«Я зробив свій вибір, зняв свою кандидатуру, бо в місті почали ширитися думки, що я чийсь проект, що мені хтось заплатив кошти, щоб я відтягнув голоси від патріотично настроєних депутатів. І я все-таки зняв свою кандидатуру, бо я завжди говорю: я – проект свого батька, а не чийсь проект і нічиїм проектом ніколи не буду», – каже Ростислав Микитюк.

Ведучий івано-франківського Майдану вважає, що 13 кандидатів на депутатське місце, та ще й здебільшого з «одного політичного поля» – це забагато. На його думку, вони шкодитимуть один одному, розтягуючи, розпорошуючи голоси».

(http://www.radiosvoboda.org  07 травня 2014 року)

У рік 7 522 [2014]. Минуло літо і два сезони опалювальних, відколи став боронити край рідний та город галицький у раді верховній славний лицар [свободний] Алекс, знаний аки мисливець на шпіонів запільних, та примучився від трудів своїх вельми. Коли ж попустошили були резидентське межигір’я, на князя вічноживого Яника батон [золотий] покришивши, пересів ураз сей лицар галицький на коня німецького броньованого та став віце-воєводою стольним [служити]. Та й нікому стало ані край рідний, ані город галицький боронити. Захвилювалися тоді галичани і послали гінців по всіх теренах галицьких шукати героїв нових, не менш знатних та [ще більш] бунчужних.

Озвався тоді із гір [буковельських] боярин Санько Леонідович на прозвисько Яш, по-гуцульськи топірцем підпираючись та свого лексусового коня на прозвисько [Контрабанда] сідлаючи. «Лиш Яш достоєн еси боронити город галицький у раді верховній, бо [за результатом виборів попередніх] недаремно ж він Алексом Другим наречений був», – почулися з гір буковельських голоси бабусь пенсіонерних.     

На те відказав йому з біг-борда великоднього богатир Васильоша Попович на коні вишиванім: «Христос Воскрес, [чоловіче божий]! Святеє місце свободне було, ним і позостатися мусить. Аки в землі галицькій, так і в раді верховній лицаря Алекса тільки я заміню, бо [хто, як не я]?».

Аж тут князь ятвязький Ануш, що другий термін каштелянив у городі галицькім, і собі обізвався: «Переміг я у борні славного лицаря Алекса на прозвисько [мер на три букви], коли за престіл галицький бились, то ще лучче від нього город галицький у раді верховній боронити буду».

І лунали кличі бойові, обіцянки палкі та інший піар від все нових і нових героїв, яких щедро родить [перед виборами] на полі патріотичному. За Алексом Другим на прозвисько Яш самовисунувся на конику рогатому на прозвисько Ровер [чорновусий] Юрко Третій.  І навіть отроки юні Дмитрик яйцеметний на прозвисько Герой [першого майдану], і Максимко бородатий на прозвисько Герой [другого майдану], і типовий Микольцьо на прозвисько Герой [без майдану] бралися за мечі свої та патріотизмом мірялися.

«Достобіса ж вас тут назбиралося», – почувся раптом голос майдану [на ім’я Ростислав] і одразу затих, аби не псувати своєю присутністю бісової дюжини [проектів]. І втішилися від того галичани, бо один [правильний вибір] вже було зроблено.

 

НОРВАКС