У Еліаса Канетті, одного з останніх великих австрійців, який жив у Лондоні і писав по-німецьки, є художнє дослідження «Маса і влада». У цій книжці він пише: «Безсенсовно твердити, що нації, народи нічим не відрізняються». Для Англії Каретті знаходить такий образ: «Наскільки ставлення до моря пов’язане з англійським індивідуалізмом? Англієць відчуває себе капітаном на мостику корабля. Поруч з капітаном – нечисельний екіпаж, а довкола безмежне море. Він майже сам. Море потрібно приборкати. У безконечному морському просторі кораблі ізольовані так само, як люди».

У Еліаса Канетті, одного з останніх великих австрійців, який жив у Лондоні і писав по-німецьки, є художнє дослідження «Маса і влада». У цій книжці він пише: «Безсенсовно твердити, що нації, народи нічим не відрізняються». Для Англії Каретті знаходить такий образ: «Наскільки ставлення до моря пов’язане з англійським індивідуалізмом? Англієць відчуває себе капітаном на мостику корабля. Поруч з капітаном – нечисельний екіпаж, а довкола безмежне море. Він майже сам. Море потрібно приборкати. У безконечному морському просторі кораблі ізольовані так само, як люди».
З легкої чи важкої руки Гоголя Росію ми уявляємо як Русь-тройку. Здається, що метафора ця закінчується велично: «… перед нею розступаються народи і держави». Однак не зрозуміло, чому вони, властиво, розступаються. Розступатися можна перед цісарським кортежем, а можна і перед уркою з жилеткою між пальцями. Але шукаючи образ України, я звертаюся до того ж Гоголя: «… далеко не кожен птах долетить до середини Дніпра…». Дніпро – це ріка часу, а птаха, яка щойно долетіла до середини Дніпра, перемерзла і не знає, що далі робити. Вона знічена, вона розгублена. Що це з нею – транзит чи статус-кво? Такий собі гоголівський образ.
Україна – tabula rasa. У цім і перевага, і немічність. З одного боку, нема історичного опертя, державного історичного тилу, з іншого – зовсім не зіпсуті гени. На відміну від «старшого брата», від поліомеліту мозку не потерпає, то, можливо, птах і долетить до далекого берега. Недомовленість, недоліпленість, недоробленість у всьому. Ніхто нічого не може. Змовники не зуміли отруїти президента. А журналіста Гонгадзе убили, думаю, тому, що не було такого наказу: казали ж не вбивати, а налякати. На що б не подивитися, бачимо в’ялість, випадковість, аморфність. Камінь, випущений з пращі, повинен летіти в голову. А він, якщо й летить, то кудись у пустку. 
У лексиконі міжнародного права є таке словосполучення – «переміщена особа». Так називали передовсім людей, котрі, позбувшись домівки, блукали по Західній Європі наприкінці і після Другої світової війни. Незліченна кількість переміщених осіб – це одна з трагедій 20-го століття. Але якщо поширити це поняття на усю історію, то доведеться говорити про переміщені народи: євреїв, ірландців, вірменів та інших. Для мене українці теж належать до таких переміщених народів. Майже все, зроблене українцями, було зроблено поза Україною. Не йдеться власне про 17-те століття, ні про 18-те, ні 19-те і 20-те. Я маю на увазі українців, які втілювали свій талант і призначення поза Україною. Для цього їм був потрібний закордон. Вони робили свій внесок у чужі культури. Таким був фатум українського народу. Врешті наприкінці 20-го століття в українців з’явився шанс перестати бути переміщеним народом, переміщеними особами і пов’язати свою долю з Україною. Чи скористаються українці цим шансом? Я сподіваюся, що жоден український поет більше не напише рядка «на нашій, не своїй землі». Коли ж не скористаються, то, окрім себе, звинувачувати буде нікого.

Ігор ПОМЄРАНЦЕВ
Переклад з російської Тараса Прохаська