захоплення історією міста, завжди знаходили значно більше матеріалів по темі, ніж вона просила. 

“Я часто пишу у “Галицькому кореспонденті” про серйозні теми: політичні, про професійну діяльність станиславівців тощо. Але я вам скажу правду: мені дуже подобається стара галицька мода, косметика, балі, театри – цілком жіночі теми”, – зізнається історик. Вона й сама завжди виглядає дуже елегантно і своїм вбранням та манерами нагадує шляхетну галичанку з минулого століття. 

 

“Якось я була змушена використати поради з однієї зі своїх статей. У мене сталася алергія на косметичні засоби. То був час, коли я мила голову содою, полоскала травою, і я вам гарантую – нічим не було гірше, ніж шампунем. Дуже люблю давню моду. У мене дуже багато викрійок та фасонів з журналу “Нова хата”. Коли я ці викрійки роздрукувала і віднесла в ательє, кравчиня подивилася і сказала: “Мабуть, ми би всі тут мали сісти і думати, як цю сукеночку розкроїти, на неї пішло би метрів зо 20 тканини”. Мені дуже подобається той час і ті фасони. І той стиль життя – спокійний, виважений, коли жінку шанували. Вона була не тільки домашня господиня, але і громадський діяч. Українки закінчували гімназію, університети, а працювати не було де. Ось вони будували сім’ю, виховували дітей і займалися громадською роботою – це було нормою, стилем життя. Постійно відвідували театр. Було не дивиною, коли з сіл приїжджали на прем’єру до театру”.

Як відзначив на презентації краєзнавець Петро Арсенич, цінність книги Наталії Храбатин у тому, що вона гарно проілюстрована та відтворює чимало подій, про які історики досі не писали. Колекціонер Олег Гречаник каже, що йому було дуже цікаво ілюструвати видання і намагатися відшукати знимки чи листівки, які якнайточніше могли би зобразити описану подію. Хоча у колекціонера понад 1600 давніх поштівок, віднайти потрібну ілюстрацію деколи було дуже складно, адже не всі події з життя міста фіксувалися на фото чи листівках. Чимало поштівок з колекції Гречаника у цій книзі друкувалися вперше. 

Фотохудожник Тарас Яковин розповів, що коли у 90-их роках починав фотографувати Івано-Франківськ, то зовсім не думав про документальну площину фотографії. “Я дуже люблю фотографувати місто. Воно гарне. Мав нагоду працювати у Штатах, то, повірте, там непросто знайти місця, які можна так гарно сфотографувати, як у нас. Коли фотографував дворики та вулиці, то думав про лінії, композиції, щоб було якось цікаво. А тепер, коли пройшов час, я бачу, що цих будинків вже взагалі немає. Моє фото стало не просто художнім засобом, а зафіксувало історичні факти. Воно буде слугувати, коли нас уже не стане. Наші діти будуть дивитися на ці фотографії і бачити Франківськ, якого уже не буде”. 

“Я старалася, щоб книга була універсальною – і для науковців, які знайдуть вказівки, звідки взятий той чи інший матеріал, і для молоді – яка знайде цікаві оповідки і зацікавиться історією трохи глибше. Якщо молодь знатиме історію, то, може, почне ставитися до міста трошки краще. Може, не дозволятиме собі більше смітити та некультурно висловлюватися. Я хотіла би, щоб найкращі традиції Станиславова відроджувалися молодим поколінням і гостями, які сьогодні приїжджають до нашого міста”, – зауважила Наталія Храбатин на завершення презентації. Усіх присутніх під звуки міжвоєнних танго та фокстротів запросили переглядати виставку поштівок Олега Гречаника та фото Тараса Яковина, яка, як і презентація, відбувалася у приміщенні Науково-методичного центру культури Прикарпаття на Незалежності, 12.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА