У той час, як на Косівський ринок підприємливі гуцули все частіше виносять китайські сувеніри та вишиванки, намагання франківського ювеліра Всеволода Бажалука відродити давню гуцульську техніку мосяжництва виглядає дуже зворушливо. Всеволод робить передовсім давні хрести – так звані зґарди, що, народжуючись у руках майстра із великого міста, аж ніяк не втрачають своєї самобутності. Швидше навпаки, Всеволодове захоплення містикою гуцульської традиції дозволяє йому відтворювати і продовжувати її максимально автентично.

 

 

Виставка “Містика гуцульських зґардів”, що відкрилася у галереї “Арт на мур” у фортечному бастіоні, не залишить байдужими ні тих, хто цікавиться народним мистецтвом, ні тих, хто забреде у виставкову залу випадково. Ці хрести світяться і випромінюють надпотужну енергетику, боронитися від якої немає сенсу. Це “шлях до Бога”, за визначенням майстра, а також голос нашої спільної крові – суміш християнства, давніх гуцульських вірувань, потяг до краси, як її розуміли гуцули 200-250 років тому і могли відтворювати доступними на той час техніками.

 

Хрести, які робить Всеволод Бажалук, – це занурення у світ традиції монохромності і стриманості. “Як би мені не було боляче, я розумію, що традиція мосяжництва щезає. Майстер Стринадюк, який помер позаминулого року, був одним із останніх, хто якось ще тримав це ремесло, – зауважує Всеволод. Його захоплення мосяжництвом розпочалося 5 років тому, коли до рук потрапив альбом, присвячений гуцульській техніці художньої обробки металу. “Це неймовірно гарно! Коли я його гортав, я зрозумів, що мушу навчитися це робити. Я почав вчитися. Спершу дуже намучився, бо мене ніхто не вчив”, – пригадує ювелір.

 

Самотужки він опанував давню техніку лиття зґардів: метал відливали у глиняну форму, яка називалася «фірма», а фірму робили із фірмака – дерев’яної майстер-моделі, у якій вирізьблювався майбутній орнамент та форма хреста. У своїй роботі Всеволод Бажалук найчастіше користується сучасним ювелірним методом – відливає зґарди у воскові форми. Більшість хрестів, представлених на виставці, вилиті з латуні чи бронзи у воскові форми. Цей метод дозволяє зробити візерунок на хрестах більш деталізованим і виразним, ніж із глиняних фірм. Гуцули також лили у віск, але найчастіше все ж користувалися глиною та деревом, а також чеканили.

 

Зґардами називають гуцульські натільні хрести та інші прикраси, які виконували роль оберегів. Містика. “За однією із версій, зґарди називаються так, бо на французькій шпазі   захист для руки називається «ґарда». Ґарда була кругла, тому ці круглі медальйони, які носили гуцулки, називалися «зґарди». Але зґарда – це, в першу чергу, захист, оберіг”, – розповідає ливарник.

 

Свої зґарди Всеволод Бажалук переважно копіював із давніх зображень, які визбирував по музеях та фестивалях, фотографуючи найцікавіші хрести. Щоправда, усі зґарди, представлені на виставці, – удвічі менші від оригінальних гуцульських. “Я зменшував розмір і деталізував орнамент, бо раніше просто технічно не було можливості таке робити. Щоб вирізьбити виразний візерунок у дерев’яній формі, вона мусила бути достатньо великою”, – пояснює ливарник.

 

Навіть удвічі зменшені зґарди не кожен наважиться одягнути на шию, бо сучасні християнські хрести для щоденного носіння є значно меншими і легшими. Гуцули розміром і вагою оберегів не переймалися, можливо, навпаки, намагалися їх зробити якомога більшими, сподіваючись на більший захист. Гуцули носили цілі оберемки зґардів у декілька рядів. Часом це все важило 3-4 кілограми.

 

Одна з найдавніших речей у колекції Бажалука – круглий елемент чепраги – защіпки для верхнього одягу та нашийних прикрас. У виконанні ювеліра вона має майже 5 сантиметрів у діаметрі, а насправді була вдвічі більшою. “Ця чепрага була ззаду, вона була неймовірно велика і ховалася під волоссям, її ніхто не бачив. Коли думаєш про це, глибше розумієш містику цих прикрас”, – каже Всеволод Бажалук.

  

Він не любить, коли його називають митцем. Сам себе вважає містиком та творцем – оскільки людина була створена на подобу Бога, а головною ознакою Бога є творення. “Для мене дуже важливою є містична складова зґадрів, – провадить майстер. – Кожна річ – це не просто хрест, це прохід до Бога чи до богів, якщо зґарди дуже давні. Тому другою назвою виставки є “Люди і Бог”. За формою хреста можна визначити його приблизний вік. Рівнораменні зґарди – ще дохристиянські. Всеволод спробував реконструювати один із таких давніх хрестів. Результат можна побачити на виставці. Найдавніші зґарди з колекції Бажалука походять з середини 18-го століття.

 

Ще один містичний бік зґардів – це співжиття людини і хреста. “Коли ти вішаєш його на шию, ти його приручаєш, і він стає твоїм”, – підкреслює майстер. Кожна робота на виставці експонується на тлі авторського тексту Всеволода Бажалука, що допоможе зрозуміти містику кожної зґарди.

 

На закриття виставки ювелір планує влаштувати майстер-клас з ливарництва за найдавнішим  методом. Це буде містерія, пов’язана з литвом металу, зокрема, Всеволод Бажалук хоче показати, як гуцули лили у глину з фірмака.

 

 

Наталка ГОЛОМІДОВА