Українських легіонерів у першості Росії поменша­ло. Услід за тренерами Юрієм Калитвинцевин та Юрієм Максимовим, а також футболістами Андрієм Воронінии і Олександром Алієвим російський футбол покинув ще один колишній гравець збірної України.

Після річного пере­бування у “Росто­ві” Ігор Худоб’як повернувся до України і тепер працюватиме на львівські “Карпати”. Пове­рнення до України збігло­ся з народженням сина, якого родина Худоб’яків назве Марком. Докладно про останні події у своєму житті Ігор розповів в ін­терв’ю газеті “Експрес”.

 

– Яка причина припинен­ня ваших стосунків із “Рос­товом”? Невже політична?
– Я припускав таку вер­сію. Це й не дивно, адже Україна та Росія нині ворогують. Та не маю права когось у чомусь звинувачу­вати, бо не видав багато си­льних матчів у футболці “Ростова”. У цьому мені завадила травма. Прига­дую, я зіграв два поєдинки в основному складі проти казанського “Рубіна” та “Кубані” і зазнав ушко­дження. Воно вибило мене з колії аж на три тижні. Опісля мені важко було повернутися до основного складу.

 

–  Чи мали ви проблеми в Росії з огляду на те, що ви – уродженець Західної Украї­ни?
–  Ні, ніхто мене не об­ражав і ніхто бандерівцем не називав, бо у нас був чу­довий футбольний колек­тив. Не приховую того, що іноді виникали дискусії стосовно політики. Росій­ські футболісти просто “зазомбовані” телебаченням. Коли я переконував їх, що Україна захищає свою те­риторію і що ніяких бандерівців на Донбасі нема, вони просто не вірили. Я вперше в житті відчув спра­вжню силу пропаганди. Як казав наш комік Зеленський: “Побув я два дні в Росії і почав ненавидіти вас усіх українців-бандерівців”.

 

–  Чи часто вас питають про Януковича, котрий давав свої прес-конференції саме в Ростові?
–  Коли я повернувся до України, то чув чимало жартів: чи не надибав, бува, Януковича у Ростові. На мою думку, колишнього президента у Ростові взагалі не було. І ті прес-конфе­ренції навряд чи відбу­валися там. Їх могли запи­сати десь під Москвою. У Ростові я не відчув жодно­го ажіотажу, не чув ніяких розмов про те, що в неве­ликому місті перебуває одіозний президент. Ми спілкувалися з одноклуб­никами і припускали, що Януковича в Ростові не було. Однак про політику і про Януковича ми говори­ли нечасто, бо наше покли­кання – футбол.

 

–  Ви можете записати у свій актив тріумф у Кубку Росії…
–  Безумовно! Ця медаль буде найціннішою у моїй кар’єрі.

 

– На скільки великий ваш внесок у цю звитягу?
–   Найбільшим своїм внеском вважаю матч 1/16 фіналу, коли на виїзді гра­ли з першоліговим клубом “Ангушт” (Назрань). Ми вилітали у день матчу і че­рез туман ніяк не могли відбути з Ростова. При­летіли із запізненням і на матч вийшли без розминки. Ми перемогли з рахунком 1:0, а я став автором результативного паса. Тож марно рік у Росії не провів. Я привіз додому медаль воло­даря Кубка.

 

–  Уже в Україні у вашій сім’ї сталося поповнення. Які ваші відчуття?
–  Я просто щасливий. Коли народився син, хо­тілося стрибати до неба і розповісти про цю подію усьому світові! Шість років тому я радів народженню доньки Даринки, а тепер маю такі самі відчуття, бо у нас народився син. Важливо, що наш малюк здо­ровий. Він народився з ва­гою3990 граміві зростом52 сантиметри. Пологи проходили у Калуші, звідки родом моя дружина. її ма­ма працює медиком, тож ми віддали породіллю у надійні й перевірені руки.

 

– Хто буде хрещеним ба­тьком синові? Невже фут­боліст?
– Цілком можливо. Хре­щеним татом моєї шес­тирічної доньки є Володи­мир Федорів. Можливо, продовжу традицію і запро­шу кумами спортсменів. У моєму колі чимало футбо­лістів. Тепер ламаю голо­ву, кого з них узяти кумом. Кандидатів багатенько, і вони розкидані по різних куточках. Приятелюю з Ярославом Годзюром, який нині захищає кольо­ри грозненського “Терека”, з Андрієм Ткачуком, Ігорем Ощіпком, Тарасом Петрівським, Іваном Мілошевичем. Одне слово, вибір кумів дуже й дуже ве­ликий.

 

–  Як народження сина вплине на вашу гру?
– Я думаю, що ця подія позитивно вплине на мою кар’єру, бо маю піднесений настрій. Є додатковий сти­мул працювати на футбо­льному полі. До речі, після народження донечки моя кар’єра стрімко пішла вго­ру. Мене почали запрошувати до табору збірної Ук­раїни, а львівські “Карпа­ти” творили дива в єврокубках саме після того, як я став батьком. Надіюся, що цьогоріч настане друга хвиля мого футбольного злету.