Можливо, його назвали на честь діда – о. Сильвестра Лепкого, який свої літературні твори підписував псевдонімом Марко Мурава. Можливо, на честь Маркіяна Шашкевича, творчість і діяльність якого високо шанувалася в родині, а прадід Марка – о. Михайло Глібовицький – особисто знав видатного письменника. В родині й досі про нього згадують як про «скрипаля з душі і тіла», а коли його не стало, дружині дуже бракувало  його скрипки, звуки якої  в їхній хаті не замовкали ніколи…

          Марко (Маркіян) Лепкий народився 17 квітня 1910 р. в Станиславові, у сім’ї професора Станиславівської гімназії Миколи Лепкого – брата відомого письменника Богдана Лепкого. Був тихим, сором’язливим, делікатним хлопчиком. Музично обдарований, музикою почав займатися досить пізно – з 9 років приватно навчався гри на скрипці, а з 11 років – у Станиславівській філії Львівського Музичного інституту ім. М. Лисенка. Водночас із ним до цього закладу поступила і його старша сестра Тетяна – майбутня піаністка. Невідомо, хто був учителем Марка по класу скрипки, але він, безсумнівно, отримав добру початкову школу скрипкової гри.

         Про високий рівень викладання гри на скрипці у Станиславівській філії музичного інституту свідчить характеристика Станіслава Людкевича, який був присутній на першому річному пописі учнів у 1922 р. У своїй статті він писав: «В науці скрипки бачили ми скрізь взірцевий спокійний рух смичка, солідність ритмічну і чистий тон, а між елєвами 2-го і 4-го року навіть визначні таланти, вельми вміло ведені професором до артистичних висот» (газета «Громадський вісник».1922/100).На цьому пописі Марко грав «Балетну арію» Ж.-Б. Данкля та взяв участь у виконанні Duo І ор. 48 Плейєля для 4-х скрипок і фортепіано. Через три роки, у черговому річному пописі музичного інституту М. Лепкий виконав «Souvenir de Bosphor» Анрі В’єтана і «Легенду» Генріка Венявського.

         22 квітня 1927 р. Марко виступив на концерті у Надвірній під Станиславовом. Газета «Діло» (1927/89) писала: «Своїм добором і виконанням точок програми виконавці перевищали значно те, що зветься «провінціональним концертом». Такого концерту не повстидавсяб напевно ані Станиславів ані Львів. Концерт стягнув усю музикальну публику нашого міста без ріжниці народности». Дохід від вечору пішов на добудову нового залу читальні міста.

         Закінчивши Станиславівську філію музичного інституту, Марко їде до Праги, де протягом шести років навчається в консерваторії по класу скрипки  професора Рудольфа Райссіґа та, водночас, в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова на музично-педагогічному відділі (згодом Марка Лепкого визнають одним із яскравих представників чеської скрипкової школи). З 1936 по 1939 рр. скрипаль вдосконалювався в Берлінській музичній академії. За кордоном Маркіян брав участь у музичних вечорах, організованих українськими громадами Праги та Берліна, зокрема, у концерті-вечірці, влаштованому Українсько-литовським студентським товариством у Празі в 1936 р., та в Шевченківських святах у Берліні: в  1938 р. він виступав у залі Бехштайна, в 1939 – в Шуман – залі. Про перше із Шевченківських свят знаємо, що відбулося воно 15 червня  силами «Української громади в Німеччині», в ньому взяли участь три українські виконавці: співачка Іванна Синенька-Іваницька, піаніст Тарас Микиша та Маркіян Лепкий.  Вечір був дуже вдалим. Позитивні відгуки на нього з’явилися в німецькій пресі вже на другий день і друкувалися й далі впродовж більш, ніж тижня. Гру Маркіяна відзначили відома німецька співачка Ґертруд Рунґе, музичні критики Юпп Міллер-Марайн (підкреслив музичний темперамент скрипаля) та Ріхард Ян (написав про «шляхотність тону» його виконання). Про ці відгуки дізнаємося з газети «Діло» (1938/149. «Шевченківське свято в Берліні»). А рецензент «Діла» в цій самій статті писав: «Наш молодий скрипак Маркіян Лепкий володіє добре своїм інструментом і легко опановує публику. Своїм глибоким меланхолійної закраски тоном, великою скалею динамічних нюансів, виробленою технікою – творить те, що носить назву музика».

