Не Дніпром єдиним ділиться Україна на дві половини. Не мовою і не ландшафтами. Не етнічними регіонами чи прихильниками якоїсь з країн-сусідів. Україна – не ділиться. Так, як півкулі головного мозку, що умовно поділені на «творче» і «раціональне» мислення, працюють як одне і не вимагають автономії. І не тому, що мозок не може говорити, а тому, що те, що створене як одне ціле, мусить відповідати задуму творця. 25 травня маємо вибрати того, хто готовий не лише словами, а і вчинками сприяти цілісності країни. І самі маємо цьому сприяти.

Те, що політика – брудна справа, сказано-переказано. Виходить, зараз до влади прагнуть ті, хто не боїться забруднитися, або ті, хто через нашарування бруду на собі вважає це нормою. Ще це все нагадує мені школу, коли дитина, яка не має схильності до точних наук, повинна визначитися, чи вона буде здавати екзамен з геометрії, чи з алгебри. Який би не вибрала – двійка гарантована через незнання. Прогуляє і ту, й іншу дисципліну – залишиться ще на рік в тому ж класі. Якщо провести паралелі з виборчими перегонами, то народ – це дитинка, яка ну дуже вже слабо вчиться (бо скільки ж можна обирати не тих?), і це впродовж двадцяти з хвостиком років. Дитинка, яка часом приймає цукерки-гречку-консерви від незнайомих дядів. Опозиція і влада – це ті точні науки, які інколи перегукуються і переливаються одна в одну (встигай тільки стежити). А ще іноді здається, що один і той самий вчитель викладає всі дисципліни і що він явно недолюблює учнів.

Маленький підсумок абзацу: прогулювати не варто – однозначно. Цікавий збіг, що вибори президента відбудуться в кінці травня (час випускних екзаменів). Щоб піти у «доросле і вільне життя», про яке так часто кажуть директори шкіл на лінійках, мусимо зробити вибір. А якщо подивитися на передвиборчі програми очима людини, яка не є мешканцем країни, то взагалі можна видихнути з полегшенням. Якого кандидата би не вибрали – будемо в безпеці (так обіцяють). Все одно буде війна з корупцією, не буде війни з Росією, будуть нові робочі місця і захист пільговиків. Літо буде теплим, зима – сніжною, небо – чистим. Країна – суверенною. Я – вірю. А фраза «по вірі вашій – воздасться вам» була відома ще задовго до виборчих перегонів. Головне, що вона дієва. І головне, що є ще люди, які вірять.

Так само, читаючи стрічку новин, ми, як діти, тішимося і віримо (вже стільки місяців), що от-от США і Європа запровадять санкції проти загарбника. Радіємо, що світ за нас. Але непокаране лишається непокараним. Якщо проводити паралелі з родинним устроєм, то Росія – така собі дитина, яка знає, що буде безкарна. Бо надто вже бояться цієї дитини і надто вже насторожено ставляться до неї ті, хто лякає санкціями. Тому ми все одно залишаємося самі за себе. Хоча було би правильніше – самі за своїх.

Маємо рейтинги кандидатів (і здається, більшість голосуватиме за того, в кого він вищий). Щодня маємо десятки розстрілів невинних громадян (до яких часом немає справи іншим громадянам). Зручна позиція спостерігача, чи, як то жартівливо називають в мережі, «рядового диванного війська», впевнено поширюється на всі верстви населення. Дивитися це «шоу за склом» дуже зручно, доки не почнуться перебої з транслюванням. Мало кому краще життя приносили на блюдечку. Зазвичай і блюдечко, і життя – результат праці.

Майже до теми згадався нещодавній похід на столичний секонд-хенд. Щоб уявити його масштаб, треба помножити десять франківських «п’яних базарів». Будучи дитиною, я дуже боялася заблудитися саме на базарі. Але зараз не страшно, я не сама і я доросла. Зараз потрібно вибрати взуття і штани. Такого розмаїття всього я в житті не бачила. Східна музика, продавці такої ж зовнішності. Одяг, взуття, посуд і прилади, іграшки та книжки, засоби гігієни. Стільки власників стоять за цими речами, частини чужого життя, добрі і не дуже енергетики. Гори всього. «Купуйте!» – викрикують продавці. Після двогодинного блукання повертаємося з шортами і футболкою. Нехай не зовсім той вибір, але вибір, власний. В одній з пісень Положинського є рядки: «У світі багато брудного й заразного, але той, хто хоче, лишається чистим…» Дуже хочеться, щоб той, кого виберуть керувати державою, був чесним і чистим.

Зрештою, одяг легше відіпрати, ніж душу.