Під час руху опору ОУН-УПА радянській карально-репресивній системі осередок ОУН був сформований і в селі Рінь (нині частина села Микитинці Івано-Франківської міськради).

Ліквідаційно-терористична група ОУН у селі працювала під керівництвом районного провідника Шрама. У м. Станиславові загалом були три пункти зв’язку, за допомогою яких здійснювалася вся робота ОУН в місті (на Гірці, на вул. Радянській і вул. Галицькій). Повстанець Шрам був провідником першого району (Угорники, Микитинці, Хриплин) та інспектором Станиславівського окружного проводу ОУН. Надрайонний провідник ОУН Еней теж проживав на Гірці.

Натомість в с. Рінь комендантом ліквідаційної групи був Ярослав-Любомир Володимирович Фединський (псевдо Чорний), 1929 р.н., уродженець м. Дрогобича. Він заагітував до підпільної боротьби Володимира Івановича Колясу (псевдо Дуб), 1927 р.н., переселенця з с. Пікулинці з-під Перемишля. Крім того, до групи входив Богдан Олексійович Пилип’юк (псевдо Змій), 1927 р.н., уродженець с. Рінь, та навіть колишній міліціонер з м. Станиславова Михайло Іванович Нюнь, 1927 р.н. У кримінальній справі також фігурували Микола Ілліч Литвин, Юрій Іванович Коновалів, Євстафій Олександрович Бурдяк і Теодор Павлович Цок.

Оунівці поширювали бофони[1] «День зброї УПА». Так, лише за вересень 1946 р. було поширено грошей УПА на 4 тис. рублів. Підпільники збирали ліки для повстанців, купували зброю і боєприпаси (Богдан Пилип’юк умудрився придбати пістолет у міліціонера за 450 рублів), забезпечували бойовиків продовольством і грошима.

Ліквідаційно-терористична група заради поповнення матеріальних ресурсів повстанців навіть здійснила 4 напади з реквізиціями на не лояльних до української ідеї громадян. Але в групу входили молоді хлопці, а тому і їх вчинки подекуди були наївно-смішними. Так, Михайло Нюнь зумів загубити біля моста, що охоронявся міліцією, пістолет. Потім він з Колясою пішли шукати загублене, а в результаті довго пояснювали в міліцейському гарнізоні, що за зброю вони шукали.

8 березня 1946 р. Коляса, Пилип’юк з компанією пішли на кіносеанс, потім у чайну на вул. Радянській, де випили по 300 грам горілки. Далі вони опинилися вдома у Нюня. А там через суперечку щодо калібру ствола випадково був поранений Пилип’юк. Екстравагантно повелися оунівці з трьома дівчатами з Микитинців. За те, що ті гуляли з російськими солдатами, дівчат підстригли.

Зрештою радянські спецслужби арештували членів підпілля і засудили їх до ув’язнення на строк від 5 до 10 років. Важко оцінити внесок націоналістів с. Рінь у загальний рух спротиву радянському тоталітарному режиму, але їх опір став складовою історичних підвалин для здобуття української незалежності в 1991 р.

[1] Бофони (від «бойовий фонд») — однобічні (рідше двобічні) грошові документи (квитанції) з національною символікою та символікою ОУН і УПА й відповідними написами, із фіксованими номіналами чи без номіналів. Уповноважені особи від імені ОУН чи УПА видавали їх населенню за добровільно внесені, стягнуті як контингент, реквізовані кошти, у вигляді готівки, іноді продуктів харчування, одягу тощо. Крім суто фінансової ролі, бофони також виконували агітаційну функцію, тому їх використовували в повстанській пропагандистській роботі.

Сергій АДАМОВИЧ, Роман КОБИЛЬНИК

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.