         М. Лепкий постійно відвідував концерти зарубіжних та українських музикантів. Своїми враженнями ділився не тільки між друзями, але й на шпальтах преси. Так, у двох номерах газети «Діло»  за 1937 р. знаходимо його відгуки на концерти в Берліні відомої української піаністки Любки Колесси. Марко в цих дописах постає і захопленим романтиком, і фахівцем, що вміє виявити  стильову своєрідість творів (Й. С. Баха, Ф. Шопена, Р. Шумана) та влучно окреслити  особливості інтерпретації піаністки. Так, у першому з них про музику Ф. Шопена та її виконання, читаємо: «Його музика, переповнена фігураціями, трілєрами, арабесками, гнучка, елєгантна, ніжно прозора, місцями повна болю-терпіння, то знову погідно безжурна, плила мов казка й переносила слухачів у країну надземських світів»  (Діло. 1937/2). Другий допис містить ще більш барвисту мову та порівняння: «Розсипаються перлисті тони, каскади акордів, розколихуються хвилі гармонії, море звуку. Задивлені, заслухані, забуваємо за життя. Зникає земля, зявляється світ візій і наше «я», чи то душа, летить у простори… А там, на блідих хмаринках, чарівна німфа вже до танку стає – а фавник на дузі сидить, він до танку їй приграває. Летять із сопілки ці тони ніжні, хвилинами весняні, дитячо наївні, то знову призадумані, мелянхолійно сумні…» (Діло. 1937/112).

         Перед початком ІІ світової війни М. Лепкий повернувся до Станиславова, де 8 серпня 1939 р. одружився з Іванною Павлусевич. Молоді переїхали до Львова, де Маркіян почав викладати у Музичному Інституті ім. Лисенка та   грав у оркестрі Львівської опери (в роки німецької окупаціїї був його першим концертмейстером).

         Ще до закінчення війни подружжя виїхало до Німеччини, в Штутгардт, а в 1949 р. емігрувало до США.  Спочатку Маркіян і Іванна замешкали у Канзасі, штат Огайо. Марку вдалося влаштуватися на роботу до Симфонічного оркестру. Згодом Лепкі,  як і сім’я сестри Маркіяна, оселяються у Детройті. У 1954 р. тут відкрилася філія Українського музичного інституту на чолі з В. Витвицьким, і в 1960-і рр. М. Лепкий став у ньому викладати скрипкову гру. Також давав приватні уроки. Серед його учнів була юна  Karen Сoleman – в майбутньому відома джазова скрипалька, співачка і композитор.

         У США Маркіян здобуває  ще один музичний диплом: в 1969 р. він  закінчує університет Міннесоти (м. Міннеаполіс) із званням магістра мистецтв, спеціалізуючись у відомого музикознавця  Йоханнеса Ріделя.

         У 1978 р.  подружжя Лепких переїждає до Арчболду, штат Огайо, де проведе решту свого життя.

         Крім педагогічної, Марко Лепкий займався виконавською діяльністю. Особливо активно проявив себе в імпрезах у Детройті. Так, 20 серпня 1954 р. він виступив на відкритті виставки маляра Едварда Козака (Еко); 24 березня 1962 р. був учасником концерту до святкування 25-річчя відділу ім. Лесі Українки; 24 травня 1964 р. виступав у концерті до 50-річчя місцевого «Бояну»; 11 грудня 1965 р. –  на Ювілейному концерті  Організації Оборони чотирьох свобод України.

         М. Лепкого високо цінували як фахівця, запрошували до журі музичних конкурсів. Так, у січні 1973 року він був членом журі ІІ Українського музичного фестивалю в Торонто (Канада), разом з Любкою Колессою та В. Витвицьким.  Піаністка Таїса Богданська, характеризуючи членів журі, писала про Маркіяна, що він – «високої кляси скрипаль і знаменитий педагог» (Свобода. 1973/35).

         В останні роки життя Маркіян трохи захопився садівництвом і виростив біля свого дому чудовий гібіскус. Остання фотографія митця  була зроблена біля улюбленого дерева, яке засохло в день його смерті – 1 листопада 1988 р. – немов відчувши, що того, хто любив і доглядав його, вже немає…

 

Галина Максим’юк

 

 

Маркіян Лепкий (другий справа) та його сестра Тетяна (перша зліва) з сім’єю о. М. Горникевича. Черче. 1935 р.