«Сьогодні Коломию відвідав другий президент України Леонід Кучма. Приїхав не з порожніми руками. У рамках проекту фонду «Україна» привіз до Коломиї піаніно «Essex/Steinway» білого кольору. Президентський подарунок отримала музична школа №1.

До Коломиї також завітали голова ОДА Андрій Троценко та його попередник – Михайло Вишиванюк. Другого президента зустрічали хлібом-сіллю та під звуки народних інструментів… Леонід Кучма не вперше відвідує Коломию. Перебував у цьому місті у 1994 та 2000 роках.

«Коломия добре пам’ятає 2000 рік, коли завдяки Вашим зусиллям місто повністю перебудували, – звернувся до Леоніда Кучми міський голова Ігор Слюзар. – Тоді було збудовано й візитівку Коломиї – Музей писанки. Для міста це додаткові 200 тис. туристів щороку. Дякуємо також Михайлу Вишиванюку як члену вашої команди за внесок у розвиток Коломиї». (http://visty.in.ua, 27 травня 2014)

У рік 7 522 [2014]. Смута та розруха велика того року в землі руській вчинилася – окаянні сармати хана ростовського Яника та пахана його московського на прозвисько [Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла] пустошили на сході дикому. Гинуло там славне лицарство галицьке, і тужили за ним вельми по цілому Прикарпаттю [писанковому], а паче всього в Коломиї, де хороми [колгоспні] були Михалка Васильковича на прозвисько Безгазди.

А щоб скорбота велика у землі галицькій не примножувалася, на потіху луччим людям у Коломиї явився був одного [білого-білого] дня волхв червонодиректорний Леон Другий Данилкович на прозвисько Кілер, або Безкучми. І був сей волхв весь у [білому-білому] і мав він зятя-мільярдера, який накупив був фортепіанів ессекс-стейнвеївських, гуслів фендер-стратакастерівських та інших речей вельми [необхідних] і білих-білих, та й слав їх куди попало.  

Коли ж уздріли губернатор колишній Михалко коломийський та губернатор [поки що] теперішній Андрійко коломойський, що явився їм волхв не з порожніми руками, то возрадувалися вельми. На дримбах та трембітах гуцульських заграли [йому] множество мелодій популярних – і разом нас багато гринджолівську, і мурку пацанячу і [до-ре-мі-до-ре-до] ультрасівську.

Привели тоді до волхва каштеляна коломийського Ігорка, чоловіка простого [зі слюсарів], і той прорік несподівано: «Третя з’ява Леона Другого, почесного мольфара [фестивального], є добрий знак для землі коломийської. Бо старі люди ще пам’ятають, як зусиллями волхва сього Коломия будувалася, як плити алебастрові він двигав на плечах своїх, і цеглу на цеглу складав, і фасади штукатурив, і [кирпою] негнутою вокзали реконструйовував, город наш славний повністю перебудовуючи. А в кінці поклав він [яйце] вельми велике на середині міста, музей писанковий сотворивши та тим самим [на кінець] хана Яника натякнувши. І від чуда сього туристів розмножилося незлічене множество у городі коломийському. Тепер теє множество подвоїться або потроїться від звуків чарівливих піаніно [білого-білого]».  

І втішилися пророцтву сьому всі луччі люди, а паче всіх Михалко коломийський, а за ним і Андрійко коломойський. І по всякому вони  волхва Леона Другого славословили, шоломи вгору підкидували, медальки йому чіпляли та хором [Кучмугеть] виспівували так, аж гори двигтіли, ніби Довбуш під ними перевертався. І тільки Василько космацький заздро дивився на членів команди сеї, сподіваючись, що і його час [так само] колись ще повернеться…

 

НОРВАКС