«В Івано-Франківській облраді запровадили День вишиванки.
Івано-Франківська обласна рада запровадила нову традицію – щоп’ятниці працівники апарату приходитимуть на роботу у вишиванках.
Таку практику голова обласної ради Олександр Сич раніше запровадив в уряді, обіймаючи посаду віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань. В останній робочий день його підлеглі, йдучи на роботу, одягали виключно вишиванки. Нині цю ідею активно впроваджують в обласній раді».
(http://kurs.if.ua, 13 травня 2016 року)
У рік 7 523 [2016]. Зібралися того року у [хоромах білих] посеред города галицького луччі люди із усіляких партій політичних, кланів [бізнесових] та районів довколишніх, щоб раду давати князям, боярам та [господарці] тутешній, суди праведні рядити, рішення земельні приймати, заяви робити, теревені правити, байдики бити, ляси точити та бюджет обласний [дерибанити]. І все би добре було, лиш не мали діла їхні славні видимих ознак патріотизму, особливо [по п’ятницях], і журився тим вельми отаман їхній бунчужний, екс-віце-князь-ізгойник гуманітарний, друг Алекс на прозвисько агент Юстас [на три букви].
Окинув він тоді усю сю рать апаратну оком своїм [соколиним] і звелів усім прислужникам [слуг] народних кожної п’ятниці перебиратися у вишивані сорочки, піджаки та краватки із тризубами різної величини відповідно до рангу [чиновницького] і різних кольорів та символів відповідно до симпатій [партійних], а на вході сторожем поліцейським того дня посадити [козака] в шароварах широких, аки Дніпр ревучий і стогнучий, та з трембітою, щоб замість свистка та кийка [одночасно] служила йому. І ходили тоді коридорами владними чиновники поважні в мундирах з сердечками [червоним по білому] вишитими, [трипальцями] золотистими, укропами-семисвічниками зеленими та зайцями шоколадними.
Коли ж замало було того [патріотизму] лишень на кінець тижня, повелів отаман Алекс по понеділках усім апаратникам своїм хором бадьорим співати про [червону калину] та лісових чортів, до євробачення майбутнього готуючись, по вівторках гопака бойового підстрибувати, аки [не москалі] на стадіоні, а по середах у діловій переписці активно [кобзаря] та інших класиків цитувати, особливо те місце, де [сичі] в гаю перекликались і [гаркот] раз у раз сидів. Хотів ще він по четвергах зобов’язати усіх обідати салом з часничком і пампушечкою та борщем, але був того дня у [їдальні облрадівській] рибний день, тож мусів перенести він се дійство [патріотичне] на неділеньку боженьку, на пополудні після служби.
І тільки в суботу, аки належить за [заповітом старим] та давнім, дав спокій товариству своєму друг Алекс, щоб [кошерно] могли відпочити вони і навіть сірку під газом російським не запалювати, щоб не осквернитися. Бо, як казав творець притч [премудрий], аки Саламон, лицар [свободний] Руслан-Марципан на прозвисько Мер Франківська: гой не може бути [патріотом].